Стіни сіріли в напівпітьмі, і відблиски з освітленого коридора розсипалися тут на сірий попіл, мішалися кіпоттю двадцятилітньої давнини і гусли в темряві, пропахлій цвіллю і лемкістю підземелля.
Арештовані й конвоїри, просовуючись коридорами, щодалі більше вгрузали в пітьму і втрачали можливість орієнтуватися. Постаті людей обернулися в невиразні рухливі плями, а тупіт ніг квакав і глух, немов повітря було сповнене пухом.
Кізлик тулився до Чуприни, ледве живий, втративши здатність щось міркувати і відчувати. Чуприна потроху стямлювався, і врешті він дійшов думки, що треба битись і кричати, вимагаючи звільнити. Він з жалем думав, що Кізлик нічим не може йому допомогти, а то б тут, у темряві, вони могли б напасти на конвоїрів, бо однаково там, на їхньому суді, над ними не змилуються...
Несподівано очі Чуприни засліпило яскраве електричне світло і він почув негучне, але рішуче:
— Руки вгору.
Під самим носом у Чуприни опинилося дуло пістоля, і він підняв руки.
Серце стрибнуло, як підтята птиця, і упало в безодню, коли він зиркнув на конвоїрів і побачив, що й ті без заперечень піднесли руки вгору, разом з револьверами.
У пасмі світла видно було і позаду двох людей з наставленими на них маузерами. Тікати не було змоги, та Чуприна й не мав такого наміру. Тільки його конвоїри стурбовано озиралися, шукаючи, куди можна втекти. Але даремно. По коридору чути було кроки людей і метушню.
— Ведім арештованих! — розпорядився один у френчі, і їх почали виводити коридором назад. Виводили поодинці і так само поодинці везли кудись невідомо.
Чуприна попав останнім. Він провів очима Кізлика, що в оточенні двох озброєних конвоїрів, тиняючись, зник в далині коридора, і йому вперше за весь час стало жаль молодого товариша.
Нарешті і Чуприну повели тим саме коридором, що ним ішов він до повстанкому з Сапроном. Проходячи повз кімнату, де відбулася півгодини тому неприємна бесіда, він побачив, як червоноармійці виносили ящик з патронами і крехтали од натуги.
На дворі Чуприну посадовили в закрите авто, і попереду вліз озброєний конвоїр.
В авті хтось уже сидів, і коли машина рушила, Чуприна впізнав Кізлика і радісно прошепотів:
— Кізлик!
Та більше нічого не довелося промовити, бо конвоїр зробив загрозливий рух і звелів мовчати.
Машина рушила вулицями міста і, заїхавши в якийсь двір, зупинилася.
На щастя, Кізлика й Чуприну не роз'єднували. їх повели У Двері, коло яких стояв вартовий з гвинтівкою, і незабаром пропустили у вузенький коридор. У товаришів не було сумніву, що вони потрапили до в'язниці.
З'явилася ще одна людина з ключами, і одна з камер прийняла товаришів у свої тихі, але тривожні обійми.
Десь далеко, як крізь сон, чулися кроки, приглушені віддаллю і десятком дверей, обережно брязкала гвинтівка в руках вартового в кінці коридора, і щось настирливо шаруділо чи під підлогою, чи за муром, а вірніше — в самому мурі. І од цих звуків моторошно билося і завмирало серце і душа клякла малою дитиною на морозному вітрі...
— Кізлику...— ледве чутно промовив Чуприна і в на-півтьмі вдивлявся в той бік, де,зігнувшись, лежав його товариш.
Кізлик не поворухнувся. Чуприна обережно встав і підійшов до нього. Хлопець спав, по-дитячому висвистуючи носом і підклавши руки під голову. Він стомився вкрай і заснув, як тільки прихилився до твердої койки.
Чуприна сів на койку поруч з Кізликом і замислився. Він перебрав усі факти останніх днів, відколи вони ув'язалися в цю брудну історію, і згадав усі балачки, що були цими днями, а коли в уяві постала фігура Фалалія Чінгізханова, думки завихрили коло цієї постаті. Чи він теж, як і вони з Кізликом, потрапив на вудку, чи свідомо підвів їх на таку мерзоту?
Непомітно і Чуприна, схилившись до Кізлика, заснув сном тупим і важким, щоб прокинутись нерадісного ранку.
А ранок справді був нерадісний. їм сказано, що вони заарештовані і, доки тягтиметься слідство, їм доведеться сидіти, а там колегія ЧК розгляне їхню справу. Назверх усього, у відтулину дверей Чуприна побачив, як повели заарештованого Чінгізханова. Тільки на мить промайнула його зігнута фігура і зникла за сірою спиною конвоїра.
"Значить, і він попався!" — і Чуприні стало чомусь легше на душі. Він поділився з Кізликом думками про це, але той втратив здатність говорити, а тільки мовчки вдивлявся в кінчики черевиків.
Потяглися довгі сірі й нудні дні. Кізлик день у день худ і блід, а Чуприна заростав волоссям так швидко, немов усі його сили йшли на це. Він ступав з кутка в куток камери, тим часом як Кізлик висиджував цілі години на койці, немов зачарований надзвичайним дивом.
