Січ-мати!.. Люблю її я щиро!.. Життя свого для неї не жалію. За неї голову віддам...
Тетяна. Поважаю твою до Січі щирість! Там твоє щастя! Не занось же туди мого серця, бо воно тобі заважить.
Тарас. У мене тілько й роду, що мати Січ! У тебе ж рідний батько, і ти його кохаєш більше, може, ніж я свою названу матір! Скажи ж мені: покинула б ти батька для козака, котрого вірно покохаєш?..
Тетяна. Він світом моїм стане, зорею, сонцем ясним, він батьком моїм буде, з ним,— коли я покохаю,— піду в тяжку турецькую неволю, умерти я за нього рада!..
Тарас. Отак же, горличко моя, і я! Хоч матір не забуду, бо вона багато діток славних має і гріх забуть її; коли ж я покохаю дівчину — покину матір я свою і душу тій дівчині віддам!..
Тетяна. Назвав мене ти горличкою, ластівкою... І спалив усю словами цими... Бідна горличка зостанеться сама... Орел же високо підійметься, і полетить на здобич, і забуде горличку, бо йому треба широкого неба крилами достать, а горличка... зів'є собі кубелечко і хоче воркувать...
Тарас. Тетяно!.. Я бачу, любиш ти мене!.. Чи так?.. О, я щасливий став, як саме щастя... Моя ти чарівнице, моя ти доле золотая! Благаю я тебе, щоб ти звила мені кубелечко,— і будем воркувать!
Тетяна. В тебе всю перелила свою я душу.
Тарас. Так любиш ти мене?
Тетяна. Без краю, орле мій! Візьми ти зараз мене вбий, коли тобі це щастя дасть!..
Тарас. І буйні гулянки з товаришами, і воля молодецька— все вилетіло з голови, осталась в серці одна думка: про кубелечко з тобою, горличко моя!
Тетяна. Раю мій!
Тарас. Ще перший раз в житті моїм обвіяло мене повітрям раю!.. Тепер я з вітром побратаюсь і на його легких крилах на Січ летіти буду і день і ніч!.. Щоб, там своє зробивши діло, не вітром вже, а думкою прудкою сюда прилинуть, напиться щастя щоб з тобою, моя ти зоре, раю мій!
Цілуються.
ЯВА VIII
Бондар і Марія (вносять флягу меду і чарки срібні).
Бондар (ставить на стіл). Ой мед мій дорогий!.. Коли то ще тебе нам пить прийдеться у Тетяни моєї на весіллі? Тепер же вип'ємо на радощах, що молодість свою я пригадав!.. Дочко, наливай і частуй нас! (До Тараса). Ти не повіриш, як весело чогось мені, і плакать хочеться і танцювать!..
Тарас. Батьку!.. То батьком так я звав вас, бо звичай є такий, тепер же (бере Тетяну за руку) ми хочемо вдвох вже вас рідним батьком називать.
Бондар (дивуючись). Стривайте!.. Що ж це?.. Може, я сплю та сниться сон мені?.. Чи з Тетяною жартуєте, Тарасе!..
Тарас. Не жарти це. Ми любимось обоє і просимо вас, тату дорогий,— благословіть на чесний шлюб нас!
Бондар (не довіря). Тетяно?!
Тетяна. Благословіть нас, тату!
Бондар. Га?
Тарас. Бог породив її для мене!.. Тепер прийшла щасливая година, благословіть!..
Бондар. Так це правда!.. О боже всемогущий! (Пада на коліна). Сльозами щастя я дякую тебе, що ти привів мені за жизні ще своєї уздріть своє єдине дитя за чесним лицарем! (Встає, обніма Тараса). Нехай тебе господь благословить!.. І тебе, дитино моя, дорога моя, єдиная утіха старості моєї. (Пригорта її голову до своїх грудей). О, я без міри щасливий! (Плаче, потім раптом, ще з сльозами в голосі і на очах). От тепер вип'єм! Діждався мед свого!.. Марія, йди сюди!.. Будем танцювать з тобою! (Плаче).
Тетяна і Тарас. Що з вами, тату?
Бондар (обніма то того, то другого). Від радості, діти, од великого і несподіваного щастя!.. Та й вип'ю ж цупко я! Наливай!..
Завіса
ДІЯ ТРЕТЯ
Декорація та сама, що і в першій дії.
