Причепа

Іван Нечуй-Левицький

Сторінка 40 з 51

По сільському звичаю всі гості їхали, щоб передніше погуляти в парку, і з парку, невважаючи на ранню добу, просто йшли на вечір. Хазяйка, знаючи, що гості добре вигулялись і виголодались, вже приймала їх чаєм і закусками.

Коли це в гостинній чогось зашамутіли і заворушились гості. Всі кинулись до вікон і дивились на подвір'я. Надворі ще не смеркло і було дуже добре видко, хоч в покоях вже горіли свічки.

Ганині батьки частенько навідувались до своєї дочки і мали звичай зараз по великодних святках одвідувати дітей, користуючись дуже доброю, теплою погодою. Ясь, запрошуючи до себе на бал гостей, сусідніх дрібних дідичів, та управителів, та економів, і все поляків, само по собі з українських давніх перевертнів, боявся, як огню, приїзду своїх батьків на такий час. Чогось та думка не випадала в його з голови, надокучала йому, хоч він і силкувався проганяти її геть від себе. А що скажуть гості, пани, як часом утириться до його тесть, православний піп, та ще з попадею й дочками?

Ясь часом забував про те, а теперечки думка наче зумисне сновигала в його: "а що скажуть про його пани, як побачать, з ким він поріднився, який його тесть?"

Вже збирались гості в салоні, повбирані, причепурені, та все поляки, та все пани, хоч і не високого коліна, а та думка докучала йому, і од однієї думки вся кров вступала йому в лице.

І як на то теж треба було отцю Хведорові забрати дочок і жінку і, по чудовій погоді, притарабанитись до зятя!

В гостинній почався гомін. Всі заворушились, всі поглядали на вікна, бо були цікаві знати, які гості-сусіди під'їжджали до ґанку. Тільки ж чогось шум в гостинній став більший, ніж звичайний, — бо всі бачили, що в'їжджає у двір якась простенька, не панська повозка. То їхав о. Хведор.

До Кам'яного було далеченько. Захуджені коні о. Хведора зовсім потомились, аж перепались, бо їх, хапаючись та поспішаючи, і не попасали. Коненята ледве трюхали, в'їжджаючи в ворота. О. Хведор сидів поруч з жінкою, а між ними сиділа менша дочка. Проти їх, спиною до погонича, сиділи дві старші дочки. Погонич, простий парубок у свиті, хвиськав батогом по сухих кінських ребрах. Двір був згористий, і до ґанку треба було під'їжджати трошки вгору. Коні взяли та й стали саме серед двору!

Всі гості, що дивились у вікно, засміялись. Ясь з другої кімнати почув той сміх. В душі в його аж похололо. Він зиркнув у вікно і… вглядів коненята свого тестя, отця Хведора. Кров ударила йому в голову, в лице, аж засліпила очі. Його голова аж заморочилась. Він насилу встояв на місці. Чого він боявся, те й сталося, ніби навмисне.

— Боже мій, боже мій! — аж застогнав Ясь, сплеснувши долонями.

Отець Хведор, побачивши, що в вікна виглядає багато людей, побачивши панські екіпажі, що стояли по дворі, постеріг, що в Серединських багато гостей, і звелів погоничеві поганяти коні до бокового ґанку, щоб не входити в дом з парадного приходу. Парубок погнав коні, хвиськаючи батогом, а коні, зрівнявшись з парадним ґанком, знов стали перед самими вікнами і похнюпили голови. З вікон було видко отця Хведора в круглім брилі, з кучерявими коротенькими кісьми, його жінку, його дочок, позакутуваних хустками, в простенькій одежині. На їх спинах, на брилі отця Хведора лежало на палець пороху. Гості знов зареготались, хоч між ними було чимало бідніших за отця Хведора, приїхавших ще поганшими кіньми в мотузяних шлеях.

