Ставить відро на підлогу.
Вихователька. Що тут робиться? Що сталось?
Хлопець. Та малий ось. новий. бушує вже.
Вихователька. (до Малого) ти чого?
Малий. Він перший! Забрав мій.
Хлопець. А ти чого битись? Може я дочитати хотів.
Другий Хлопець починає тихо сміятись.
Вихователька. В мене немає часу розбиратись! (до Хлопця 1) Ти краще йди до себе! (до Малого, кидаючи до його ніг ганчірку) А ти зараз вимиєш тут всю підлогу!
Вона розвертається та йде.
Малий. (їйуслід). Але ж я не вмію!
Хлопець 1. (проходить близько, навмисно штовхаючи). Навчишся! (пригинається, говорить в обличчя) Ти в інкубаторі!
Швидко піднімається, дає йому запотиличника та виходить, кидає блокнот іншому хлопцю.
Хлопець 2 виходить за ним, в дорозі кидає блокнот через плече, він хлюпає в відро.
Малий опускається додолу, до відра, дістає звідти блокнот.
Світло згасає.
Малий. (за сценою) І що тоді лишалось робити?
Старий. (за сценою) Тільки... бути щасливими.
На сцену вибігає декілька хлопців і Малий. Вони одягнені в той же самий одяг, що і раніше, тільки на плечах пришиті погони. Вони починають бігати один за одним та хапати за погони, намагаючись їх зірвати.
Одному з хлопців вдалось зірвати погони другого.
Хлопець 1. Все, ти вбитий!
Другий хлопець падає.
Хлопець 2. Може краще пограєм в попу-сало?
Ніхто з інших не зважає на нього. Погоня та гра продовжуються. Заходить Вихователька. Починає очима шукати Малого. Відтак знаходить, наближається до нього та бере за плечі.
Вихователька. Там до тебе сім'я одна прийшла. Та сама, що і того разу. Може вони візьмуть тебе. Приведи себе в порядок і бігом до мене в кабінет.
Малий. (крутить плечима). Але ж я в формі!
Вихователька. Я сказала одягни щось людське, щоб я не бачила цих погонів!
Вихователька виходить. Інші хлопці починають розходитись, дивлячись на Малого, втративши жагу до гри.
Малий падає на коліна та починає жваво зривати погони, смикаючи їх зі всієї сили. Але в нього це не виходить.
Заходить Сестра.
Вона починає оглядати всіх хлопців, зазирати їм в обличчя, намагаючись знайти свого брата.
Сестра. (в обличчя до одного хлопця). Де мій малий?
Сестра. (підбігає до іншого, з наростаючою тривогою та метушливістю). Де мій малий? Ти не бачив мого малого?
Хлопець 1. (показує передню частину сцени, де Малий зриває погони). Та он твій малий! Вже взнати не можеш!
Знаходить його поглядом, придивляється. За мить впізнає, полегшено зітхає та підбігає до нього.
Сестра. Ось ти де! Я вже всю територію обшукала...
Вона міцно обіймає його, опісля допомагає зривати погони.
Сестра. Весь дитбудинок на ноги підняла, щоб знайти тебе. І щоб дозволили з'єднати. Мене ж в інший корпус повели... тепер підемо, разом...
Малий паралельно дивиться на неї і слухає, але лишається зацикленим на зриванні погонів. Сестра. До всіх ходила. Директор дозволив тобі жити в мене. Там ще поки нічого не готово. Але ти будеш спати на моєму ліжку. Пайок... мій теж будеш брати. Любка, сусідка моя, своїм зі мною ділитись буде... І спати теж з нею буду.
Малий. Але мені треба йти зараз...
Сестра. Куди?
Малий. До мене сім'я прийшла...
Сестра. Сім'я? Яка це?
Малий. Вони молоді двоє. В неї таке коротке руде волосся, і.... А він...
Сестра. Що ти говориш? Я твоя сім'я! Я зараз твоя одна сім'я! Я!
Малий. Але ж вони... він... брав мене на руки, піднімав і крутив над собою. І я не боявся. Тато так не...
Сестра. Ні. Ти нікуди не підеш. Я не дозволю. Я старша і я вирішую. Я не пущу. Ти лишишся зі мною. Тут.
Малий. Але ж я... я ж хочу...
Сестра різко зриває з нього погони та прихиляється ближче, різко бере його обличчя в руки. Сестра. Ми тепер знов разом і повинні бути вкупі. Разом, щоб там не було. Я не відпущу тебе. Тобі ясно?
Вона бере його за руку та відводить до задньої частини сцени, в темряву.
Світло тьмяніє.
Малий. (за сценою, з тривожністю в голосі) І хто ж тоді дбав про вас? Мав же бути хтось, хто дбав про вас?
Світло загорається знову.
На сцені знаходиться тільки Малий (в декорації дитячого будинку).