ЯВА І
Герцель (сам). Отут повинна скоро йти вона із церкви, її я обминув... Не помага ніяка ласка. Дурна, соромиться того, що нам дала природа. Не зна, в якім житті є смак. Вже тричі я їй про кохання говорив, вона ж і слухати не хоче; з такими я ще не стрічався, та й мало їх на світі є!.. Найкраще діло мать з тими дівчатами, котрі, наслухавшись ще змалку від п'яних молодиць про їх веселее життя, з цікавості одної не ждуть весілля, а поспішають, щоб мерщій самим спізнать всі ті принадні хвилі, котрі так чарівничо їм мозок вже намалював. Оце наші! З Тетяною ж, мабуть, нічого ласкою не вдієш, але попробую ще раз я з нею побалакать. Вона!.. О змію ти, що Єву підманив,— впусти отрути в серце їй і поможи мені хоч цей раз.
ЯВА II
Тетяна йде.
Герцель (заступа їй дорогу). Відкіль ідеш, Тетяно, серце?
Тетяна. Чого ти лізеш в вічі, гаде? Не можу бачить я тебе!
Герцель. А я не можу жить в той день, в який тебе не бачу!..
Тетяна. Геть пішов!.. Єхидний пес!.. А то кричати зараз буду.
Герцель. О, зглянься, подивись ласкаво на мене! Коханням я до тебе весь од мозку і до п'ят горю, а ти така недобра, що мені і слова ласки не промовиш! Коли противний я тобі, то хоч прикинься та глянь на мене привітніше, ну, з жалощів одних, тоді вже легше мені вмерти, бо все одно помру за те, що не кохаєш!..
Тетяна (здригнувшись). О, гидкий! Ти думаєш, душа моя не чує, яка в тобі сичить гадюка?.. Іди від мене геть!.. А то робітників покличу, то виб'ють з тебе твою пекельную жагу дрючками!
Герцель (підступа). Хоч руку ж дай подержать!..
Тетяна (плює йому у вічі). Тьфу! (Одпиха його). Візьми, що слід тобі!.. (Хутко зникає в хаті).
ЯВА III
Герцель (сам, витирається). Це поцілунок інший, ніж я ждав!.. Стривай же, Бондарівно!.. Ти поцілуєш ще мене в те саме місце, що зараз наплювала!.. Стривай, голубонько! Сьогодня силою візьму тебе, хоч би ти небом захилилась! У мене все уже готове... В Данилівськім гаю є замок, де вже не раз робили з старостою ми... таківськії діла, ха-ха!.. То там і ти, Тетянко, сьогодня побуваєш!.. Ого-го!.. Не будь я Чеслав Герцель, нехай мене чортяка візьме, коли не научу тебе покинуть дурням сором! (Іде до шинку). Мордохай!
ЯВА IV
Мордохай входить.
Герцель. Ну, що ж?.. Купив у Бондаря ти рибу? Мордохай (єхидно). Купив і гроші вже віддав!
Герцель. Тепер, виходить, ти до нього в двір вже вхожий?
Мордохай. А звісно!.. Сьогодня рибу на вози кладуть, щоб у Крив'янку одвезти до Гершка,— такий був договор... (Усміхається). І тоді в дворі у Бондаря нікого не останеться!.. Я там сьогодня був разів, мабуть, із п'ять...
Герцель. А старий?..
Мордохай. Старий не їде; вони ждуть скоро молодого, — мені казали наймити... Та що старий!..
Герцель. О!! То це й весілля скоро буде, і діло наше пропаде? Коли так, то треба поспішати!.. Слухай, вже сонце заходить, і наймити не виїдуть сьогодня, а там знов молодий, весілля... і праця пропаде!.. Біжи ж ти зараз в двір і ніби на могорич поклич до себе наймитів та у горілці їм... На!.. (Виймає порошок). Підсип оцей дурман. Вони, як вип'ють, будуть спать смертельним сном, а нам того і треба!.. Потім попробуй виманити Бондаря із хати... Скажи йому, що попилися наймити... що... Видумай причину!.. Аби він ввечері пішов із дому... Ну, хоч таку, наприклад, що розташовані вози і серед двору риба в купі, доглянуть же нема кому; скажи... що дощ замоче... Крутни жидівською ти головою і вимани старого з хати, чуєш?..
