Так говорить автор.
Мій Михайле! Скажи мені щиро й одверто, гніваєшся ти на мене чи ні? Невже ти тому не прислав мені жодного листа, що я знайшов твої вірші дещо необробленими? Навпаки, тим частіше їх посилай. Бо хто ж народжується митцем? Вправи через помилки ведуть нас до витонченості письма. Твої вірші, якщо їх порівнювати з бездоганними віршами, дійсно можуть здатися такими (як я їх оцінив), але, якщо зважим на твій вік і твої успіхи в науках, вони в достатній мірі заслуговують похвали. Вір мені, моя душе, коли я був У твоєму віці, я не міг скласти і найпростішого вірша. Отже, ти на шляху до мети, достойної тебе, коли тебе це так хвилює. 230 Розвій мій сумнів з самого початку. Якщо вірно те, що я підозріваю, то не бійся погрішити проти правил мови. Ах, ти не знаєш, наскільки ти перевершуєш інших в письмі! Відзнач також, чи подобаються тобі ці квіточки з Плутарха; якщо ні, то змінимо стиль листа і замість них будемо посилати тобі короткі, але мудрі вислови — грецькі чи латинські або і те, і друге. Крім того, я не знаю, як себе почуваєш, особливо, як у тебе на душі. Коли що-небудь турбує твоє серце, повідай другові. Якщо не ділом, то порадою у всякому разі допоможемо тому, хто страждає. Про ці три речі повідом мене в найкоротших словах. Я знаю, що в тебе не вистачає вільного часу.
Бувай здоров, мій любителю муз! Тим часом з великим нетерпінням жду твого листа.
Твій Григорій Савич.
Якщо ти потребуєш грошей, напиши мені.
8
[Харків, місцевий; друга половина вересня — поч. жовтня 1762 р.] / 431 /
Мі carissime Michaël, salve!
Mitto tibi qualecunque specimen secum ipso loquentis animi tacite seseque tamquam lusu quodam oblectantis ac in morem alitis per sublimia coeli spatiosaque volitantis ac tamquam velitantis. Incredibile dictu, quam istuc delectat, cum animus liber ab omnibus atque expeditus in morem delphinis pernicissimo, sed non insano motu φέρεται. Magnum hoc quidem est atque unice summis viris familiare et sapientibus. Haec est illa ratio, qua taedium altissimae solitudinis sancti homines et prophetae non modo tulerunt, sed etiam inerrabiliter sunt delectati τη̃ ’ερήμω, quam adeo ferre grave est, ut Aristoteles haec dixerit: "Homo solitarius aut bestia est fera, aut deus". Videlicet mediocribus hominibus mors est soliiudo, oblectatio autem iis, qui aut oppido fatui, aut excellenter sunt sapientes. Illis grata ‛η ’ερημία propter stuporem; horum autem mens dia divina invisibiliter inveniens occupatur, mireque delectatur iis, quae vulgaribus ingeniis sunt ’άδυτα, unde vulgus et admiratur tales / 432 / et melancholicos vocitat; at illi quasi jugi convivio deliciantur, nullo negotio sibi exstruentes aulas, atria, domos ("коль возлюбленна" etc), verum etiam montes, fluvios, silvas, campos, diem, noctem, feras, homines et quid non? "И веселіе вЂчное над главою их". Hujus Abrahamiticae familiae si cupis esse nepos et esse heres invisibilium bonorum et non adimendorum, hos suspice, hos imitare, his adhaere, ac ostende jam nunc in tenella aetate, ut appareat te catulum non porci, sed leonis, 231 pullum columbinum, aut aquilinum esse, non vespertilionis, non filium τη̃ς ’Άγαρ ancillae et servae, sed Sarrae, quae gignit in libertatem, breviter non mundanum, non trivialem, non lippis et tonsoribus notum, ου τό κοινόν, sed excellens, sed rarum, sed novum atque caeleste cogita, molire, meditare. Persequere non inanes τω̃ν σοφιστω̃ν πλοκάς, non distinctionum bifidas ungulas, porcis familiares, sed tales libros degusta, quales sunt, in quibus haec aut similia referuntur: Quid est philosophia? Respondetur: secum ipso morari... secum loqui posse. Rursum: cum Crates videret quendam secum in solitudine loquentem, non sane cum malo, / 441 / inquit, hornine confabularis etc. his affinia. Talibus videlicet libris praeparatur animus ad lectionem s. scripturarum, quae sunt piarum ac angeticarum mentium ‛ο παράδεισος, qui semper spectatur et nunquam satiat. Tales homines inspiciendi, quorum verba, facta, τό ’όμμα, incessus, gestus, esus, potus breviter tota vita εις τό ’εντός φέρεται. id est, introrsum, velut illa vestigia, ut est in Plutarcho, spectat, id est, qui non volantia non nubes persequuntur, sed unice anirno suo intenti και προσέχουσιν, donec dignum deo se ipsos habitaculum praeparent. Καί ‛ο θεός, ubi insedit animis eorum, ubi ’εβασίλευσε, tum quae sunt vulgo intolerabilia, horrenda, sterilia, nae ipsis divina, nectarea, ambrosiaque sunt breviter: "веселіе вЂчное" etc.
Vale, carissime anime!
Tuus Gregor[us] Sabbin 1.
Мій найдорожчий Михайле, здрастуй!