— Поганяй далі, — крикнули всі на погонича з воза, запримітивши, що їх оглядають з вікон…

А Ганя, побачивши з вікна, що їдуть її батьки, прожогом кинулась до їх назустріч, вибігла надвір, убрана вже в гарненьку сукню, вхопила з воза меншу сестру, віталась та цілувалась з матір'ю, з сестрами.

Гості, побачивши те, раптом замовкли і втихли якось. По гостинній полетіло шепотіння, що то приїхала рідня управительші. Декотрі пани і пани понадимались і почали балакати пошепки.

— Піп буде на балу з дочками, з попадею! А казали, що будуть тільки поляки, свої!

— То це така рідня в Серединського?

Такі слова перелітали од кутка до кутка.

— Якби знаття про це, були б сюди й не їхали, — шепотілись деякі значніші сусіди-дідичі. — А ще казали, що на балу буде князь!

— Який це в вас наїзд? — питав отец Хведор в своєї дочки.

— Сьогодні в нас вечорок, — одказала Ганя. — Ви приїхали, неначе знали. Добре зробили, — сестри хоч нагуляються. Саме в добрий час прибули!

Ясь, аж червоний, з злими очима, ледве привітався до рідні.

— Оце попались ми! — промовив о. Хведор, сміючись. — І мені довелось-таки побувати на балу несподівано й негадано.

Гості ходили по просторних салонах, понасуплювавшись. А тут, як на злість, од князя принесли листок, в котрому він просив у Серединських вибачення — на той час, як він не встигне до їх на вечір, бо в його трапився гість.

Пани, а найбільш панни й панії, зовсім поопускали вуха. Бал втратив для їх трохи своєї принади. Зося похожала по салоні навіть надута. А тимчасом гості з'їжджались, в покоях густішало. Музики почали грати до танців. Все пішло в танець; всі закрутились, повеселішали, пожвавішали й навіть забули і про батюшку, і про князя од впливу веселих мотивів, багатого світла канделябрів і швидких танців.

Багато було на балу паннів і дам, і гарних, і пишно убраних, багато було сусідніх дідичок, та од їх усіх одрізнялась Зося своєю красою, своєю чудовою, рівною і повною постаттю і навіть своїм убором, показуючим її незвичайну тяму в цьому і вподобу. Багато було молодих панянок, таких, що не танцювали, а ніби літали, як метелики, по салоні, та жадна з їх не зрівнялась у танцях з Зосею. В мазурі вона пурхала, як пташка, в кадрилі — плавала, як лебідь по воді, або ходила, як пава, виставивши вперед свої високі груди, свої одслонені білі, як лебедина шия, плечі. То ніби задумувалась вона на тих переходах в кадрилі і трохи схиляла голову додолу, то, ніби передумавши якусь свою думу, вона закидала голову трохи на плечі, трошки розтуляла свої уста, пишаючись, сміливо дивилась на Яся, котрий танцював з нею, і знов летіла й крутилася, як мала дівчинка, пустуючи, ще й ногою притупувала. Вона прикмічала, що всі пани й панки на неї дивляться, що всі дами скоса поглядають на неї, як вона показує себе. Все те ще додавало їй завзяття. Вона знала й бачила, що дійсно й істинно вона цариця балу по красі, по грації й кокетству, по вподобі в бальовому убранні.

В гостинну ввійшли й сестри Гані, чорнобриві, з рум'янцями, чорноокі і навіть гарненько убрані. З ними ввійшла й матушка. Паничі просили сестер до танців, увивались коло їх, як коло гарних паннів, а дами й не підступали до їх. Цілий вечір вони просиділи нарізно й осторонь од дам; ні одна з ними не заговорила, ні одна не схотіла знайомитись, їх очевидячки всі польки цурались.

