Портрет

Сумно чорнів невисокий пам'ятник… Вони увійшли в ограду.

– Ми будемо її викопувати… Невже ти думаєш, що вона й тепер не схоче мене бачити? Я ж її проклинав… – шепотів старий. І шепіт цей мов гіпнотизував Лоріо…

Кладовище, ніч, місяць у високому небі, і сей батько, мов древній, ветхий патріярх, стоїть, випроставшись у ввесь свій зріст, на могилі…

– Поперед я, а ти потім… – і старий з силою почав копати.

Лоріо притулився до огради спиною й утопив очі в світле місяцеве коло… З могили зірвались квітки, летіла земля, маненькі камінці. Старий, важко дихаючи, мовчки ткнув лопату в руки Лоріо і той, без гадок у голові, почав копати…

Він усе копав і копав, викидав землю наверх… він уже по шию в ямі… Старий, мов хижий птах який, нахилився над ямою і світить в неї своїми страшними очима…

От лопата наштовхнулась на щось… Старий стрибнув у яму і майже вирвав у Лоріо лопату з рук. Той, не сперечаючись, віддав її… сам виліз наверх.

Судорожно копошився старий там десь у ямі і швидко-швидко щось шепотів про себе. От показалася чорна домовина. Була колись оббита матерією, але тепер все те погнило й видно було дерево. Віко все було мокре… Старий кинув лопату і силкувавсь підняти віко, але воно було, мабуть, прибите гвіздками. Тоді він знов узяв лопату, заложив край її в щілину і, відриваючи гвіздок за гвіздком, скоро вивільнив віко. Ухопившись за нього обома руками, напружуючись усім своїм старим тілом, він підняв віко, кинув побіля, а сам… нахилився над розкритою труною.

* * *

– Ах-ха-ха-ха!.. – дико зареготав батько й упав усім своїм тілом на домовину.

А місяць дивився згори, заглядав у яму і бачив там перетлілу одіж, кістки рук і страшно-страшно вискалені із сміхом зуби.

* * *

Тільки ніхто не додивився, що на лівій руці у трупа бракувало двох суглобчиків з пальця…

2/ХІ 1900 р. Харків

Примітки

27 Тиміям – фіміям.

28 Котильон – спеціальна маленька папочка з картками паперу, яку мала кожна дама на балю і куди кавалери записувалися на танець.