Вийти з корабля, уперше й востаннє помилуватися неймовірним краєвидом цієї пекельної планети — і розстебнути скафандр. Небуття вилікує від усіх болісних роздумів, від усіх хвороб.
Михайло поголився, прийняв душ. Надів найкращий костюм. Прибрав у кают-компанії та в головній рубці. Може, через сотні років знайдуть цей зореліт, і на його борту має бути повний порядок.
Перевірив кріогенну апаратуру всіх анабіотичних ванн. У них — при температурі рідкого повітря зберігаються тіла двадцяти дев'яти членів екіпажу. То ж хай зберігаються: невідомо, як далеко сягне медицина майбутнього, і чи не стане воскресіння з мертвих елементарно простою процедурою.
Михайло обійшов повагом усі каюти. Посидів у кожній, подумки прощаючись з її колишнім мешканцем. І, нарешті, вперше за весь цей час наважився зазирнути до каюти Регіни.
Калейдоскопи, пучечки сухих трав, верстачок з "елементарно-слюсарним натюрмортом", скрипка на стіні. Та ще книжки на полицях і безліч скриньок усяких гатунків.
Вона була істориком за другим фахом, і всі оці скриньки, глясери, відеотеки й мікроголи містять у собі неоціненні матеріали розвитку революційного руху на Землі. Звичайно, переважна більшість реліквій — дублі, а то й мікродублі, але є серед них по-справжньому рідкісні речі, знайдені нею особисто під час історико-археологічних експедицій.
Старовинна зброя рабів-повстанців… Запресовані в прозорий пластик оригінали прокламацій… Мікродубль славетного крейсера "Аврора"… Стрічки мікрогола про Велику Вітчизняну війну Радянського Союзу… Стереопортрет Юрія Гагаріна…
Ніколи раніше Михайло Северин не цікавився гуманітарними науками — Рахівник, та й годі. Зараз міг би зацікавитись. Але вже бракує часу. Рішення прийнято, його треба виконувати. Одне перешкоджає: день його народження тільки завтра. А точніше, через двадцять дві години. Треба вволити останню волю Регіни. "Подарунок на день народження"! Мила, мила дівчино…
Він лежав горілиць на канапці в каюті Регіни і зрідка позирав на годинник. Лише одна думка обпікала йому мозок: як це сталося, що з усіх членів екіпажу зостався не наймолодший і не найздоровіший Михайло Северин? Якесь вірусне захворювання? Виключено. Смертоносне опромінювання? Виключено, бо один з усіх навіть не занедужав. Отже, провина справді лягає на якісь вади в системах життєзабезпечення гідростатичних ванн, і про це треба написати в останньому рапорті.
На табло годинника вискочило чотири нулі. Отже, з днем народження, Михайле Гнатовичу!
Він повагом підійшов до заповітної скриньки, підняв її кришку. Якийсь апарат, а поверх нього — згорнений вчетверо аркушик паперу. Звичайно ж, лист від Регіни.
"Друже мій!
Аж тепер я прощаюся з тобою назавжди. Я знаю: ти лишишся один-однісінький, бо і Валентій незабаром помре. Справа в тому, що ми всі, — не знаю, як і де, — потрапили в дуже потужну зону негативного "поля Мро", але опромінилися кожен по-своєму: ті 27, які померли зразу, отримали надкритичну дозу, я — трішки меншу, ще меншу — Валентій, а твій індивідуальний дозиметр не вийшов за межі норми. Чому так — не знаю, але…"
Михайло розгублено поглянув на браслет-індикатор. Так, сумарна доза опромінення "полем Мро" не перевищує норми. Але чому? Чому? Від цього поля захисту немає, воно пронизує всю Землю, не затримуючись, отже, і панцирна оболонка зорельота для нього — ніщо. Його можна тільки обминути, виявивши заздалегідь, або ж нейтралізувати полем протилежного знака. В даному разі про нейтралізацію навіть говорити не варто. А якщо так, то чому ж з усіх членів екіпажу тільки…
Михайло ляснув себе по лобі. Він згадав, як у гарячковій підготовці до форсованого польоту вони переналагоджували "Мро-активатор" на автоматичний режим. Від необережного руху Регіни ввімкнувся генератор. Усіх трьох пронизало потужне позитивне "поле Мро". Він тоді вчасно похопився, вимкнув генератор, і друзі нічого не помітили. А сам подумав з полегкістю: "Яке щастя, що позитивне "поле Мро" — не шкідливе. На собі пересвідчився!"
"На собі пересвідчився!" Так ось у чому річ! Так самісінько, як і радіоактивне випромінювання, "поле Мро" накопичується в клітинах живого організму. Навіть одне позитивне опромінювання відтягло загибель Ва-лентія і Регіни на два тижні. А Михайло Северин опромінювався багаторазово, тому й лишився живий!
Він помчав до кают-компанії, а звідти — до рубки управління. Перевірив дані на обох табло "Мро-активатора". Все гаразд. Але ж це — в даному місці і в дану мить; прилади показують інтенсивність поля зараз. І тільки індивідуальні дозиметри визначають загальну суму опромінення.
Михайло нетерпляче переглянув записану автоматом стрічку градієнта "поля Мро". Ось воно! Наприкінці сьомого місяця польоту на форсованому режимі "Земля-12" потрапила в зону підвищеної потужності поля негативного знака. її можна було б обминути, автомат-реєстратор протягом кількох днів подавав тривожні сигнали. Проте Дід на них не зважив, бо не був запрограмований на це. А не запрограмував його Северин через те, що ненадійна була апаратура і розвивала вона дуже малу потужність.
