І враз з усіх намучених грудей
Прорвалось: "Ще не вмерла Україна",—
Як неньці дар останній від дітей.
Хвилина ще — і гімн святий покрили
Торохкотінням хижим скоростріли.
Попадали нещасні вояки,
Немов трава, підтятая косою,
Або як збиті градом колоски,
І стали яму наповнять собою.
Хто падав мимо, тих большевики
Рушницею скидали чи ногою.
І хутко яма стала повна вщерть.
Така була повстанців наших смерть.
Та в тій братерській ямі, повній трупу,
Не всі були вже мертві: поспішив
Їх поскидати кат усіх на купу.
Один із недострілених ожив,
І, вилізши, подався в нічку глупу
Шукать собі живих товаришів.
З новим загоном рушив він до Буга;
Там, може, смерть його настигне друга.