Сьогодні ввечері. Ідіть, ідіть...
Корольчукова (обніма). Ну, боже ж тобі поможи. Спасибі, синку, що не слухаєш всяких дурисвітів. Хай бог тобі помагає. (Заглядає до Олі, сумно хитає головою й виходить, одвернувшись од Наталки).
Наталка стоїть якийсь час з потупленою головою, потім раптом гірко плаче,
закривається руками й хутко виходить. Корольчук здивовано і хмуро дивиться їм услід. Потім підходить до Олі й тоскно приглядається. Далі згадує щось, підходить до дверей другої хати
і стукає. Виходить Качуренко.
Корольчук. Ну, як пакети? Є?
Качуренко. Зараз, зараз... Ось допишу одно слово. А що, вже поговорили?
Корольчук. Поговорили.
Качуренко. Ну, як? Згоджуються?
Корольчук. Згоджуються. Тільки... (Мнеться). Тільки бояться, що з губерні пришлють сюди кого-небудь. Щоб ніхто, крім мене, не їхав. А на пакет мусять подивитись представники од робітників.
Качуренко. Та добре, добре... Поїдете самі. А пакет я зараз. Дописати одно слово...
Корольчук. То пишіть швидше.
Качуренко. Одна минута... (Зникає).
Входять Гнат і Кузьма Гнат. Ну, що?
Корольчук (тихо). Зараз пакети дасть. Кузьма (заклопотано). А... той, а вони ж по формі будуть?
Гнат. Ну, розуміється. Що ж ти думаєш, він не знає форми? Слава богу, посивів на цьому... (Підходить до Олі) Ех!.. Н-ну, старий катюго! (Грозиться кулаком до дверей) Твоє щастя, що ми безсильні... Я б тобі показав
Корольчук. Він і так покараний... Дивитись на нього жалко...
Гнат. Жалко... Стерво старе.. Корольчук Тш!
Виходить Качуренкоз паперами в руках Хитає головою Кузьмі й Гна тові, подає папери Корольчукові, боязко озираючись, говорить до Гната й
Кузьми
Качуренко. Заступіть, щоб ніхто не побачив.. Ось це один. о... бачите... підпис? Тут ось написано. О ну, це формальність, а ось тут... "прошу прислати військової допомоги... Станція в руках революціонерів"... ну, і так далі... Це один... А ось другий... Підпис той самий... Бачите? Цілком той самий...
Кузьма. Чекайте. Ану, дайте я подивлюсь.
Гнат. Та ну, що там дивитись, той самий...
Кузьма. Та треба ж... Не можна так...
Качуренко. Прошу, прошу... Ось, звіряйте. Ну?
Кузьма (пильно роздивляється). Так... Той самий... А що написано в цьому?
Качуренко. Читайте... "Станція в наших руках... Трапився випадок... Прошу прислати досвідченого хірурга". Читайте самі. Нічого нема. Будьте спокійні...
Гнат. Все добре!.. Ну, чудесно. Можна їхати.
Кузьма. Ану, дайте мені ще.
Корольчук. Ах, товаришу, нема часу!..
Гнат. Кузьмо, ну тебе к чорту! Ти тільки час однімаєш... Чого тобі ще треба?
Кузьма. Та я хочу подивитись ще... Не можна ж так... Треба, щоб усе було як той... як слід. Печаті, наприклад... Як нема печаті, то й не годиться.
Качуренко (з слабою посмішкою). Це — не прокламація... Нате, дивіться... (Подає).
Кузьма. Я знаю, що не прокламація, а все ж таки... (Розглядає, придивляється).
Гнат (нетерпляче). Ну, годі... Мороку взяв з собою... Буде, кажу, часу нема... Чуєш, Кузьмо, давай, треба запечатувати.
Кузьма помалу вертає, мовчить.
Качуренко. Ну, так я цей рву. (Рве перший). А цей... ось... (показує) даю вам... Ось в конверт... (Запечатує). І от... Можна їхати... (Дає Корольчукові).
Корольчук (хова в кишеню пакет). Так... Що ж це лікаря немає?
Качуренко (тривожно). А нащо лікар? Може, що з Олею?
Всі дивляться на Олю
Корольчук. Ні, нічого.. А треба б... Я хочу поговорити з Олею...
Качуренко. Та навіщо вам? їдьте швидше.
