Парад планет

Не все ж балакати про буряки та яйця, скільки там вродило жита на сто гектарів землі... А затіють балачку, що там родить на ста гектарах моєї душі!

Грибок маслючок, снідаючи гречаними галушками на салі, мляво жував і тужно міркував: "Може, вдатись до системи Станіславського? Навчитись командувати своєю увагою — значить, навчитись командувати самим собою! Коли прийду на корівник, весь Простір Уваги поділю на три частки. Велика частка — весь корівник із новітньою технікою й худобою. Середня частка — скребковий транс­портер і корівчина, біля якої підчищаю. Мала частка — скребковий транспортер і я сам, душа моя, чорноземні гектари, на яких маю плекати дорідні колоски ударної праці. Та коли я ще до великої, середньої й малої часток Простору Уваги за системою Станіславського додам частку четверту, тобто внутрішню, щоб прислухатись до серця, душі й голови, тоді неминуче навернусь до транспортера, відкинувшись від вил-згрель!"

То до чого вдався чудотворець Хома? Всмак наївшись гречаних галушок на салі, він, за порадою мудрої рідної жінки Мартохи, що навчилась читати його думки, вдався до самонавіювання! Хома набурмосився й навіював сам собі:

— Я дуже хочу, щоб мої трудові руки ніколи в світі не торкалися вил-згрель!.. Дуже хочу, щоб мої руки ніколи не торкались вил-згрель!.. Мої руки ніколи не торкнуться вил-згрель!.. Мої руки не торкаються вил-згрель!.. Руки не торкаються вил-згрель!

Важко передихнувши, наче гору з плечей скинув, гри­бок маслючок витер піт на чолі й сказав:

— Либонь, одхрестився, хай їм трясця!

— А тепер навій собі любов до скребкового транспор­тера, — порадила Мартоха.

Чудотворець Хома став на лиці такий, наче сови йому з очей повилітали, натомість в очах соколи позвивали гнізда.

— Я дуже хочу, щоб у моєму серці запалала любов до скребкового транспортера, — проказав грибок маслючок, і щоки йому цвіли, мов півонії, на які ось зараз по­прилітають бджоли.

— Е-е, Хомо, в тебе, либонь, на язиці медок, а на душі льодок, — дорікнула Мартоха.

— Дуже хочу, щоб у серце запала любов до скребкового транспортера, — уже зі щирішим натхненням навіював собі сентимент до нової техніки старший куди пошлють.

— Е-е, в тебе слова ласкаві, та думки лукаві, — вга­дувала Мартоха роздвоєну душу свого стражденного мак-рсбіотика.

— Хочу, щоб у серце запала любов до скребкового транспортера, — ще завзятіше, мало не зі стогоном про­казав чоловік.

— О, вже не скажеш, що на словах милості просиш, а за халявою ніж носиш, — похвалила жінка.

— Щоб у серце запала любов до скребкового транспор­тера! — скрикнув Хома, наче йому віл на ногу наступив.

— О, вже не граєшся, як кіт із мишею!

— У серце запала любов до скребкового транспортера!

— Славно, Хомо!

— Запала любов до скребкового транспортера! — самонавіювався грибок-маслючок хоробро.

— О, твоя відвага мед п'є й кайдани тре!

— Люблю скребковий транспортер! — мовив старший куди пошлють голосом людини, що їсть хліб із сіллю, з водою, живе правдою святою.

— Вила-згрелі були милі, тепер найкрасніший транс­портер!

— Люблю транспортер! — упевнено повторив чудотво­рець Хома.

— І впертий же ти! — мовила Мартоха. — Як прив'язав­ся душею до вил-згрель, так і відгризся.

— Тепер ти мені хоч слово про вила-згрелі, то я тобі сто слів про транспортер.

Бачили, як постраждав чудотворець Хома од науко­во-технічної революції? Бр-р, роздвоєння особистості — і не в кого-небудь, а в законного дитяти планети Меркурій, як визначив заморський рукогадальник Майкл Макговерн. А ще ж бо цефалогічні психози Мінгаззіні! А ще маячня еротичного переслідування!..

Та велика й щира дяка самонавіюванню, яке оновило зашкарублі мізки старшого куди пошлють!

Подався чудотворець Хома на корівник — і як улип біля скребкового транспортера!

РОЗДІЛ СОРОКОВИЙ,

де змальовано деяких представників летючого загону роботів, котрі прибули в колгосп "Барвінок", а також наголошується на тому, що ніщо людське не чуже будь-якому чуду маніпуляційної техніки

Як бачимо, чудотворцю Хомі в пору науково-технічного прогресу не так легко вдалось пристати до таких тех­нічних революціонерів, як зоотехнік Невечеря, доярка Христя Борозенна, фуражир Дзюнька. Проте він ніколи не був би старшим куди пошлють у колгоспі "Барвінок", якби від прогресу відстав, а до революціонерів не пристав.

Кожен день науково-технічного оновлення в колгоспі "Барвінок" приносив небувалі гостинці, а коли дозрів сьогорічний урожай, у село хмарою нагрянув летючий загін роботів!

Пригадуєте, коли старший куди пошлють на лайнері літав до Америки, його на фермі підміняв робот Вася? Робот Вася належав іще до перших моделей, експериментальних, багато в чому недосконалих, тому-то й психіку мав неврівноважену, під впливом заїжджого гіпнотизера-шарлатана забаглось йому стати пляшкою горілки, з якої око­вита не убуває, — й пропав безслідно робот Вася у світах...

