Поляки й Тетеря мусили одійти од Канева і одпочивати шість день. Сьомого дня Чернецький знов напав на Канів, вдарив на піших козаків Бруховецького, та на Москалів, та все таки нічого не вдіяв. Він опустився від Канева під Корсун, а далі під Білу Церкву і напав на Ставища. Ставищани стояли за царя і не пустили Чернецького. Вони вирізали всіх польських жовтрів, котрі зістали в Ставищах, і навіть поранених, котрі зістали в лазареті. В городі заперлось шістнадцять тисяч народу. Дачко й Булганий звеліли викопати кругом валів рів. З насипаної землі вийшов другий вал кругом Ставища. Народ глузував з Поляків, стоячи на валах. Чернецький об'їжджав своє військо, убраний в бурку з тигрячої рябої шкури. На його кричали з валів "ото ряба собака!" Гордий пан розлютувався і звелів татарам сплюндрувати всю околицю округом Ставищ і палити в город з гармат. В городі згоріло багато домів. Дачко був убитий. На його місце вибрали сотника Чина й Подобню. Поляки полізли на вали на приступом. Козаки одбили їх і вибили всю польську піхоту. Тоді Чернецький звелів обгорнути город військом. Ставищани од голоду мусили здатись. Вони зв'язали і привели до Чернецького тринадцять чоловік, між ними Чина і Подобню. Чернецький взяв з Ставища для татар великий викуп, поставив два полки і одняв дзвони, за те, що в їх дзвонили, скликаючи народ з сіл против Поляків. Під Ставищами поранили самого Чернецького. А Тетеря пішов з військом на Поділє, щоб не дати людям зібрати хліб і присилувати їх піддатись королеві. Він розіслав листи, в котрих був намальований хрест та образ Богородиці. Тетеря заприсягався тим хрестом, що Поляки більше не будуть панувати на Україні. Але Тетері ніхто не йняв віри. Простий народ знав добре польських панів та Тетерю.
Од самих жнив 1664 року, всю зиму і до других жнив 1665 року тяглася війна Бруховецького з Тетерею та з Поляками. Військо Бруховецького все стояло в Каневі, а Чернецький та Маховський з Поляками кидались скрізь по Київщині, як опечені, брали городи, руйнували, палили, вирізували людей, та в їх не було сили вигнати Сірка, побити Запорожців та козаків Бруховецького. Городи й місточка вставали на Поляків, виганяли і вирізували польських панів, жидів та купців. Шляхта і жиди втікали на Волинь. Кальницький, полковник Варениця, лисянський Височан брацлавський Іван Сербин Дрозд покинули Тетерю і пристали до Бруховецького. Іван Сербин одняв од Поляків Умань та три городи: Бабани, Косенівку і Кисляк і вирізав всіх Поляків. Сірко стояв недалечко од Умані, в Торговиці і стеріг Україну од польських приятелів, татар. Сам Бруховецький стояв у Каневі і все писав до царя листи і просив у його московського війська, щоб зовсім добити Поляків та Тетерю. Але з Москви війська не присилали. Під рукою в Бруховецького служив тільки Косогов з невеличким військом з Донців та Москалів, та й ті кидали службу, трохи не всі повтікали. Зимою цар прислав Бруховецькому з дворянином Протасєвим тільки чотириста Москалів та й з тих багато повтікало до дому. Цар одписував до Бруховецького, що він не дає москалям харчі, морить їх голодом, бояри писали, що гетьманові треба посилати хиба мальованих людей, а не живих, а гетьман одписував, що тому неправда, що він харч видає, а москалі все продають, втікають до дому, а дорогою нападають скрізь по Україні на людей, розбивають і граблять, а якийсь московський дворянин Василь Кікін, вертаючись до Москви, продав дорогою в Переяславі вісім-десять восьмачок хліба.
Тим часом Височан одняв од Поляків Лисянку й Ставище. Чернецький не сподівався сього од Ставищан, напав на Ставище. Звелів вирізати всіх людей і спалив Ставище до останньої хати. Після того Поляки вирізали всіх людей, навіть малих дітей в Боярці. Після такого кривавого діла люди з Корсуна, Білої Церкви та Черкас втікали за Дніпро і селились на степах. Після того Чернецький поїхав до Варшави на раду, чи на сейм. Йому було тоді 66 літ. Він заслаб дорогою. Під Дубном, в селі Соколівці він звелів нести себе в одну хату, висповідався і тут умер.
