Пійду ж та хоч умиюсь (виходить) 1
Сковорода
Ще ж я
четвертого не знаю на ім'я.
Чом ряси <він не скине > ти не скинеш, як Люципер
та Сатана Безвусий... бач, когось
<пагадує> нагадуєш мепі, кого ж —не знаю.
[■ і
Четверта постать
<Тс! тс!> Мовчи! і не кажи
<чого не слід.> дурниць. Софрон — Козак Розплата —
знаєш
Сковорода <(мов крізь сон) > (до < нього > Цундри, мов
крізь сон)
Ти щось питав?
Цундра
Ну, це вже просто смішно —
чи ми прийшли стоять тут та мовчать,
як ти...
Сковорода
Пробач, я слухаю.
Цундра
Та бачу ж! 2
1 Текст від "І що то за покоління..." до "Пійду ж та хоч уми-
юсь (виходить)" дописаний пізніше.— Ред.
2 Напроти дописано олівцем: X р и с а н ф. Піду ж та хоч уми-
юсь перед >".— Ред.
3 Далі дописано: "< [колюче мовчання] та шелестіння> тільки
шелестить папір — то Козак Розплата на столі загледів щось < чи-
тає висміюючи щось.> <Читаючи, од сміху аж гойдає [тьсяі >
Читає. Висміюючи, аж головою заперечує". Потім усе це перекрес-
лено й дописано таке:
"Сковорода
Не гнівайся: від несподіванки
< (колюче мовчання) >
<Козак Розплата> Цундра
Розумію —*
Так це такий Сковорода! А я...
Сковорода <(отямившись)>
•і
Залізний
повинен буть Сковорода! Залі —
< (строго раптом) > (раптом строго) *
...знирни з води, із твані, із болота
о
Люципер (октавою нижче) Запишався як ко-
шеня в попелі.
Цупдра
Так це я так.
Од ніжності одвик, бач. Ну дак слухай —
(Хрисанф увіходить з рушником) *
...Мо* вийдемо куди?
Сковорода
Ти не турбуйсь.
Хрисанф однак не зрозуміє. Мозок
у цих ченців —
Хрисанф < (увіходячи з рушником) >
Чого там мозок? Я
у Лаврі жив, стеріг друкарню. Бога
не забувай! — в писанні сказано.
Авжеж! Ага! < (засвічує) > < (іде лампадку засвітити) >
(поправляє лампадку — щоб засвітити)
Сатана
Люципере, тікаймо,
бо вже ж — онд'о — (показує па Хрисанфа) 1
•]
1 Ремарку дописано пізніше.— Ред.
Люципер: Як кажуть: на здоровля вам у ручки,
в ніжки і в животик трішки (застугонів реготом).
<Козак Розплата
Кумпанія —що й>
Хрисанф (<торкає,> підливаючи оливи в лам-
падку) А ти не регочи, а от розгадай краще:
<Ну:> Ніков созданів: . . . Ага, не
розгадаєш, а це ж старець, торби й собаки, ага? 1
Цундра
Дивуюся. Щоб то Сковорода
та з отаким припопугайлом кашу
у місті їв! Єй-єй дивуюся.
Ось на столі у тебе Кант; Спіпоза;
< Лавуазье > Вільям Гарвей; та й ще:
"Основи металургії"; "Економічна таблиця"; з Ла-
вуазье навіть щось переписано!
подвоєний. Тут треба зваги, сили!
А ти якраз...
Сковорода
Подвоєний? Мовчу.
Мо' через те, що правда це. А може...
(ЦДАМЛМ, ф. 464, оп. 1, N 1209, арк. 7—10)
/
[V. В КЕЛІЇ]
(Давонять до утрені)
1 Цей текст від слів: "Хрисанф (<торкає,>..." дописано пізні-
ше. На окремому аркуші повністю подана загадка Хрисанфа: "Бо
нікоє созданіє между трома горами <горами>; клеветніци його
окружиша, оно благословяше їх сімо і овамо. (Старець, торби, со-
баки) ".— Ред.
