Ви вертайтесь і тим шляхом їдьте, проїдете трохи, тоді отуди, а як отуди проїхали, тоді звертайте отуди, а потім отуди, і вже звідти отуди… І так аж до Куп'єватого… А самі звідки, що дороги не знаєте?
— Та ми не тутешні…
— Так їдьте, значить, отуди. Там і Куп'євате… А то можна й сюди, тільки ж сюди дуже далеко…
Вернулись ми отуди… Потім отуди, отуди й отуди… А по дорозі скрізь:
— Куди на Куп'євате?
— Тррр! На Куп'євате, кажете? Драстуйте! На Куп'євате, так це отуди, а потім отуди, а звідти отуди, там звернете отуди і там візьмете отуди. Вогню нема?
…Таки "доотудикались"… Приїхали до великого саду, тополями обсадженого… Попід садом — великий став, а в ставу великий очерет… Як греблю переїдете — там паровий млин, а за млином праворуч хутір, що ним колись володів поміщик Везметинів, а тепер ним володіє "Друга федоровська трудова артіль ім. Леніна".
Оце і є "колехтив"…
Ото до берестка під'їдете, кажете гнідій кобилі "трррр!", з гарби злазите, оберемок кобилі сіна і йдете у великий двір…
У дворі люди ходять, індики ходять, воли ремиґають, трактор стоїть, паровик стоїть, молотарка стоїть…
— Чи не можна голову чи заступника?
— Можна! Голова до Кременчука поїхав, а заступник он!
— Драстуйте! Оце приїхали подивитись на "гуртове — чортове"…
— Пожалуйте… Ходімте в канцелярію… І розкажемо, й покажемо…
І розказали, й показали.
* * *
15 січня 1922 року заснувалися…
Вісімнадцять родин…
Сто душ їдців…
140 десятин із садибою…
115 десятин орної…
Шестипільна сівозміна….
Потекло оповідання, як було тяжко, як стало легше і як буде гарно, бо на ноги стали, бо твердо стануть, бо пшениці як море, бо жито як ліс, бо кукурудза як гвардія, бо беруть в оренду млин, бо привели в порядок два прекрасних садки, бо заводять голландський скот, бо мають трактора "фордзона" на 20 сил, бо хрюкають тридцятеро йоркширів, бо на цю зиму школу засновують, бо пустили в ставок риби, бо… бо… бо…
— Будинки зруйновані — от лихо наше… Ставимо, як бачите, мазанки, бо житлові умови неважні… Будинок панський одремонтувати хочемо, так отого, що й ви знаєте, не хапає… Буде… Як там років зо три, як оцей рік, — буде й будинок, буде й зсипище, все буде! Не падаємо духом…
— …На комуну перейдемо. Як тільки помешкання полагодимо — так на комуну. А поки що артіллю…
— І не сваритесь?
— Ні.
— І не б'єтесь?
— Ні.
— Чудака!?
Газети є. Книгозбірня є. Шеф є: перша махорочна фабрика.
* * *
— Ходімте, покажу вам наше поле. У нас тепер тридцять шість десятин пару, вісімнадцять десятин окопних (пропашних), вісімнадцять десятин ярої пшениці, тридцять три десятини озимини (жито й пшениця), п'ять десятин репродукційних культур (на насіння) — овес, ячмінь, просо, суданка і т. ін.; п'ять десятин ячменю… Думаємо, що тисяч із сім пудів зернових культур буде…
Пішли… Пшеницею пішли яровою… їйбогу, як ліс… Увійдеш — з головою, колос як ото у вас автоматичне перо американське… Стоїть і колективно наливається…
А тов. Рубан (заступник голови колективної) іде й рукою її по колосках гладить та всміхається…
— Рекорд побила отут у нас скрізь.
Біля пшениці шматок невеличкий толоки. Там корови прогулюються…
Поміж тими коровами Мишка гуляє. Голландський Мишка… Йому всього два роки, а реве за трьох селянських третяків…
Він хоч і колективні телята "проїзводить", а натурою індивідуаліст, бо визнає тільки пастуха… А тих, котрі не знайомі з ним, може стукнуть… Стукає легенько, а летять од того "стуку" далеко й падають важко… І нема йому впину. Побачив десь чужих корів, пішов, басом співаючи, поперекидав по дорозі копиці з сіном і прибув, куди йому забажалося… "Шаркнув ніжкою" перед "дамами", так ніби бомба розірвалась, став і сміється.