Корольчук. Ні, не можу. Я мушу з нею поговорити. Це недовго... Зараз прийде лікар, він її приведе до пам'яті. Це п'ять-десять хвилин...
Кузьма (хмуро до Корольчука). Нам треба б ще поговорити.
Корольчук. Про віщо ще? Кузьма. Так... Про деякі справи... Гнат. А, покинь, Кузьмо, надокучив ти з своїми балачками.
Кузьма. А ти мовчи... Я маю справу, от і все... Не можна так...
Качуренко. Ну, говоріть, я вийду... Кузьма. Ми вас тоді покличемо, як можна буде. Качуренко. Добре, добре. (Виходить).
Гнат стискає плечима.
Кузьма (шепотом до Корольчука). Ану, дай сюди пакет.
Гнат (обурено). Кузьма! Ну, що це за нещастя, справді! Корольчук. Навіщо?
Ку.зьм а. Дай, я ще подивлюсь... Там щось таке... Щось не той. Дай.
Гнат. Ну, що ти будеш з ним робить?!
Корольчук. Та він уже запечатаний, не можна розпечатувати.
Кузьма. Нічого... Дай... Я там щось бачив... Щось не те... Не можна ж так... А як вони щось написали шифром?.. Як можна так?..
Корольчук (виймає пакет). Ну, я не знаю.
Гнат. Та що ти там бачив?
Кузьма. Там якась така закарлючка єсть... Дай сюди... (Бере пакет, озирається на двері Ц розриває. Розгортає і показує). О... бачите? Що воно таке? Для чого?
Всі розглядають.
Гнат. Так собі... Просто карлючка, та й годі...
Кузьма. Е, карлючка. А ти знаєш, що вона значить? Жандарми, з ними треба той... Ану, якби пригріти на вогні... Може, вони тут хімічно написали? Га?
Корольчук. Ну що ти, як же гріть,— попсується!..
Гнат. Хм!.. А може, справді, чорт їх знає... Давай лампу. Неси сюди... (Біжить до столу, світить лампу).
Всі озираються на двері. Заступають собою лампу, Кузьма гріє папір. Всі напружено вдивляються.
Кузьма. Єсть! О!
Гнат. Тш! Тихо. Справді... О, падлюки! Грій, грій...
Сюди... Читай... "Мушу посилати"... Грій тут. Пересунь. Грій більше... Тепер уже нема чого... Ах, падлюки!! "Салдатів... мушу по... посилати... бунтовщики"...
Кузьма (читає): "Роту салдатів, машиніста держати під доглядом, але не показувати йому того". Ну?..
Корольчук (читає, потім вириває папір, мне його й засуває в кишеню. Рішуче, люто). Ну, коли ви так! Добре... Я вам покажу! Я вам покажу!..
Гнат. А старий?! А старий?!
Корольчук. Тихо. Не треба показувати. Чекайте Як же тепер? Давайте якось обсудимо... (Забуває свої слова й прудко ходить по хаті). Ах ви ж, падлюки! Ах ви ж, падлюки... Ну-ну! (Зупиняється). Що ж робити?!
Кузьма. От вам! Я дивлюсь, що там якась закарлючка...
Гнат. Та годі, Кузьмо, ну, добре, знаємо... Що робити тепер? їхати не можна. Що ж — привезти їм салдатів?
Корольчук. О, чорта з два! О, цього вони не діждуться, я йому, старому душогубові, покажу салдатів, я йому покажу, я його на вогні по шматочку буду пекти... Бережись ти, кате! (Грозить кулаком).
Гнат. Але як же бути? Як з Олею? Га?..
Корольчук (осідає). Не знаю.
Гнат. Невже цей лікар не може... нічого помогти?
Корольчук. Не може, проклятий! Не може... Що ж робить? Вона ж помре! Помре, Гнате.
Г н а т. Ах ви ж, с-сукини с-сини! —
К у з ь м а. А той... а може б, ми їх якось... Чекайте, а в Гороховім нема лікаря?
Гнат. Ну, то що? Як же ти з Горохового привезеш його сюди?
Корольчук. Та нема там, здається... Нема, казав цей лікар...
Кузьма. Ех, шкода! А то б з Горохового...
Гнат. Та що ти верзеш дурницю!.. "З Горохового, з Горохового". Як же ти привезеш з того Горохового?
Кузьма. А так... Сів би Остап на паровоза та й поїхав би у Горохове... Не в губерню, а в Горохове... Хто його може спинить?