Посилаю тобі зразок розмови душі, яка мовчки веде бесіду сама з собою, ніби грою втішаючи себе, і, як орел, літає по високих і широких небесних просторах і ніби бореться. Важко уявити, наскільки це приємно, коли душа вільна і відречена від усього, подібно до дельфіна мчить у небезпечному, але не безумному русі. Це щось велике і властиве лише найвеличнішим мужам і мудрецям. У цьому причина того, що святі люди і пророки не лише зносили нудьгу повної самотності, а й безумовно втішалися самотою, зносити яку так важко, що Арістотель сказав: "Самотня людина — або дикий звір, або бог". Це значить, що для звичайних людей самотність — смерть, але насолода для тих, які або зовсім дурні, або видатні мудреці. Першим пустиня приємна своєю тишею, нерухомістю; божественний же розум останніх, знайшовши божественне, ним постійно займається і вельми втішається тим, що для звичайних умів недоступне; тому простий народ шанує таких і називає їх меланхоліками; а вони ніби перебувають на безперервному бенкеті, створюють, не порушуючи свого спокою, палаци, атрії, будинки ["коль возлюбленна"] та ін., навіть 232 гори, ріки, ліси, поля, ніч, звірів, людей і все ін. ["И веселіє вЂчное над главою их"]. Якщо ти хочеш бути внуком цієї Авраамової сім’ї і спадкоємцем невидимих і невід’ємних благ, то їх шануй, їх наслідуй, іди за ними і показуй уже тепер у ніжному віці, що ти маєш вигляд дитини не свині, а лева, пташеняти голуба чи орла, а не сови, що ти не син Агарі, служниці і рабині, але Сарри, яка народжує вільних, коротше кажучи, щоб ти не був ні мирською людиною, ні простаком, ні тим, звичайним, відомим всім підсліпуватим і цирульникам, ні вульгарним, але щоб тебе визнавали за людину видатну, рідкісну, яка дбає і думає лише про нове і небесне. Слідуй не порожнім хитромудрощам софістів, не роздвоєним копитам свиней, але черпай від тих книг, в яких викладаються такі предмети або подібні до них: Що є філософія? Відповідь: перебувати на самоті з собою, з собою уміти вести розмову. Далі, коли Кратес побачив людину, яка розмовляла сама з собою на самоті, то сказав: "Безсумнівно, не з поганою людиною ти розмовляєш" і т. ін. Саме на таких книгах душа готується до читання святого письма, яке є раєм благочестивих і ангельських умів, на яке завжди дивляться, але яким ніколи не можуть пересититися. Дивись на тих людей, чиї слова, діла, око, хода, рухи, їжа, напої, коротше кажучи, все життя скероване всередину, як ті сліди, про які говориться у Плутарха, звернені всередину, тобто вони не летять за тими, що літають за хмари, але зайняті лише своєю душею і слухають самих себе, поки не приготують себе як гідну обитель для бога. І коли бог вселиться в їхні душі, коли запанує в них, тоді те, що уявляється юрбі як щось нестерпне, страшне, пусте, для них стане божественним, сповненим нектару й амброзії, коротше кажучи ["веселіє вЂчное"] та ін.
Бувай здоров, найдорожчий друже!
Твій Григор[ій] Савич.
9
[Харків, місцевий; друга половина вересня — поч. жовтня 1762 р.] / 441 /
Salve, φιλέλλην Michaël, φιλόμουσε!
Quaesisti me heri, cum e templo egrederemur, cur tibi arrisissem ac tanquam risu salutassem, quamquam quidem leniter subrisi, quod graeci vocant μειδάω, et magis sum visus tibi ridere, quam ipsa re risi; quaesisti, inquam nec causam dixi, nec nunc dicam, hoc tantum dico, ridere libet, certe tum libuit, imo et nunc libet, ridens et scripsi, et te credo ridentem haec legere, et ubi me videbis, risum ut teneas, vereor. Sed tu, ω̃ σοφέ, causam quaeris? Sed dic mihi, cur tibi hic aut ille 233 color, hic pisciculus magis quam ille, hac forma consuta vestis arridet tibi, id est ad te ridet, illa non item, aut certe minus? At ego tibi risus hesterni causam reddam. Risus quidem (tu risum tene, dum de risu nugor) est germanus foetus gaudii ita, ut saepe pro gaudio ponatur, quale est illud Sarrae, ni fallor: "СмЂх мнЂ сотвори господь". ’Ισαάκ enim hebraea vox dicitur significare то ridebit, quod et pro risu ponitur. Cum igitur quaeris, cur rideam, videris quaerere, cur gaudeam. Ergo causa gaudii est tibi rursum reddenda? О impudentem postulationem! Sed age! / 442 / accingamur ad hoc quoque musis fortunantibus; quodsi non vacat audire, differamus in crastinum. Sed instare videris causamque, velut improbus debitum debitor flagitare. Cur igitur heri gavisus sum rogas? Audi! Quia tua gaudentia τά ’όμματα adspexi gaudentem igitur gaudens salutavi gaudio. Quodsi tibi haec causa gaudii mei ex Norvegia esse videtur, confugiam ad aliud ’άσυλον, imo tuo te gladio jugulabo, et quaero: quare nudius tertius tu me prior ’εν τω̃ ναω̃ risu salutasti? cur arrisisti mihi? Dic, σοφέ, non te dimittam, meministin’? Hactenus, о carissime, sumus jocati jocis non admodum abludentibus a musis illis castissimis.