Крім "колективної" роботи, Мишка з охотою поліпшує телята й навкруги…
А Мишкова робота справдітаки "колективна", бо корови тепер власність кожного члена артілі (молоко бере кожен од "своєї" корови), а телята вже власність артільна…
* * *
У дворі ще є гордість артільна Ванько… Кнур… Расовий Йоркшир в товаристві двох дам: Катерини й Н. (забув, як другу звать). Ванько — отець щасливої родини в тридцять душ, Катерина і її подруга оце недавно "розрішились" благополучно, подарувавши колективові по п'ять "мальчіков" і по п'ять "дєвочек" кожна; і "родителі", і "новонароджені" почувають себе прекрасно. Батя Ванько сплять в окремім кабінеті й задоволено хрюкають… Ванько ніколи не відмовляється, з дозволу артілі, йоркширить місцевих селянських поросят…
* * *
Два садки. Один артільний, другий орендують із держфонду. Садки переорані, почищені. Садовини цього року немає (трохи є груш)… Багато вишень і волоських горіхів…
Вишні (шпанка) хоч і колективні, а на смак дуже добрі. Довелося розперезуватись.
* * *
Сила птиці: гусей, качок… Держить кожний член артільний окремо… Одне слово:
Ой на ставку качки пливуть, Каченята крячуть. Колективи добре живуть, А селяни плачуть.
Все це нічого…
А от уявіть собі, що в жінок у колективі й очіпки на місці, і волосся ціле…
Як же це воно так, коли скрізь чуєте: — Та я б той, так жінка отой…
КОЛИ В ГОЛОВІ "ЛІЙ"…
Це вже як із "колехтиву" гніда кобила додому везла:
— Заїдьмо до цього "дядюшки" на хазяйство подивитися… Це селянин Рудь… Культурний хазяїн. І добретаїси культурний, бо його сина війна до Франції була затаскала, а він хлопець не промах та скінчив там, у Франції, школу агрономічну…
— Тррр. Заїдьмо.
(Між іншим, нема нічого для нашої гнідої кобили приємнішого, як сказати "тррр". Страшно любить вона "тррр").
— Драстуйте. Чи можна?
— Будь ласка…
Показував хазяйство молодий хазяїн, той самий, которий у Франції…
Імперіалістичного в його нема нічого, а отакі собі лагідні блакитні, розумні очі, полотняна мережана сорочка, засмагле обличчя й натруджені бронзові руки…
Пасіка… Пасіка як пасіка… Величенька… Є пасіки й кращі, бо пасічникують батько, а:
— З батьком, знаєте, сперечатися, що рамкова краща, коли вони все своє життя з дуплянками провозились… Ми й не напосідаємо… Хай… Ото як бачите, потроху заводимо… То вже наші, молодих… А батько, вони не дуже до рамкових… Хай…
Пасічництво знає людина. Коли він вам говорить про "Додана", про "Левицького", про "Рута", — він на досвіді на власнім пересвідчився і про "за", і про "проти" кожної системи… і вже сам доходить, що комбінація з "Рута" й "Левицького" для його саме буде якраз.
Хазяйство мед їсть, скільки схоче, й ще півпуда і продає, скільки треба…
Але річ не в пасіці. Цікавіше — рільництво…
Хазяйство має двадцять щось десятин землі за нормою, бо живуть жонаті й нежонаті сини з батьком. Не діляться… Родина щось із п'ятнадцяти з гаком душ. Працює чоловіка з вісім.
Багатопілля. Окопні рослини, перевага кукурудзі. Хліб добрий завжди, бо працюють біля землі не як бог приказав, а як у книзі сказано.
І це ще не все…
Скоту людина не пасе.
Можете собі уявити таку на Полтавщині крамолу: не пасти скоту.
Як його й досі православні не роздягли, щоб подивитися, чи не в шерсті він увесь од п'ят до холки? І що ж він робить?
Він сім місяців на рік годує свою худобу менш як десятиною землі. А скотини в нього: пара волів "таких як світ", дві корови з телятами й телиця, троє коней дорослих і сосунець..
Отакий хлюст!
А що ж він робить?
Ось що.