Він довго стояв, приголомшений. Сама того не знаючи, Регіна у своєму останньому листі підштовхнула його до відкриття, якому не скласти ціни: коли б заздалегідь опромінили весь екіпаж, не загинув би ніхто. Але ж — пізно. Пізно!
"…Друже мій! Я знаю, як важко буде тобі одному, проте благаю: не втрачай надії, працюй і борись до останнього подиху! Це — мій заповіт. А ще заповідаю тобі пісню, — ту сувору й урочисту пісню, яка в найтяжчі хвилини підтримувала кілька поколінь моїх пращурів. Ти прослухаєш її на старовинному стереографі з оцієї скриньки. Він належав моєму прадідові, людині надзвичайної долі. Паралізований у юнацькому віці, він, як письменник-герой XX століття Островський, не скорився хворобі, працював усе своє довге життя напружено й плідно. Так, йому часом було дуже сутужно, і тоді йому допомагала ця пісня. Перед смертю він заповів її мені. Тепер вона буде твоєю. Живи і борись!
РЕГІНА".
Михайло обережно видобув із скриньки незграбний апарат. Так, це стереограф, примітивна, первісна модель мікрогола. Йому не менше сотні літ. То ж чи хоч працює він?
Так, працює: щойно Михайло натис на кнопку, вмить виник і заяснів "куб простору", почав поглинати все довколишнє…
На тривожному тлі пожежі проступила зловісна постать. Вусатий червонопикий мордань у чудернацькій шапці з емблемою двоголового орла стривожено прислухається до звуків наростаючої пісні, до лунких кроків… Висмикнув револьвер з кобури… Схопився за сюрчок…
Розпливлася ця пика, а натомість постала інша — теж випещена, пухкощока, та вже з куцими вусиками, і на кашкеті — одноголовий орел. І цей прислухається до мелодії, яка лине дедалі голосніше. І цей хапається за пістолет і сюрчок.
Ще пика… Ще… І ще… Вони всі — різні з виду, але всі вдягнені в мундири, всі мають тупі, жорстокі олов'яні очі, всі хапаються за зброю та за поліцейські сюрчки…
А кроки гучнішають, наближаються; уже двигтить брук, земля здригається від тисяч важких кроків. І раптом у мелодію вривається молодий дужий голос:
Повстаньте, гнані і голодні…
Михайлові аж подих перехопило: так он про яку пісню писала Регіна!
А голос дужчає, наливається міддю. І Михайлові здається, що і він сам усім своїм єством бринить разом з отим голосом. "Куб простору" вже поглинув його; з глядача він перетворився на активного учасника. Це проти нього мчать з нагаями та шаблюками кінні жандарми, це в його груди влучають кулі. Пісня не змовкає, її підхоплює хтось поруч:
Чуєш? Сурми заграли —
Час розплати настав!
По проспекту старовинного міста пливе під знаменами жива ріка. На Землі тече дев'ятнадцятий вік, вибухом виростає двадцятий — віки народження й утвердження найгуманнішого в історії людства ладу.
Демонстрації… Мітинги… Барикади… На вулицях та майданах світових столиць шаленіють кулемети, свищуть шаблі. Свинцевий дощ розпанахав червоне знамено. Воно падає разом з прапороносцем, та інший підхопив його, підняв високо над барикадою:
Повстаньте, гнані і голодні!
І вже не кулі — бомби, бомби, бомби на мирні села й міста. Та ось інший — світлий вогненний дощ переможних салютів над радянською Москвою.
Пісня дедалі гучнішає і наростає. її підхопили Азія і Африка, обидві Америки. На крилах цієї пісні вже вся Земля. І під її невмирущу мелодію зринув у першу подорож до зірок фотонний велетень "Інтернаціонал".
Проектор вимкнувся давним-давно, а Михайло Северин усе ще сидів нерухомо, втопивши погляд у просторінь. Він навіть уявити не міг, як вплине на нього ця старовинна, дуже недосконала з технічного боку стрічка. Вона збурила в ньому цілу зливу почуттів. Досі він скорявся незламним законам логіки, а вони в даному разі приводили до суворого висновку: надії на порятунок немає, отож і подальше існування втрачає смисл.
Але ж ось щойно перед ним пройшов животрепетний відтинок історії людства. То якщо базуватися на чистих законах математичної статистики, яку надію на перемогу мала та жменька одчайдушних хоробрих на чолі з Леніним, що стала на герць із жорстоким, неймовірно могутнім ворогом у масштабі цілого світу?! А вони незламно вірили в свою перемогу. Боролися за неї, не шкодуючи власного життя. І — перемогли!
То про який розпач, про яку невіру йдеться зараз?.. Бач — вийти під свинцевий дощ і розкрити груди скафандра,— жест, гідний хіба що опереткового героя!..
Ні, треба жити, жити! Виборювати у цього свинцевого дощу ще один зайвий день, ще одну зайву хвилину, тримати на найсуворішому обліку кожну мить життя, — і все для того, щоб віддати їх боротьбі. Спасибі тобі, Регіно! Ти подарувала людині в день народження найголовніше — мету життя!
Епілог
(З передачі Інтерголу Системи — "Земні Новини").
…Як уже повідомлялося в попередньому випуску, ремонт трансгалактичного лайнера "Земля-12", який протягом двадцяти двох років перебував на гребені "гравіпотенціальної ями" колапсара М-413, повністю закінчено. Додаткові генератори антиполя дозволили "Землі-12" обійтися без сторонньої допомоги. Лайнер вирушив до Сонячної системи для переобладнання на двигуни нового типу.
Професор Михайло Гнатович Северин відмовився скористатися з швидкісного зорельота і прибуде в Систему на борту "Землі-12".