Мурко утік. Для оборони
Шугнув на дерево умить!
А там звили гніздо ворони...
Птахи почули — щось шумить,
Щось лізе вгору по корі,
Аж іскри крешуть пазурі!
Мабуть, дітей поїсти хоче!
Ворона люта, аж клекоче.
Що ж бачить? Вгору лізе кіт!
Ну, буде гостеві привіт!
Ворона дзобає з вершини,
А знизу жде недобрий Федь...
Кіт протримався ще з хвилину
Та й вниз пустився шкереберть!
Ворона подовбала спину,
Подерла добре кожушину...
Кіт плакав так і так нявчав,
Що Федь теж плакати почав...
Кота Марійка підхопила
І від ворони захистила.
І тільки вже Мурко затих —
Як раптом — мама на поріг!
— Я бачу, тут дурні пригоди
Котові наробили шкоди!
Забава добра — та не кожна.
Кота лякати так не можна.
Ного ще вхопить переляк!
Ану б — як вас злякати так!?
Корисну, лагідну тварину
Любити треба, як людину.
Коли з Мурком ми будем друзі
Він нам відплатить по заслузі
Любов'ю й вірністю до нас,
Та ще й половить в хаті миші,
Щоб ми гарненько спали в тиші.
І що ж? Після такої мови
Подія сталася така,
Що кожний з нас, зовсім без змови,
Приніс котові молока.
Замуркотів тоді Мурко,
Очуняв від переполоху
І пив по черзі молоко
Із миски кожної потроху.
22. СМЕРТЬ РЯБКА
Звістка в нас сумна така.
ПТп й промовити нелегко:
Вже нема мого Рябка,
Вже далеко він, далеко...
Він старий вже був, признаться,
Тяг останні дні...
Літ було йому з тринадцять —
Більше, ніж мені!
Це вже був, як на собаку,
Заповажний вік.
Мав він старости ознаки,
Наче чоловік.
То в Рябка щеміли лапи,
То не міг устать з канапи,
То не міг жувати їжі,
То йому боліли крижі...
Був нам вірним він не даром,
Був певнішим від замка,
І тому з ветеринаром
Лікували ми Рябка.
Міряли температуру
І лили якусь мікстуру,
Ще якісь давали ліки —
Круглячки такі великі,
Щось подібне до горіхів,
Від яких він чхав і чмихав.
А до того ще додати —
Став Рябко недобачати!
Часом в себе перед носом
Перекине миску з сосом,
Часом нас не пізнає ...
От, ще лишенько моє!
Повели до окуліста.
Той сказав Рябкові сісти
М'яса чи якоїсь страви...
Пес не рушився і трохи.
-Ну, погані, брате, справи!
Пересунув трохи ближче,
А Рябко лиш носом свище...
Лікар, взявши три долари,
Здавсь нарешті на благання
І Рябкові окуляри
Приписав на добачання.
Ми купили окуляри
(Додаткові три долари!),
На Рябка їх прив'язали
І носити наказали.
Та Рябко не зніс неволі —
Й окуляри ті вже долі...
Так Рябко нещасний нидів —
Перейшов до інвалідів.
Місяць так пройшов і другий...
Якось мн увечері
Попрощались з нашим другом
Й поховали у дворі.
Посадили квіти гарні
Ми на згадку про Рябка ...
Всі були б зусилля марні.
Знов знайти, як він, дружка!
Може буде в нас тепер
Чи вівчар, чи фокс-тер'єр,
Чи бульдог, чи може такса —
А Рябка згадай — не так все!
23. УКРАЇНСЬКИЙ СОН
В суботу, як лягати час,
Сказав татуньо мамці:
— Спини будильника, щоб нас
Він не тривожив вранці.
Здалась дрімоті я в полон,
Немов човен на хвилю.
Чудовий Український Сон
Мені приснивсь в неділю.
Я спершу думала — то Рай...
Але пройшла хвилина —
Я зрозуміла: то наш край,
Квітуча Україна.
Я тут ніколи не була,
Але пізнала зразу
Будинки міста і села —
Сама, і без показу.
Бо я вже вивчила з книжок
Поля, доми і вежі,
І українських діточок
У вишитій одежі.
Високі тут були доми —
Як вежа кожен дім!
Мені приснилось, ніби й ми
Жили також в такім.
А вулиці, немов сади.
Такі зелені й чисті.
Високі струмені води
З фонтану серед міста.
Пізнала я, хоч і вві сні,
І Пам'ятник Героям,
Коло якого в день ясний
Гуляли діти роєм.
Ось, Україно, Ти яка!
Весела, кольорова!
І всюди плине, як ріка,
Співуча Рідна Мова.
Ось вийшло військо на парад —
Сьогодні певно свято.
За військом діти всі підряд
Біжать, як гусенята.
Скрізь оточили люди шлях
І плещуть у долоні...
І український має стяг
На кожному балконі.
За військом я ішла вві сні,
Щаслива і весела...
Ішла туди, де між ланів
Цвіли в садочках села...
Такі, як бачила не раз
Змальовані у книжці.
І навіть бусел напоказ
Стояв на довгій ніжці.
На деревах росли грушки,
Медяники й цукерки
Й від них так пахло! Чимсь таким,
Як на Великдень з церкви.
А як розкішно, без журби
Там бавилися діти:
Співали, грались на горбі,
В вінки сплітали квіти...
Найцікавіше ж, що вони
Всі пасли гуси й вівці,
Чи доглядали кавуни —
І грали на сопілці.
Мені також дали ломачку,
І пасла я сіреньку качку.
Ми посідали на траві
Й пісні співали все нові.
І раптом — чую на чолі
Чиюсь легку долоню...
Від маминих збудилась слів:
— Що ти співаєш, доню?
— О, мамо, сон приснивсь мені
Про Україну милу.
Співали дати там пісні,
І я цю пісню вміла.
— Співай же, доню, і радій,
Весела будь, як птиця,
Бо сон приємніший, ніж твій,
Нікому не присниться.
Ще прийде правда і закон,
І ще настане час,
Щоб світлий Український Сон
Став дійсністю для нас!
24. ЩО З МЕНЕ БУДЕ?
Час іде так швидко-швидко!
Скоро буду я стара...
Буть дорослою, як видко,
Готуватись вже пора.
Що ж робити? Бути ким?
Стати фахівцем яким?
Може б я була "сестрою"
У біленькім однострою.
Роздавала б різні ліки:
Вам — рицину, вам — бензину,
Та не пийте, ви ж великий!
Натирайте нею спину!
Може вчителькою стати,
Щоб учить таких, як я,
Та такою ще, щоб знати
Всіх на прізвище й ім'я.
І не сплутати ніколи,
І для всього мати мірку:
Що за шкоду — мірку соли,
А за розум — срібну зірку.
Може, буду я моделлю
І надіну капелюх
Із пером під саму стелю,
Із стрічками біля вух!
Всі б на мене любувались,
Капелюхи б купували ...
А не ліпше десь в бюрі
У спокої та в добрі
Вибивати на машинці
Сотню слів в одній хвилинці?
От такі б то мати пальці,
Наче зайчики-скакальці!
Чим же вдома буть погано?
Треба тільки встати рано,
Побудити всіх до праці,
Їжу викласти на таці,
Всіх провести за ворота,
А дітей — то аж на шлях,
Щоб не влізли до болота
У блискучих чобітках.
А тоді — обід ладнати,
Всіх з роботи виглядати.
Це гаразд, а те — ще краще!
Тільки праця і знання
Зроблять з тебе щось путяще,
А не мандри навмання.