Вони вже допомагали мамі кинути палити: ховали від неї цигарки і попільничку. І хоч би що! Після смерті Сталіна в партійних органах пройшла кадрова чистка. Єрмакову Антоніну Геннадіївну до бюро міськкому не вибрали і іншої роботи не запропонували. Деякі товариші і колись дбайливі підвладні, що вихваляли і догоджали, перестали пізнавати її на вулиці. Їй вже не надходили вітальні листівки, які вона купами отримувала на свята.
"Шановна Антоніно Геннадіївно!
У день Міжнародного жіночого свята 8 березня ми, члени партії партійної групи дитячого оздоровчого і кістково-туберкульозного санаторію шлем Вам своє сердечне вітання, бажаємо доброго здоров'я, благополуччя в особистому житті і успіхів у Вашій великій роботі. Ви — наша гордість. Працюйте, дорога Антоніно Геннадіївно, на благо нашої любої Батьківщини по подальшому вихованню наших жінок. Ми, жінки, котрим доручено найдорожче, що є у світі, — діти, обіцяємо Вам працювати ще краще, щоб виправдати високу довіру партії, уряду і товариша Сталіна у справі комуністичного виховання і оздоровлення школярів. Педагогічний колектив".
Мама втратила віру в людей і перестала бути собою: невпевнені рухи, сплутана мова... Ото, повернеться з гастроному, присяде на ґаночку і палить одну за одною; або ж приляже серед дня на кушетці і захропить, неначе це опівночі. А то з'явиться пізно, коли всі вже сплять, відімкне власним ключем двері і вештається по кухні, заважає домашній робітниці спати. Одного дня Галя не стерпіла і замкнула вхідні двері на гачок; грюкати серед ночі мама не стала і, згорнувшись калачиком, умостилася на ґанку. Врешті-решт, вона, з власної волі, поїхала лікуватися у Ромни і повернулася звідти схудлою і бадьорою. Всі зраділи, але дарма.
Смак "белого вина" (тамтешні так називали горілку) Тоська пізнала змалку: у деревні пригощати дітей було звично. У комсомольські годи вино бадьорило і надихало на щире товаришування, а вже на партійній роботі жоден захід не обходився без застілля. Будь-яка нарада, пленум чи конференція закінчувалися рясним чаркуванням. Що то за партієць, що не п'є? Мабуть щось приховує, замишляє? За столом кожен доливав сусіду і дослухався, що у п'яного на язику. А яке нечуване піднесення і благодать охоплювали душу молодої комуністки, коли вона, у момент застілля, як часточка непереможної потуги, співала Інтернаціонал!
Хоч в гостях, хоч вдома без випивки — нікуди. До компанії збиралися шановні люди: завідувачі, директори, начальники, командири...Тьотя Галя заздалегідь смажила гуску і варила захолод на свинячих та яловичих ніжках. Випивка загострювала апетит, рясна їжа заохочувала до пиття; чаркування знімало психологічну напругу, запалювало радістю і відновлювало віру в перемогу комунізму. Та й у робочі дні до обіду і до сну напрошувалася чарка.
Мамину слабкість усяк пояснював на свій лад. Найпростіше висловилася хатня робітниця: хазяйка розсобачилася. Гнат Платонович шукав першопричину в ідеологічній площині. "Розумієте, Тоня не погодилася з лінією партії стосовно Сталіна. Вона не відокремлює Вождя від мас і переконана, що насправді, Сталін усе робив правильно, бо так диктувала історична необхідність. Вона не сприймає новий курс, спрямований на матеріальну зацікавленість і вважає, що він неминуче приведе до реставрації капіталізму. Спритніші збагачуватимуться, слабші занепадатимуть, і зрештою, відродиться клас експлуататорів — буржуїв і панів. Я їй нагадую: за часи Рикова село піднімалося, із яким завзяттям селяни ухопилися працювати на власний добробут! А вона своє: "Ти недооцінюєш соціалістичне змагання. Рекорди Марії Демченко і Олексія Стаханова". А я ж, працював на Донбасі і знаю, що шахтарі побили того Стаханова, через якого їм підвищили норму і змусили видобувати більше вугілля за ті ж самі гроші. Хіба це не експлуатація? Розмови скінчувались на тому, що вона називала мене "вінницьким середняком", а я її "іванівською ткалею".
— А мені здається, що найболісніше маму образили товариші по партії. Принаймні вона мені так призналася. Вона ж у нас усім добра бажає, і думає, що до неї мусять ставитися так само, — зазначила Наташа.
— Її ущемило те, якого дурня затвердили на її місце. На запитання делегатів міського партактиву "За що засудили товариша Сталіна?" новий секретар закотив очі в стелю і відповів: "От чого не знаю, того не знаю", — згадав тато.
Слухаючи все це, Павка дивувався: до чого тут комунізм, капіталізм і товариші по партії? Просто мама звикла до улесливості. У кінотеатрі для неї тримали вільне крісло; трамвай зупинявся біля її дому, хоча зупинки там не було. Вона елементарно не має сили волі: навіть паління не змогла кинути. Насправді ж, аби була воля, то начхати на усе інше.
Лише малий Артемка не переймався маминими проблемами: бавився тваринами, комахами, і всі дворові коти крутилися біля нього. Він підгодовував приблудне собача, виходив кульгаву галку зі смітника, а попід ґанком у нього жив справжній їжачок.
При об'єднанні шкіл Наталка залишилася у четвертій, де її шанували за таланти. Вона гарно малювала, складала вірші і редагувала шкільну сатиричну газету "Шпилька"; виборола звання чемпіонки школи з шахів серед дівчат, і займала призові місця на міських і обласних змаганнях. Найбільше вона захоплювалася читанням. Ото, позбігаються до неї подружки Валя, Поля, Свєта і наввипередки переказують одна одній щойно прочитане. Павка ж підслуховував, що саме вони обговорюють, і бігцем кидався до бібліотеки.
