Вже як світати стало, до діда усі:
— Де ж вони?
Той кахикнув і мовив розважливо:
— Не те вона й нечиста сила!
— А звідки ви, діду, про відьом дізналися? Чи, може, заодно з ними? — вже на кпин бере котрийсь старого.
Мовчки вийшов дід на галявину. Хлопці за ним. Легенький туманець осідає на верес, блищить всіяне росою павутиння, жовтіють голівки плауна.
— А погляньте, як тут плаун росте,—обвів дід рукою галявину.— Чом не місце для відьом?
— Справді коло якесь,— зблід дехто із сміливців, побачивши, що стоять вони у колі із заростей плауна.— Так ось воно яке — "відьмине коло"?
— Та ви не бійтесь,— хитро усміхнувся до парубків старий,— злякалися, мабуть, відьми сили вашої...
Так, у давнину люди вірили, що у "відьминих колах" і відбуваються шабаші нечистої сили.
Тільки чому ці забобони пов'язувалися з плауном? Надто вже багато незвичного таїла в собі ця рослина: отруйна, а скількох людей врятували від, здавалося б, невиліковних хвороб!
Плаунові поширені на всій земній кулі, та найбільше цих рослин росте у тропічних, переважно гірських районах. Деякі з них сягають тут дев'ятиметрової висоти, а викопні деревовидні плауни були до сорока метрів заввишки. Це з них потім утворилися багаті поклади кам'яного вугілля.
Найпоширеніший рід — плаун, п'ядич. До нього належать багаторічні рівноспорові трав'янисті рослини з сланким розгалуженим стеблом, від якого вгору відходять бічні гони висотою до 25 см. Всього відомо близько 140 видів плаунів, в СРСР росте 14 видів, з них на Україні — 6.
Характерний вид — плаун булавовидний.
В народі його ще називають плавун, пливун, дереза, дереба, п'ядич, розвильник, опоясник, пилочник, куряча лапка, гадючий мох, свар-ник, колотильник та ін. Тіньовитривалий, він росте переважно в соснових і мішаних лісах, іноді на вологих пісках, мохових болотах Полісся, північної частини Лісостепу, Карпат. Гнучке стебло стелиться по землі, місцями укорінюється й піднімає вгору надземні гілочки. Стебло дихотомічно, тобто вильчасто розгалужене. При цьому верхівкова точка росту головної осі подвоюється, даючи початок двом однаково розвиненим новим осям другого порядку, які, в свою чергу, також подвоюються... Стебло і гілки вкриті маленькими вузькими ланцетовидними листочками з ворсинками на кінчиках. Восени листочки не опадають, а тому взимку, у найбільші морози, можна найти під снігом цю красиву вічнозелену рослину! Влітку на верхівці спороносних гілок виростають "колоски" — два (іноді п'ять) спороносні циліндричні стробіли. У їхніх спорангіях дозріває безліч дрібних спор. Ці спори містять алкалоїди, фенольні кислоти, білки, цукри, мінеральні солі та до п'ятдесяти процентів жирної невисихаючої олії. Тому вони у воді не тонуть, а плавають. Звідси, напевно, й одна з назв рослини — пливун. Щоб зріла спора плауна дала нове життя, з нею повинні статися воістину дивовижні перетворення. Насамперед спора має потрапити в грунт, але не глибше, ніж на 8—10 см. Тут вона пролежить 5—7 років і лише тоді проросте, утворивши заросток — невеличку підземну бульбочку, так званий гаметофіт. Таких бульбочок у грунті буває багато, але виживають лише ті, які зустрічаються з гіфами грибів. Тоді гаметофіт продовжує розвиватися і аж через 12—14 років на його тілі визрівають антеридії, в яких знаходяться рухливі сперматозоїди, та архегонії, що мають вигляд колбочки з довгою шийкою. У нижній частині колбочки лежить яйцеклітина. Сперматозоїди, потрапивши до яйцеклітини, запліднюють її. Невдовзі із зародка розвивається молода рослина.
Пагони, що ростуть у довжину і галузяться, утворюють спочатку невеличкі куртинки. Особливо густі куртинки бувають тоді, коли на одному місці розвивається багато проростків. Молоді рослини утворюють все нові й нові пагони, куртинка набирає круглої, овальної або віялоподібної форми. Минає час, молоді пагони продовжують свій центробіжний ріст, а старі пагони, там, де колись була куртинка, відмирають. Ось так і утворюються "відьмині кола". До речі, по них можна дізнатися про вік плауна. Вчені підрахували, що коли кільця плауна досягають у діаметрі 40 м і більше, рослині вже 150—300 років. Деякі види плаунів належать до порівняно невеликої групи отруйних рослин, тому їх ніколи не споживають травоїдні хребетні тварини, а от безхребетні тварини поїдають їх без особливої для себе шкоди. Чому це так? В недалекому майбутньому вчені, очевидно, зможуть відповісти і на це запитання. Є плауни, які містять дуже сильну паралітичну отруту, що за характером дії нагадує кураре. Кураре, як відомо, добувають з коріння і молодих паростків деяких південноамериканських рослин. Діючою речовиною цієї надзвичайно сильної отрути є алкалоїди курарини. Медичні препарати, до складу яких входить кураре, використовуються при лікуванні психічних захворювань, а також при наркозі. Тому зрозумілий інтерес учених до отрути, що її містять плауни. Плауни використовують при лікуванні запалень внутрішніх органів, очних хвороб тощо. Спори плаунів входять до складу медичних присипок, ними також обсипають таблетки. Колись спори плаунів широко використовувалися для виготовлення різних піротехнічних речовин, зокрема в театрах для світлових ефектів.