Після смерти Чернецького повстання проти Польщі ще більше розгорілось. Овруцький полковник Децик, Іван Сербин, Остап Гоголь приводили до присяги цареві громади і села. До українських селян пристала ціла ватага Волохів; Дрозденко накликав багато Волохів у свою ватагу і послав в Рашків, маєтність Олександри Хмельницької, вдови Томата Хмельницького, просити в неї харчі для Волохів. Хмельницька тихенько послала до Поляків просити помочі. Дрозденко перехопив її листи, напав на Рашків, одняв од Хмельницької хліб і всі скарби ще й звелів її вибити. Весною повстання ще більше розгорілося. Козаки розбили Поляків під Торговицею, потім під Вільшаною й Лисянкою. Четвертого квітня Дрозденко страшно розбив самого Тетерю і того таки дня Бруховецький послав Гамалію під Корсунь. Гамалія вночі повів Козаків на Корсунь. Козаки полізли через стіну і почали з криком рубати Ляхів. Всіх людей, з жінками й дітьми Гамалія перевіз в Канів. В самій Польщі проти короля збунтувався один великий пан Юрій Любомирський. Ян Казимір викликав з України польське військо. Польський воєвода, Яблоновський, родом українець, повів польське військо в Польщу. Сам Бруховецький виступив з Канева під Білу Церкву, а почувши, що збирається орда і хоче напасти на його, уступився під Київ в Мотовилівку. В Мотовилівці зараз вирізали всіх Поляків та жидів. В польських руках зостались в Київщині тільки три городи: Черкаси, Біла Церква, та Корсунь. З тих городів люди втікали за Дніпро на далекі степи в Харківщину. Тетеря побачивши, що Поляки програють діло, задумав утекти в Польщу. Сірко почув, що Тетеря втікає в Польщу, напав на Брацлав і заграбив всю маєтність Тетері. Тетеря писав до короля, що не може далі зоставатись на Україні, забрав весь військовий скарб і з жінкою втік в Польщу. Дорогою напав на його Сірко і одбив од його казну. В Польщі видурили в Тетері всі гроші, що він набрав на Україні і що йому дістались за жінкою, дочкою Богдана. Тетеря втік в Туреччину до молдавського господаря. Частка Козаків, в Київщині, настановила на його місце гетьманом Степана Опару, котрий послав в Крим просити хана, щоб він затвердив його в гетьманстві. Східна половина України зосталась без гетьмана, поки не вибрали 1665, року гетьманом черкаського, полковника Петра Дорошенка. А поки що Бруховецький, зовсім безпечний од Поляків, покинув в Київщині в обнятих городах козацьку сторожу, перейшов Дніпро, став в Гадячі і послав в Москву до царя звістку, що він їде в Москву побачити "пресвітлі цареві очі".
Восени перед самим Воздвиженням 1665 р. в'їжджав в Москву гетьман Бруховецький з своєю старшиною. Два бояри виїхали йому назустріч за город. Бруховецький скочив з коня і дві чи поклонився до самої землі. Бояри спитали його про здоров'я і звеліли подати йому царського сірого коня. На коневі була дорога срібна позолочена збруя з дорогим камінням, вишитий золотом по срібному полі чупрак і оксамитове сідло. Гетьман сів на коня і бояри поїхали по обидва боки гетьмана. З гетьманом вступила в Москву козацька старшина з своїми слугами — всього 535 чоловік. Гетьмана з старшиною постановили на посланецькому дворі. Цар звелів видавати всім гроші на харч з свого скарбу. Шістсот сімдесят козацьких коней вигнали пасти на луки під Москвою. Через два дні 13 вересня гетьмана й старшину привели в царські покої. Всі цілували царя в руку, а цар питав всіх про здоров'я. Гетьман приніс цареві дари: мідну гармату, увойовану од Тетері, срібну гетьманську булаву, одняту од наказного гетьмана Яненка, арабського жеребця та сорок чабанських волів. З царських покоїв гетьман з старшиною вернув на свою кватиру. Зараз за ними слідком приїхав царський ключник і привіз їм од царя обід. День був пісний: страва була пісна, з дорогої риби, білюги, осятрини, стерлядів та пирогів. За обідом пили дорогі вина за здоровля царя і його трьох синів. Після того гетьман просив прийняти під царську руку всі українські городи, послати туди московських воєвод і забирати з їх податки в царську казну. Цар звелів гетьманові написати ті всі пункти на папері. Гетьман не був скупий на чужу кишеню і поступився багато де в чому цареві, щоби здобути собі в царя ласки й грошей. Він написав, щоб всі податки з українських міщан та селян брати в царську казну; у всіх українських городах дохід з шинків повинен був іти в царську казну; а так само податки з млинів, пасік і чужоземських купців; давні козацькі вольности зостаються по давньому: кожний новий гетьман повинен їхати в Москву і брати булаву і знам'я з царських рук. Київським митрополитом повинен бути архієрей з Москви; в кожному українському місті з московським воєводою повинно бути ще й московське військо, а в кінці всього в Москві ніхто не смів би звати Козаків зрадниками.
Цар прийняв усі пункти, окрім того, де говорилось про настановлення митрополита в Києві з Москви. Цар хотів попереду змовитись об тім з царгородським патріархом. Але взагалі цар був дуже задоволений тими пунктами, бо гетьман оддавав йому в руки українські гроші, український скарб, і в Україні на городах мостив, рядом з козацькими полковниками, московських воєвод, котрі, перегодя, могли зовсім зайняти місце полковників і забрати в свої руки всіх козаків (як воно потім, через сто літ і сталось) Цар назвав Бруховецького боярином, а всіх полковників та осаулів — дворянами, себто подавав їм уже московські чини, як Польща ширила колись свої польські чини. Гетьман був дуже радий. Цар покликав його на обід до себе в дворець і посадив його за столом третім боярином. Од того часу Бруховецький підписувався на паперах: боярин і гетьман.
Після того обіду цар подарував гетьманові дорогу золоту одежу, обсипану дорогими камінчиками та перлами, та високу боярську шапку. Полковникам та писарям дали соболів та сукон.
Бруховецький випросив у царя собі і своїй жінці й дітям на вічні часи Шептаківську сотню під Стародубом, хоч був тоді ще нежонатий; бо Гадяч з волостю належав не до його, а тільки до того гетьмана, котрий буде гетьманом. Гетьман випросив у царя всім полковникам по салу. Цар згодився на все. Хитрий гетьман вгадував, що поступився цареві вже геть-то багато, вгадував, що Україна не згодиться на се все, і випросив собі маєтність в Чернігівщині, як можна ближче од Москви.
Щоб зовсім запобігти ласки в Москви, Бруховецький задумав женитись в Москві і просив царя вибрати йому дівку, яку-небудь боярську дочку.