Тут уже і козаки, і ремісники, і селяни. Січовики цілими днями навчають прибульців шаблями володіти, з мушкетів та пістолів стріляти. А зараз біля гармат про щось перемовляються, весело жартують і дати ляхам жару нахваляються. Січ готується до якогось важливого походу. Він ось-ось має розпочатися. Вчора увесь день панували гамір та шарварок. А ввечері чимало прибульців влаштували собі нічліг біля куреня, просто неба. Серед них і Маркіян та Левко.
Хлопці познайомилися вже тут, у степу. Левко родом з-під Сокаля. Давно збирався на козацьку вольницю. Ще як батько не вернувся з морського походу на турків. А коли і брат поліг під Зборовом від ворожої кулі, то Левко вже тільки й думав про те, як козаком стати і за батька й брата ворогам відплатити. Почув, що гурт чоловіків з їхнього села зібрався на Микитин Ріг, — і за ними. Чоловіки не дуже й відмовляли, бо на Січі, кажуть, радо приймають таких хлопчаків і ростять із них справжніх козаків. Маркіян добре розумів Левка. Ну який же хлопчак не мріє про козацькі походи та звитяги!
Вони довго дивилися на зорі, розмовляли, встигли навіть побрататися та поклястися, що завжди будуть разом і ніколи не зрадять один одного — ні в бою, ні поза боєм. Заснули далеко за північ. Левко і досі спить, як мовиться, без задніх ніг. А Маркіяна розбудив цей настирний і насмішкуватий, задерикуватий та ще незміцнілий хлоп'ячий голос. Причепився якийсь безсонько, мов борода до цапа. І чого йому треба?
Маркіян солодко потягнувся на купці соковитої трави. Над ним голосно підпадьомкає якась пташина. По землі стелиться білий туманець. Із-за обрію ось-ось виповзе сонце. З куреня виходять козаки — лише в шароварах, без сорочок. Поспішають до річки митися. Першим біжить козак Невмивака. Певно, хтось жартома дав йому таке прізвисько, бо такий уже він чистьоха, так уже любить у воді киснути! Нежура вже вмився й елементи бойового гопака відточує. Хтось попахкує люлькою-носогрійкою в очікуванні сніданку. Хтось латає одяг. Ще хтось об'їжджає коня.
Кінець ознайомчого фрагменту