У наш час багаті на жирні масла спори плаунів використовують у металургії при фасонному литті. Річ у тім, що ці спори при зіткненні з рідким металом, спалахуючи, утворюють газ, який робить поверхні деталей гладенькими.
Використання людиною плаунів не могло не позначитися на зменшенні їх запасів у природі. Лише в 1974—1976 роках у республіці в середньому заготовляли 10,6 т спор щорічно. До того ж не завжди дотримувалися правил збирання — зрізати тільки стробіли. Місцеві жителі часто висмикують плауни з корінням для виготовлення гірлянд та озеленення приміщень. Різко зменшується кількість цих корисних рослин у тих місцях, де вирубують старі ліси, знищують післялісові зарості кущів, переорюють грунт.
Індивідуальної охорони потребує на території нашої республіки плаун колючий. Він занесений до "Червоної книги УРСР".
Плаун колючий.
Зникаюча рослина. Цінний для науки вид.
Трав'янисте вічнозелене стебло плауна колючого стелиться по землі, даючи бокові відгалуження. Довжина його — до 30 см, окремі екземпляри досягають 100 см. Листки розміщені на стеблі і гілках спірально, вони жорсткі, лінійно-ланцетні, колючі, горизонтально або назад відігнуті. Вузькі жовтуваті колоски одиничні, розташовані на кінцях гілочок, тоді як у плауна булавовидного, який зустрічається порівняно часто, вони сидять по два або й більше на довгих ніжках. Спороносить плаун колючий у серпні — вересні. "Плаун колючий належить до рослин нашої флори,— пишуть Б. В. Заверуха, Т. Л. Андрієнко, В. В. Протопопова у книзі "Рослини України, які охороняються",— які зараз іще не дуже рідкісні, але кількість яких з кожним роком зменшується. Причина цього — їхній оригінальний вигляд: батоги плауна використовуються для прикрас портретів, вікон, для виготовлення вінків. Людина, яка принесла зелений батіг з лісу в будинок, не замислюється над тим, що повинно пройти не менше 20 років, поки виросте дорослий плаун! Над тим, що ця древня рослина потребує охорони..."
Зустрічається плаун колючий розсіяно (в окремих місцях) на Поліссі, дуже рідко в Лісостепу, досить часто в Карпатах і прилеглих областях. Росте він у вологих, переважно хвойних лісах. Зникає, окрім зазначеного, ще й внаслідок господарської діяльності людини. У культурі не розводиться, хоч, безперечно, цікавий, як красива декоративна, тіневитривала, а також цінна лікарська рослина. Охорона плауна колючого проводиться в Карпатському та Поліському заповідниках, ряді лісових заказників. Для забезпечення чисельності виду необхідно заборонити продажу рослин та виробів з них, встановити суворий контроль за станом популяції'.
РОДИНА БАРАНЦЕВІ
Родину баранцевих представляє баранець звичайний (плаун-баранець) — рідкісна зникаюча лікарська рослина.
Баранець звичайний, як і всі плауни, багаторічний, до 15 см заввишки, стебла в нього прямостоячі або висхідні, вильчаторозгалу-жені від основи, густо вкриті дрібними лінійно-ланцетними гострими листками. Вони цільнокраї або дрібнозубчасті, тверді, блискучі, відстовбурчені.
Стробіли не утворює. Бруньковидні спорангії знаходяться в пазухах листків, які нічим не відрізняються від інших. Спори дозрівають у липні — серпні.
Плаун-баранець містить отруйні алкалоїди, що мають сильні паралітичні властивості. Використовується в медицині. Відваром баранця мили колись худобу, щоб позбутися комах. У нас надземну частину цієї рослини донедавна використовували для фарбування шерстяних тканин у жовтий колір. Баранець звичайний зустрічався колись досить часто, а зараз на нього можна натрапити лише спорадично (від випадку до випадку) в Карпатах та дуже рідко на Поліссі. Росте в лісах, на високогірних луках і кам'янистих осипах. Поступово зникає, бо заготовляється як лікарська сировина. В культурі через складну біологію виду не розводиться. Представник стародавніх рослин, розквіт яких припадав на кам'яновугільний період, цінний для науки вид, баранець звичайний потребує охорони. Насамперед необхідно заборонити збирання рослин, створити заказники скрізь, де він зустрічається.
1 Тут і далі відомості про охоронний статус рослини, Ті поширення, місцезростання, причини зміни чисельності, розведення в культурі, вжиті й необхідні заходи по її охороні взяті з "Червоної книги УРСР".
ПОРЯДОК БАГАТОНІЖКИ
РОДИНА ЩИТНИКОВІ
Ця група рослин об'єднує переважно наземні папороті. Ростуть вони головним чином у помірній зоні північної півкулі, зрідка зустрічаються в тропіках. До головного роду — щитник — належать близько 200 видів досить великих лісових папоротей з розвинутим кореневищем та двічі, тричі перистими тонкими листками. Соруси — довгасті або викривлені.
На Україні у вологих лісах, на луках, по берегах річок досить часто трапляється без-щитник жіночий. Кореневище у нього товсте, коротке, майже вертикальне або косе, густо всіяне бурувато-чорними залишками листкових черешків. Листки чималі, до 120 см заввишки, зібрані в розкидистий пучок. Черешки у 2—3 рази коротші від пластинки листка, при основі чорно-бурі.