Пілсудський, з властивою йому інтуїцією, досить точно визначив був тоді ж, що то була "куля зі Сходу".
3) Подаю, на жаль, з пам'яті такий діалог:
Врангель: Чи Україна — це поважно?
Гетьман: Цілком. Я от лише думаю, з ким їй бути: зі Сходом чи Заходом.
Цей епізод, поданий людиною честі і шведським бароном з походження, до речі, спростовує знане "свідоцтво" ген. Денікіна, що гетьман, мовляв, "своєчасно склав би Україну до стіп царя" і тому подібні "запобігавчі" інсинуації.
4) Виразним підтвердженням цього є остання "радянська" публікація під назвою "Тарас Григорович (так!) Шевченко — літературний портрет" двох авторів: О. Білецького та О. Дейча. Висновок з цієї ніби академічно написаної книжечки такий: Шевченко був, щоправда, досить високого (але, розуміється, нижчого від Пушкіна та Лєрмонтова) рівня, але виразно "общерусский", що писав двома мовами і безмежно любив спільне "отечество", Пушкіна та "велику російську літературу й культуру" (так!), як "рідну". Треба співчувати О. Білецькому, що дав своє авторитетне ім'я цьому майже жандармському елаборатові (трактатові — ред.). Але не можна недооцінювати можливого впливу книжечки на попередньо скомсомолізовавого читача.