Мордохай. Крути тут головою... Не знаю, чи удасться...
Герцель (про себе). Ну, що ж, коли не вийде з хати, тоді Михал його уб'є, щоб за Тетяною затерти шлях!.. На себе нехай жалкує... (До Мордохая). Гляди ж мені, поки прийду, щоб все було, як я сказав! Тим часом я сюди всю челядь приведу, і ти впусти її у корчму з двору. Нехай сидять напоготові і ждуть мого приказу!.. Повертайсь!
Мордохай. Пануню, а червінці?
Герцель. Пся крев! Ти взяв вже 50?..
Мордохай (цілує його в плече). Узяв, спасибі вам!
Герцель. Зроби все діло — візьмеш ще стілько. Ну, мерщій: ніч настає, мені немає часу тут балакати з тобою. (Пішов).
ЯВА V
Мордохай один, а потім 1-й і 2-й наймити Бондаря.
Мордохай. Ой-ой!.. Коли б червінці ті узять мерщій у нього... бо пан Чеслав і батька рідного облупить,— він хитріший жида! Обманить ще. (Підходить до двору Бондаря, загляда і киває пальцем). А йдіть сюди!..
1-й наймит (з неохотою). А чого тобі?
Мордохай. Чи вже наклали рибу на вози?.. (Загляда у двір). Ой-ой! Яка ще на землі лежить велика купа!..
2-й наймит. Швидкий ти дуже!
Мордохай. Вус!.. То ви сьогодня ще, мабуть, й не поїдете, а Гершкові потрібна дуже риба: там завтра ярмарок!..
1-й наймит. Куди ж його їхать? Зовсім нерано! А поки накладем,то й смеркне.
Входять 1-й і 2-й наймити і ще 3-4 без слів.
Мордохай. Слухайте, хлопці, зайдіть до мене зараз, я вам поставлю могорич, аби сьогодня рибу повезли...
2-й наймит. Та воно не так щоб і нерано було, можна ще й сьогодня виїхать — дорога недалека і знакома...
1-й наймит. Та як управимось... там побачимо...
Мордохай. Ну, ідіть же випийте гарненько — та й до діла.
2-й наймит. Я так думаю: на ранок можна було б поспіти у Крив'янку з рибою.
1-й наймит (переходить з другими і Мордохаєм кон). А що ж тут зосталось, може, десять сот докласти та вшнурувать вози... та...
Входять в корчму.
Мордохай (пропустивши їх). Могорич — це мазь така, що після неї вже колеса не риплять! Але тепер мені байдуже. Всиплю їм того я зілля, що дав пан Чеслав, нехай собі сплять у корчмі... (Виходить).
ЯВА VI
Входять Марія та Тетяна.
Тетяна. Я тричі вже йому казала, що осоружний він мені, що й глянути не можу я на нього, а він, як змій, сичить і лізе в вічі, і бачу я в його очах замір поганий.
Марія. О, коли так, то, певно, це не чеснеє кохання!.. Кохання справжнє соромливе, воно ховається і нишком плаче, коли його уразиш дуже.
Тетяна. Хотіла я сьогодня батькові сказать, що нападом до мене лізе отой поганий пан.
Марія. Нащо його засмучувати й сердить! Такий щасливий він тепер, що жаль йому казати недобру річ яку... Та й нащо? Нехай він тямиться, поганий!.. Сьогодня або завтра Тарас приїде, і скоро ми звідсіль зовсім уберемося! (Сідає на призьбі). То й пана ти того, що він такий противний, не будеш бачити вже більш! Ох! Натомилась як!..
ЯВА VII
З хати виходить Бондар.
Бондар. От добре ви зробили, що сюди вийшли. Такий чудовий вечір. (Присіда біля них). Чи ти не бачила, Маріє, куди пішли Охрім наш та Дем'ян?..
Марія. А там в подвір'ї вони складали рибу; не бачила, куди пішли.
Бондар. Сьогодня й виїхати б треба, а не вспіють!.. Розпочали й покинули... Чи в корчму часом не пішли!.. Та бог з ними, коли пішли — то й прийдуть! (До Тетяни). Ну, слава ж богові святому, усе йде гаразд. Сьогодня був я у попа, його оповістив про шлюб твій, а завтра вже й Тарас повинен буть з товаришами, якщо сьогодня не приїде!..