У восьмому класі Наташа завела щоденник у віршах.
"19 января 1954г.
Сегодня я встала рано,
Убрала постель с дивана
И сделала туалет.
Потом три часа сидела:
Над физикой потела,
Жалела, что не дан ответ.
Зашла перед школой к Вале,
Мы с ней целый час болтали,
Читали потом "Огонёк".
Мы долго у Вали сидели
И в школу не шли, а летели: Едва на порог, тут — звонок. День школьный прошёл обычно, Всё было прекрасно, привычно, И завуч не психовал.
Потом мы сходили к Вале.
У ней мы диктант писали, А Витька нам диктовал. Узнавши, что я не ела, Мне Валя "хлебца" поднесла.
Я кушать его не хотела, Но что она понесла!
Тогда уж я не стерпела, Взяла скудный ужин и съела. Мы с Витей, и Светой, и Валей На улицу вышли гурьбой.
Мы Свету сперва провожали, А там уж черёд и за мной.
Мы с Валей в пути рассуждали И тихо, и громко вздыхали, Что критика стала слаба, Что нужно немедленно в классе Поднять прогрессивной массе На уровень должный дела.
С энергией — за работу!
Но очень уж спать охота: До завтра отложим дела. Сейчас же пора отдыхать, Ложиться скорее в кровать, Пока голова цела".
"26 января 1954г.
Трещит мороз на улице, Рисует на оконце, Идя, невольно жмуришься — Так ярко светит солнце.
Нетронутый, искрится снег, Морозец щиплет щёки, Румянятся носы у всех, И бойко пляшут ноги. Стремглав летят ученики К родному школы зданию, Чтоб не занёс им в дневники Учитель опоздания".
"12 февраля 1954г.
Зимний вечер угас.
Опустел шумный класс,
Смолкли крики и гвалт,
Мы у Светы диктант
Написали. Ура!
Был мой день трудовой,
Приплелась я домой,
А теперь: спать пора!"
Найвродливішою серед подружок Павлик визнавав Полю Куперман: у неї і обличчя, і ноги; вона й книжок прочитала найбільше, найцікавіше їх переповідала, і дівчата називали її Поліною. Раніше, ще піонерками, наслідуючи героїв книжки "Тимур і його команда", вони створили власний Тимурівський загін і допомагали інвалідам війни у побутових справах. Вступивши ж у комсомол, відчули, що настав час до чогось більш серйозного.
— Надто вже повільно рухається наше шкільне життя, — зауважила Валя.
— Ми просто нудимось від неробства. Я пропоную все змінити, розколихати цей мертвий покій, — підтримала Наташа.
— Дівчата, а Наталка ж права! Це обурливо! Ось, приміром, у восьмому "А" кожну суботу — виступи. Закликають один одного вчитися краще, жити веселіше і боротися з лінощами, — висловилася Полина.
— Слухайте, увага! А давайте підготуємо вірші, оповідання, пісні і виступимо на зборах! — розвинула думку Свєта.
— Як чудово! — прошепотіла Валя.
— Треба тільки ретельно підготуватися, щоб не вийшло, як минулого разу у Бели: читала вірші і постійно збивалася.
— А хор? Ми забули хор!
— Давайте складемо протокол: хто за що відповідатиме.
— Я знаю! — вигукнула Наталка: — Поля — за вірші, Свєта — за пісні, Валя — за п'єсу, а я — за художнє оформлення.
— Прекрасно! Але... чому б нам не потанцювати?
— Звісно! Підготуємо вечір і запросимо восьмий "В" клас! Домовилися?
— Згода. Проте, спершу, давайте порадимось стосовно Алли. Незабаром шкільні збори, і її обговорюватимуть.
— Шкода, адже вона наша подруга. У Тимурівській команді була найактивнішою.
Алла вкоїла вчинок, що сколихнув усі школи міста. Гірше трапилося хіба що тогоріч, коли три школярі пішли у ліс, а повернулися вдвох: одного зарізали і закопали. Цього ж разу дівчина втекла з дому і тиждень прожила у закинутій трансформаторній будці, з тильного боку артилерійського полку. Солдати приперли туди з караульного приміщення тапчан і годували знайду з трьох котелків: борщ, каша і компот. Старшина їх вистежив, організував облаву, тапчан повернув на місце, а дівчину здали у міліцію.
— Фе! І що вона знайшла в тих солдатах? — дивувалася Поліна.
— Чуєте: до неї в будку вони ходили чередою! — Валіни очі округлилися ширше скелець.
— А що, як вона завагітніє? Уявіть: восьмикласниця народжує дитину!
— Людина не повинна бути рабою своїх бажань.
— А я читала, що мусимо прощати іншим те, що собі б ніколи не простила.
— Як би не було, мусимо за подругу заступитися: ми ж дружимо з першого класу!
— Складно. Мама каже, що усе набуло занадто широкого розголосу, і міськком комсомолу пришле на збори спеціального представника. Вона радить, щоб Алла визнала провину і покаялась, бо інакше виженуть з комсомолу і зі школи, — сумно констатувала Наташа.
— Але ж вона не слухається! Каже, що вільна людина і має право робити з собою, що схочеться. Слухає мене і посміхається, неначе відає щось для мене недоступне. Комітет вже проголосував за виключення. Вся надія на збори, — узагальнила Поліна.
Свій вечір восьмикласниці присвятили Восьмому березня. У щоденнику Наташа так описала довгождану подію.
"Вечір, до якого ми готувалися тиждень, мав розпочатися о шостій.