Сіє він рано жито сажнів 200 на траву. Вистигає воно в його (як корма) в квітні. Косить і годує худобу. На його місце сіє на корма кукурудзу…
Засіває на корма з осьмину кукурудзи, осьмину сорго, з півдесятини люцерни (для коней).
Згодував він жито — підростає сорго… Згодував сорго — підростає кукурудза…
Кукурудзу скосив (підкошує щодня, скільки треба) — зіп'ялася та кукурудза, що по житі посіяв…
Цю скосив — удруге сорго вип'ялось…
І так цілісіньке літо…
Корови такі, що в молоці хоч купайся…
"Мамаша" ворона на стайні стоять такі, що до холки не дістанеш.
А Жеребця сірого в яблуках, як вивів нам показать, так він як заграв, так наша вісімнадцятилітня гніда весь час дорогою озиралась, тремтіла й тяжко зітхала…
І йде на це все в його, я ж кажу, менш як десятина землі.
А тисячі хазяїв для трьох штук плохенької худобинки наймають "для випасу" по десятині й більше, і на десятині тій тепер лежить суцільний прекрасний на корм висхлий кізяк.
А корівки мукають, а моньку "відьма" видоює… Он воно як.
* * *
Три з половиною в Рудя десятини кукурудзи на зерно. Ліс…
— Пудів вісімсот буде.
— А що робите, продаєте?
— Ні. Свині годуємо. І скотину взимку.
— Скільки можна свиней вигодувати?
— Штук з п'ятнадцять.
— Тисячі з півтори?
— Ну, да.
— Хлібом скот годуєте?
— Божевільні ми, чи що? Оце нещодавно продали двісті пудів пшениці й чотириста жита.
* * *
— Чували про Рудя? Знаєте, як хазяйнує?
— Та знаємо…
— Ну?
— Так він культурний…
— А ви?
— Так ми… Ми… Що ж ми? Він культурний.
— А ви?
— Так ми… Що ж ми?..
* * *
Хороша штука "лій". Певна річ, коли він у голові. А як у іншому місці — ні чорта не варт… М'яко тільки сидіти та ширше штани ший…
ЯК ПОЛІПШИТИ СВОЄ ГОСПОДАРСТВО
(Багатьма перевірено)
Кажуть, що найкраще поліпшувати господарство — працею.
А особливо — гуртовою.
Так то, може, в німців… А в нас на це:
"Говорила-балакала… Гуртове — чортове!" Хай говорять собі, а ми собі своєї, дідівської співатимемо.
То хоч я і хліба не їм, так за те сам стогну, у самого ноги од праці пухлі, у самого спина не розгинається, у самого очі рогом лізуть…
Я не про ці способи господарство поліпшити говорити хочу, — це хоч і сам, хоч і гуртом, а таки праця.
А є способи легші значно і значно корисніші…
"Громадські" способи…
Навчить?
Добре. Мені про них дуже багацько розповідали, та й читав не раз про них.
* * *
Ось як, люде добрі, робіть… Засновувайте по селах кооператив. Це дуже корисна штука… Про це й влада говорить, і всі говорять…
От на сході й починайте:
— Кооператив треба! Кооператив! А всі:
— Согласні!
— Треба!
— Виберіть правління!
Вибирають.
І от тут заявляйтеся найкращою радянською людиною і пильнуйте продертись у кооператив — просто в правління…
Пролізли і працюйте. Збирайте паї, одчиняйте крамницю, торгуйте.
Торгуйте добре, дбайте за доручене вам діло сумлінно й ретельно. А коли вас ревізуватимуть і спитають, де кооперативні гроші, кажіть:
— Нема.
— А де ж?
— Нема.
— Перевів?
Мовчіть і нічого не кажіть… А коли ви дуже хоробрий і сміливий, можете сказати:
— Перевів! Ну так що ж?
Засновуйте меліоративне товариство, збирайте внески, а потім:
— Простіть!
Візьміть хоч і таку організацію, як МОДР…
Сказати, що є спільного між допомогою закордонним революційним борцям і сільським господарством по наших селах?
Є, виявляється…
Збирайте на МОДР, а потім:
— Простіть!
* * *
Багатотерпеливе й багатомилостиве трудове селянство наше — йому тільки:
— Простіть!
— Та… хай…
І потім подивиться тільки на новий хлів, чи на новий хід, — та:
— Ач, сучий син.