Сестра. (за сценою). Фашистка одна була. Серед ночі підніме нас, виставить в ряд і по одному разу ременем дає. На наступний день по два. Доходило до десяти. Потім знову до одного. Так вона. гралась з нами. Ми ж в місцеву баню ходили. Нас водили туди. партіями. Ми ж всі побиті були. І мовчим. Питають: "Чого не хочете в баню йти? — Не хочемо в баню йти! — Чого не хочете? — Не хочемо. — Роздягайтесь!". Ми розділись, а в нас все в синяках. А що їй? Насварили тільки. Потім, на наступний день, коли насварили її, вона нас наголо через кімнату хлопців пустила. Там вожата добра була, заставила їх закритись. Потім кожному по стільчику в руки, і ми до 10-ти віджимались. Потім не йшли, а повзли. Добре, що тільки я це все пережила. Добре, що тобі не дісталось.
Старий. (за сценою). Ще француженка така маленька була. Не забуду її. І пугачі в нас були. Такі з хвостиком і трубкою. І ось я на перерві бум-бум, а воно не підривається. Дзвінок. Я кладу пугача в кишеню, захожу в клас і сідаю за парту. І тут цей пугач випадає і вистрілює. І ця француженка: "ААА!". Тоді Бобер в нас директором був. Її чоловік. То він в кабінет завів мене. Перед цим я якраз з легенями в санаторії лежав. І він мене в кабінет, і... кричить: "Ми тебе тут лікуєм, а ти нам пугачі підриваєш!?". І просто директор школи мене побив.
Малий. (тривожно) І завжди, весь час так було?
Старий. (за сценою). Потім був інший директор. Він подобався мені. Хотів нові порядки вводити. Одного разу в мене вискочив великий флюс. Щоку роздуло. Це була зима. Я з уроків втік, ковзани в зуби і на лід, в хокей граю. Тут він йде і бачить, як я шайбу ганяю, і вже до себе підзиває. — Таак, як на уроки то в тебе флюс, а тут в хокей ганяєш зимою? Я вже стою і не знаю, що робити і чого ждати, і далі чую: "Добре, цей раз я вибачаю. Тільки бачиш, он там дівчинка зайшла з портфелем в столову? Як буде виходити, приведеш її до мене". Потім вона виходить, я за нею, хапаю за рюкзак, і на сніг посипалось м'ясо. і шоколад.
Малий. І що ти зробив їй?
Старий. (за сценою) Вона не звідси була. І я відпустив її, відпустив. додому.
На сцені ми бачимо Малого, що сидить навпочіпки на підлозі. Очі сховав в долоні.
Малий. Не хочу далі знати. І бачити. Чуєш. Я хочу.
Старий. (за сценою) Тоді хотілось мати чисті і білі руки, як в інших, домашніх дітей. Вони називали нас інкубатором. Ловили і били. Іноді ми ловили і били. Мусили старшим служити, бігали від них, як ці мавпи.
Малий. Все! Не хочу, не можу більше! Досить! Баста. Давай. вийдемо звідси. Світло поступово згасає.
Старий. Шшшш.
За мить чується шум спокійного моря. Старий виходить до Малого.
Старий. (спокійно') Тихо. Не бійся. Ми скоро вийдемо.
Малий. (в голосі ще чується нотка знервованості). Куди?
Старий. В море. Я його часто бачив.. Як був кіномеханіком в дитбудинку.
Малий. І ти став думати. і мріяти про нього?
Старий. У нас була традиція — закопувати старі речі на задньому дворі. Я заховав мамину хустку і втік. на флот.
Малий. І нащо було втікати? Не можна було просто піти.
Старий. (чується легкий усміх). Ми самі тоді не могли піти. і вибирати. Я мав йти служити на танкіста. І втік від цього. Але в море не одразу вийшов. Спочатку працював на консервному заводі. за їжу.
Малий. І що ти там робив?
Старий. Та рибу фасував.
Малий. То так і стають моряками?
Старий. Ні. Моряками ставали після ганебного стовпа. Проводили такий обряд, коли вперше проходили екватор, протоку Дрейка.
Малий. І як він проходив?
Старий. Ну. тебе мазутом облили, декілька яєць на голові розбили, через тунель саморобний провели. далі в купіль холодний кинули, плафон соленої води з океану дали... Потім на стовп з гирями на руках, щоб не падали, і все.
Малий. І що все?
Старий. Гріхи всі з тебе зняли. І тепер ти моряк. Тільки після цього брились повністю, бо не могли відмитись. Тільки так могли очиститись.
На передній частині сцени, збоку, освічується лиш силует хлопця, прив'язаного до стовпа (дерев 'яного хреста), одягненого в брудне та потріпане лахміття. Він підіймає голову та ми бачимо Молодого. Він виснажений, але з легкою усмішкою на обличчі і в очах.
Світло згасає повністю.
Дія 4
Світло загорається. Ми знову опиняємось в кімнаті Старого (як на початку).
На підлозі сидять Малий та Старий.
Малий. І тобі страшно. було?
Старий. Потім? Ні.
Малий. І це страшно?
Старий. Що?
Малий. Коли не страшно?
Старий. Не знаю.
Малий. Мабуть гарний горизонт там, і широкий.
Старий. Де?
Малий. На свободі. В морі.
Старий. А ти як думаєш?
Малий. Думаю, після інкубатору.
Старий.