Вже була пізня година, як з прихожої кімнати хтось гукнув, що приїхав князь. Ясь побіг йому назустріч. Це була велика панська ласка до управителя, бо князь тільки раз якось заглянув ненароком до його, щоб подивитись, чи добре йому живеться, і посидів трошки в гостинній. Теперечки ж йому треба було при нагоді переговорити з деякими сусідами-дідичами про деякі сусідські оправи. Він покористувавсь цим випадком.

Музики притихли, гості притаїлись. Всі очі, скільки їх було а хаті, прямували до дверей. В широко одчинені двері увійшов князь, ввесь у чорному, невеликого зросту, поставний та огрядний, ще свіжий на виду, з чималою лисиною на голові. Ввічливо склонившись до гостей, він одійшов до хазяйки і сів з нею поруч. Швидко знов музики почали грати, знов пішли гості в танець. Зося знов ніби почутила, що вона не танцює, а літає, що якась сила носить її, ніби на крилах. Проходячи в кадрилі близько од князя, вона граціозно вигинала стан, трясла своїми золотими локонами, закидала голову, вертілась, миттю, як метіль, перекручувалась із кавалером і знов пливла од його, гордо виставивши вперед груди і запишавшись.

Князь сидів поруч з Ганею. Її дуже показна краса, її чорні брови, блискучі очі, рум'яні щоки при білім уборі дуже видавались виразністю пружків лиця. Але, придивившись до повних плечей Зосі, задивившись на її уста, котрі вона вміла дуже гарно запишати, на її гарну вроду взагалі, князь устав і сів на хвилину коло неї, зацікавлений її гарною вродою та кокетством. Вдовоління Зосі було тепер уповні. Вона сиділа коло князя, і стілець здавався їй якимсь престолом, високо поставленим над усіма гістьми. А перед її очима блищали кучері Яся, його гарне й горде лице. Кругом роєм вились паничі. Зося почувала, що її душа повна щастям до самих країв, що вона перебуває найкращу годину свого життя, про яку вона так давно й часто марила… І заманулось їй, щоб така година тяглася довго, довго, без кінця, щоб ніколи не минала ніч та чудова, щоб не світав ніколи день, щоб не швидко сходило сонце…

Саме тоді Яким сидів у куточку, дивився на свою жінку, і несамохіть його думка плелася в голові. Він згадав той вечір у свого начальника, де він вперше зустрівся з Зосею, ще бувши молодим паничем. Тихенько по пальцях він перелічив роки, що минули од того часу, налічив їх чимало, і сам собі дивувавсь, що його жінка ні в чім ні кришки не змінилася! хіба тільки в тілі. Тільки стала вона огрядніша, ситіша, повніша на виду, тільки лице її налилося, як стигле яблуко. І тепер так само вона танцювала з запалом, як і тоді, і тепер так пащикувала, вертіла головою, пишалася, зажмурювала очі, верховодила над паничами, нахабно зачіпала Серединського, як колись зачіпала його…

Отець Хведор не ввіходив до салону, де танцювали. Він зостався в далеких покоях.

А тимчасом природа робила своє діло на злість Зосі і іншим паніям: земля вже обернулась; у вікна полився тихий досвіток. Надворі вже зоряло. За гаєм почервоніло небо. Зблідли канделябри перед рум'яним небом, що заглядало в вікна. Музики розійшлись, гості роз'їхались.

Другого дня вже в добрі обіди Серединські вставали і пили чай з своєю родиною. Розмова йшла все про вчорашній бал, про гостей. Дами балакали про дам, споминали про їх убори, судили, хвалили, трохи обсміювали, навіть глузували, як звичайно буває скрізь на світі. Всі перебирали дам. Хто хвалив і ставив вище за всіх одну, хто якусь іншу. Ясь, багато тепер добріший, прихильніший до сватів і ласкавіший, ніж був учора, — промовив:

— Що не говоріть, а Тхорівська економша була краща од усіх, хоч вона й не велика пані.

— Чим же вона найкраща? — спитав о.

37 38 39 40 41 42 43