Гай-гай, новітні моделі роботів із летючого загону, що прибув до Яблунівки, відрізнялись від робота Васі так, як сучасний колгоспник відрізняється від якогось печер­ного пітекантропа чи австралопітека. Роботи бігали по селу, снували в полях, на фермах, і ніхто з яблунівців не остерігався гостей, бо добре засвоїли так звані закони робототехніки, нещодавно введені до колгоспного статуту. Перший закон запевняв, що робот не завдасть яблунівському колгоспнику шкоди й неодмінно втрутиться, якщо хтось наміриться завдати шкоди тому колгоспнику. Другий закон запевняв, що роботи виконуватимуть усі накази, які їм даватимуть яблунівські колгоспники, за винятком тих випадків, коли вони вестимуть до порушен­ня закону першого. Третій закон запевняв, що роботи захищатимуть своє існування, за винятком тих випадків, коли такий захист може призвести до порушення закону першого й закону другого.

Роботи, що прибули в Яблунівку, мали руки з кистями; були самохідні й самокеровані; мали системи енергопо­стачання й керування; мали невеличкий обчислювач із пам'яттю для видачі інструкцій і прийняття рішень; мали датчики — тактильні, шерехатостей, твердості, позиційні, маси, крайньої теплопровідності, температури, наближен­ня, форми, розміру, зорові, кольорові, дистанційні, слухові й ті, що визначають положення кінцівок.

Хай ніхто не сприйме за образу, коли скажемо, що кожен із роботів мав прекрасні електронні мізки, які працювали з надзвичайною точністю й безвідмовністю. Тому, звичайно, прибулих роботів можна було викори­стати на будь-яких роботах. Скажімо, ніхто не здивувався, коли замість листоноші Федора Горбатюка, що відбув на курси по підвищенню кваліфікації, пошту по селу став розносити робот, прозваний Кіндратом.

Яблунівці милувались і намилуватись не могли вірту­озністю, з якою робот Кіндрат діставав кореспонденцію з поштарської цератової сумки! Ще б пак не бути йому віртуозом, коли конструктори навчили його робити захват долонею порівняно крупних предметів, таких, як журнали "Дніпро" й "Вітчизна", — тоді пучка великого пальця протистояла в нього пучці вказівного пальця з вишуканою граційністю. Коли робот Кіндрат брав порівняно тонкий об'єкт, такий, як лист чи переказ на гроші, — тоді великий палець протистояв пучкам інших пальців. А як йому вдавався так званий пір'євий захват, коли брав олівець чи ручку! Міцний боковий захват робот Кіндрат демонстрував, затискаючи районну газету між кінчиком великого пальця і боковою стороною вказівного пальця. А ще ж бо стрижневий захват, коли робот Кіндрат складав пальці на олівці в протилежних напрямках, а ще ж бо кульовий захват, коли його пальці замикались довкола круглої речі, а ще ж бо круговий захват!

Лишенько, та такому листоноші, як робот Кіндрат, не страшні були морози й негода — він сяяв пластиками й гумою, натуральною й штучною шкірами! А про його педантизм можна розповідати анекдоти — Кіндрат тричі на день у точно визначену годину приходив на обійстя яблунівця з кореспонденцією навіть тоді, коли для того яблунівця не було в сумці ніякої кореспонденції...

Замість буфетниці Насті за буфетною слойкою в чайній появилась грізна постать робота Полікарпа. Подивитись на Полікарпа збирались не тільки завсідники, а й при­бігали діти, навіть старі баби навідувались. Річ у тому, що грізний робот Полікарп мав не п'ятипалу, а семипалу руку! Семипалою рукою електронний буфетник водночас хапав не тільки пляшку "Сонцедару", від якого б трава вигоріла, наче від американського напалму — в'єтнамські джунглі, а й чарку, а й смажену сарданелу під томатним соусом, а й пачку цигарок, а й коробку сірників. І хоч рука в робота Полікарпа не нагадувала руку буфетниці Насті, все ж це була досконала рука, на якій сім пальців поводились незалежно й протистояли фіксованому вели­кому пальцю.

Вдаючись до так званих модульованих сигналів радіо­частот, використовуючи пряме візуальне відображення ви­хідних сигналів за допомогою електронно-променевої труб­ки, а також виводячи сигнали в інфрачервоній і ульт­рафіолетовій сферах, або на ультразвукових частотах, електронний буфетник Полікарп увічливо казав:

— Сердечно прошу, шановний довгожителю Гапличок, приємного апетиту й довгих років життя!

Розчулений повагою, довгожитель Гапличок пускав сіру, як тля, пекучу сльозу:

— Робот Полікарп мене поважає! Лучче тепер, ніж у четвер, дождатися з моря погоди! Та його б устами мед пити, та хай би його казанню кінця не було.

— Та я такий, що й батога з піску вплету! — похвалився робот Полікарп, котрого, либонь, сконструювали не тільки любомудром, а й задавакою.

— Видно, Полікарпе, що ти господар не кепський, а лепський! — підхвалював довгожитель Гапличок, якому де­далі дужче подобався компанійський балакучий робот. — Еге ж, не сито з собачого хвоста!

А в яблунівський лавці замість лавочника з діда-прадіда Петра Кандиби появилося за прилавком чудо маніпуляційної техніки робот Василь Васильович, який зовні мало чим відрізнявся від людини. Статечний, імпозантний у рухах, він сяяв матовою білизною продовгастих щік і сферичною опуклістю блідого чола, а губи мав аскетично худі. Взагалі, губи своїм малюнком виказували в його натурі якщо не приховану похітливість, то глибоку заці­кавленість протилежною статтю, себто грайливим яблунівським жіноцтвом, котре так і сипнуло в лавку, щоб помилуватися симпатичним роботом, схожим на кіноак­тора Мастрояні.