— Розстріляють...— похмуро казав Чуприна, находившись по камері і лягаючи на своє ліжко. Кізлик у відповідь на це слово плакав, а далі істерично ридав, уткнувшись лицем у матрац.
— Не плач, Кізлику... Мистецтво гине там, де воно стикається з політикою... Ми, представники мистецтва, гинемо навіть фізично, стикнувшись з політикою... Ми зламали свій принцип і гинемо...
В голосі Чуприниному дзвеніла велебна жалоба, а в очах світилася фанатична відданість ідеї.
— Умремо, Кізлику, за те прекрасне майбутнє, коли не буде політики... а буде одно мистецтво! — натхненно казав Чуприна і цілував товариша в лоба...
День до вечора тягся довгою каламутною смужкою з думок і хоробливих відчувань. Вночі товариші лягали на одну койку, бо охоплював їх жах, і лежали, не заплющуючи очі і не говорячи ні слова. Вони чули, що присуджених виводять на розстріл на зорі, і чекали того страшного часу.
Та ранок проходив, як щодня увесь цей місяць, і тільки один день нарешті приніс їм новину: об обіді їх покликали до слідчого.
— Так. Виходить, що ви постачали зброю контрреволюційній організації Комвесхлодіву? Ви були її активними співробітниками? — запитав їх слідчий, і усмішка прослизнула у нього під вусами.
Чуприна мовчав, а Кізлик дивився на товариша, як теля дивиться на корову під час небезпеки.
— Чого ж ви мовчите?
Товариші мовчали, бо що вони мали говорити? Піймано всю організацію, і немає сумніву, що виправдатися ніякої змоги немає.
— А може, ви скажете, що то за організація така — Ком-весхлодів? Принаймні, може, поясните, що означає ця назва?
"Справді, що вона означає?" Чуприні й на думку не спало поцікавитись цим...
Зібравши сили, Чуприна мовив байдужим голосом:
— Ми не знаємо, що то за організація... Ми вперше були там у них, коли ви нас заарештували... Вони хотіли примусити нас пристати до організації, але ми не хотіли...
Я знаю, що ви не хотіли, і знаю, через що ви не хотіли. Ви були надто серйозні, щоб бути в тій організації...— Слідчий засміявся коротким сміхом людини, що в житті їй небагато доводилося сміятися, і раптом спитав: — Ви хочете, щоб я вас зараз випустив?
Чуприна, не знаючи,— чи серйозно той говорить, чи кепкує, на всяк випадок промовив тихо:
— Хочемо...
Кізлик ще тихше й боязкіше видушив із себе ледве чутне:
— Хочемо...
— То я вас негайно випущу, коли ви скажете, що означає та скорочена назва.
Товариші стояли мовчки. Ах, чому вони не спитали Чінгізханова, що означає та назва?
— Ми не знаємо...
— А може, ви таки признаєтеся, навіщо ви тій організації носили три пуди цегли в ящику?
У відповідь на це на обличчі товаришів застигло німе здивовання людей, що нічого не розуміють. Слідчий встав з місця і гукнув:
— Конвоїр!
Конвоїр з рушницею вмить з'явився на порозі.
— Виведи оцих громадян за ворота...— і, звернувшись до товаришів, промовив: — Ви вільні... Можете йти додому...
Це було так несподівано, що першої миті ні Чуприна, ні Кізлик не могли рушити з місця і стояли, як приклеєні до підлоги, а коли вийшли за двері, то почули слова слідчого:
— От телята!..
Нашвидку захопили вони свої речі й пішли до виходу. На вулиці їх чекало дві несподіванки: по-перше, було вже літо, а по-друге, коло виходу стояв у повному складі Ком-весхлодів.
Усі мали такий вигляд, немов їх довго і старанно, але безрезультатно жували корови і, переконавшись, що висмоктати споживного з них немає надії, виплюнули просто на вулицю. Та незважаючи на такий вигляд, компанія завзято реготалася, і Чуприна почув слова Фалалія Чінгізханова:
— Зверхідіотизм цих малярчуків мене просто захопив! Сапрон розповідає, як вони тягли три пуди цегли через паркани...
Регіт заглушив слова Фалалія, та Чуприна зрозумів раптом усе.
Лишивши Кізлика самого, він рішуче підійшов до Чінгізханова і спитав:
— Скажи, Фалалію, що означає Комвесхлодів? Чінгізханів весело вишкірив зуби і протяг руку, що повисла в повітрі, не прийнята Чуприною:
— От чудак! Та це означає "Компанія веселих хлопців та дівчат"...
Театральний рецензент ледве встиг доказати останнє слово, як Чуприна припечатав на його обличчі дзвінкого ляпаса. Всі завмерли, а Фалалій, схопившись за обличчя, люто дивився на Чуприну, що взяв переляканого Кізлика під РУКУ і швидко подався з ним вулицею.
— Перманентні ідіоти! Убогі постачальники цегли! Ма-лярчуки! — лунав услід їм ображений голос Чінгізханова.