Гнат. А правда! Остапе?
Корольчук. Та нема ж там лікаря.
Всі замовкають.
Гнат. Що ж робить?
Корольчук. їхати в губерню? З цим пакетом? А не
їхати — значить її на смерть оддати?.. Ух! (Люто підніма стілець і хоче тріснути ним об підлогу).
Гнат (спиняючи його). Тихо, Олю стривожиш...
Корольчук. Ну що ж робить?! Ну? Радьте ж, якого чорта! Що робить? Бо я візьму й розіб'ю собі голову, вона нікуди не годиться... Я нічого не можу придумати... Говоріть. Рішайте. їхати в губерню?
Гнат і Кузьма мовчать.
Корольчук. Ну, говоріть же... Рішайте. Гнат (тихо). Ти сам рішай... Корольчук. Я сам, я сам...
Кузьма. Узять товаришку Олю і їхати... той... та й їхати з нею в Горохове.
Корольчук. Не можна її рушити, вона помре... І чого в Горохове? Чого? Що там є? Лікар? Нема там лікаря!
Лікар (із скринькою, поспішно входячи). Що таке? Що трапилось? (Дивиться на Олю).
Корольчук. Ідіть сюди. (Виймає папір, розгортає, показує). Бачите?
Лікар (читає, обурено). Ах, падлюки!! Ах, мерзотні створіння!..
Корольчук. Що робити тепер?
Лікар. Піти, показать їм! Шпурнути їм в морду цей папір!
Корольчук. Ну, то що? Вони зовсім не дадуть паровоза. А Оля помре. Старий кат продасть її.
Лікар. Ах, які ж люди!.. Рідну дочку засуджує, старий мерзенник!
Корольчук. Ні, він її рятує. Тільки як?! Н-ну, чекай же ти!.. (До Лікаря). Слухайте, зробіть, щоб вона могла поговорити з нами. Можете?.. Все одно тепер. Хай вона... Так! Хай вона рішає... Слухайте, це напевне, що в Гороховім нема лікаря? Це ж велика станція. Не може бути. Можна ще так зробити. Сісти на паровоз, взяти її й одвезти в Горохове.
Лікар. Як? Вони ж не дадуть паровоза?
Корольчук. Сказать їм, що їду в губерню. І заднім ходом, назад. Це можна... Тільки... чи видержить вона?
Лікар (мнеться). Не знаю... Як казати щиро,— нема надії... Може б, якось ще з ними? Га? (Хита на другу хату).
Корольчук. Ні, з ними більше нічого! З ними потім будемо говорити. Ну, нічого... Робіть їй щось. Вона мусить це знати... Все одно. Робіть...
Лікар. Але це її схвилює.
Корольчук. Все одно. На годину раніше, на годину пізніше. Та робіть, ради бога. Що ви хочете, щоб я в губерню їхав, чи що?
Лікар. Добре. (Поспішно виймає інструменти, підходить до Олі й робить їй впорскування).
Всі підходять ближче й слідкують.
Оля (підводить голову, оглядає всіх). Що таке? Що трапилось?
Корольчук. Олю!.. Ти не той. Не хвилюйся... Тут така історія... Треба тобі знати... Розумієш, ти... той... у тебе куля в легені.
Лікар. Позвольте, я скажу...
Оля. Ні-ні, хай говорить, що таке? Ну, я знаю... Ну?
Корольчук. Ну, і той... Тільки ти не думай нічого... Чи той... Тобі треба операцію. Ми хотіли з губерні привезти хірурга. Розумієш?
Оля. Ну-ну...
Лікар. Спокійніше, ради бога, спокійніше... Не треба так... Ляжте, Олю...
Оля. Нічого, нічого, я себе почуваю добре... Ну? Та що далі?
Корольчук. Ну, треба хірурга... Розумієш? Щоб кулю з грудей... І паровоз давали... Твій батько і начальство... Але... Вони той... казали, що тільки лікаря привезти, але обдурили й ось, бачиш (показує папір),— це папір в губерню... а тут хімічно написали, щоб прислали салдатів... Розумієш?.. І тепер...
Оля (лягаючи безсило). І ти хочеш їхати? Корольчук. Я не хочу, але... твоя рана грозить тобі... Це дуже небезпечно...
Оля. Слухай, як ти поїдеш, я розірву руками рану.
Всі переглядаються.
Корольчук.