Поставив ноги на підлогу. Нікого не було. Всі давно розійшлись. "Це зі мною іноді буває, — посміхнувся він, — якийсь дивний розлад. Треба піти до лікаря". Він чесав чуприну, машинально відгорнув її, добув цигарницю. "Ви дивувались, — знов посміх кволо й криво повис на устах, — сам того не терплю. Це все пияцтво й музика". Він пройшовся по кімнаті. Погладив скрипку, що лежала на столі. День вийшов уже на добре, непривітний, тяжкий день людської ери. "Людина буває весь час, як холодне залізо, — кинув він проти себе, — а потім розвезеться. Примари й смерть. А я колись вам говорив, — він винувато утомлено обернувся до Роми, — "Ich glaube an keinen Tod"1, а оце вірю. Ні, це значить, не можна собі дозволяти понад сили". Але він уже не був для неї холодним залізом, принцом Просперо. Він дивно втратив владу над нею, кволий скрипаль. Рома, мерзнучи, встала, щоб пройти в другу кімнату. Там був сумбур, розвал після вчорашньої ночі. Кімната, як розхристана повія. "Але ein besseres Leben2 він напевно не знайде", — згадалось їй. Вона покрутила радіо, відчинила вікно. Вдарило морозом, туманом, надією, меркло, повторялось звідомлен-ня командування. Восьма наближалась. Рома витягнула шухляду в столику під радіо, де лежав завжди револьвер. В дзеркалі праворуч яснів окравок другої кімнати, рам'я Гельмута, що сидів за столом, непорушно, кам'яно. Вона хотіла взяти точний приціл. Уявила собі його — обличчя на паперах, на телефонному шнурку, обличчям до вікна, одним рам'ям безвладно впершись у кант3 стола. Волосся б упало вниз, на чоло, і лисина засвітилася б. Пальці упали б на зелене сукно стола, але не ті цупкі пальці, стилети, кігті; пальці, що драпіжно4 й підло чіплялися за життя.
В кімнаті сухо ляснуло — зіскочив телефон з вилок чи засунулась автоматична шухляда.
"Sterbe ich gleich alle Stunden, — шепотіла Рома, — so habe ich jedesmal ein besseres Leben funden.Шепотіла, й уста завмирали, як струна, тільки торкнена, а вже мертва.
***
Це був сон, чи яв — вони з дядьком Петром, узявши Рому всередину, бігли вулицями з цього кварталу, що міг бути щохвилини за-бльокований. "Добре було — нам нічого було робити, — весело кинув дядько Петро, — він і сам краще не міг би зробити". — Світлість, тремтлива світлість роздалась перед ними.
8.1. 46.
1 Я не вірю у жодну смерть (нім.).
краще життя (нім.). л Кант — край, ребро.
4 Драпіжно — хижо.
5 Помираючи щогодини і щомиті знаходячи краще життя... (нім.)