Люципер: Тю! захрестивсь, закланявсь, як порожній вітряк.
<С а т а н а: А що ж йому й робить, як не хреститься? >
<Сатана: А що ж цьому кабану й робить, як не хреститься?>
Хрисанф: Еге ж, буду ще я тут вас питаться <ще>! Приїха-
Ли гості, сіли на номості, зав*язалп вузол, та не розв'яжуть.
Сатана: <Ти> не турбуйсь — розв'яжем і тебе самого викинем.
А ти ж думав як? 1
Сковорода
Почнем. Кажіть усе — я слухаю.
Козак Розплата
<Та що ж> Ну що казать! Коли життя у тебе
<Ну от хоча б... і це [нерозб.] >
<та ось... краще я із> < чекай... дозволь > та що...
дозволь — з твого ж рукопису:
"Життя само приходить". Ось. < [нерозб.] > Увага —
< (читає) > < (читає) >
"Життя само приходить <—>
і п'єм його велику радість,
як буйвіл калюжу".
<Базікало казало позіхало <^( передражню в)
Були собі дід, баба — курка ряба... > Був собі дід
та баба та була у них курка ряба.
Цундра
І ти таке писав! Ану — скажи:
Життя само приходить? Може, й соску,
як нянька, нам дає? Чому ж тоді —
Козак Розплата <.(подаючи> (висміюючи, подаючи далі,
немов жука, на долоні)
"Ні жінку, ні мисль, ні океану
ніколи нам не переховати в своїй кишені.
Еж випили ми воду, що в ній < життя
своє про [думали] >
вмістилось
небо і електрична сила,
еж випили солодку, що в ній життя своє продумали
жабка,
1 Текст від слів "Хрисанф: Еге ж, буду ще я тут..." до
"А ти ж думав як?" дописаний пізніше, викреслений, а потім від-
новлений автором.— Ред.
плавучий павучок,
піщина..."
£ •]
у вічності, мовляв, одвічний, — вічно
<вічніючи в богів на небесах > <з дворянами в богів на
небесах > <з дворянами, будь трижди
прокляті, >
вічніючи вічнюгою (ціпком
<та пугою! превічно у союзі
з дворянами, будь трижди прокляті,
із церквою у дружбі >
та пугою?) над нами, голяками,
вічніючи, як струп,— закон, що ним
увінчано: неправду, рабство, власність
з дворянами, <будь трижди прокляті >,
увінчано, пригвинчено, прижито...
Так < отакий закон > отаке виспівувать узявсь?
<Яка> < узявся > Яка ж тоді ріжниця між тобою
і дзвоном тим, що скиглить, як той вовк,
скликаючи до падла...
Хрисапф
Що? На церкву
[. . .]
а осквернить не попущу святиню!
Цундра <.(цюкнувши своїм поглядом Хрисанфа, що той аж
сів)> (раптом скинувши очима <,пильно> на Хрисанфа, що той
аж сів)
<Ого!> <Ого який [нерозб.] <Ого який! То все
собі сидів
в лампадочках та проскурках >
<зчепилися>
Кум [п] анія — що й говорить. Один
за господа христа. А другий — наче б
<і за народ >
і пі, але ж... за <тьму> містику, за тьму
у мисленні, за те середньовіччя,
<що знову > < назад > <нас у рабство тягне >
<що тим царям > <що всім царям >
що в нім хрести, <й царі> попи й царі ростуть,
як верби...
Хр ис ан ф
АІ —царі? —я <не дозволю!> офіцеру
скажу пійду!
Люципер: <Хай одійде, а тобі скажу> Ого! Швидкий, як вед-
мідь за перепелицями. Одійди ж бо, тобі кажуть! (Сковорода на
Хрисанфа глянув прикро — той одійшов.) 1
Цундра: Люципере, пусти його, нехай іде. <(Раптом добрень-
ким [голосом]) А ти, Хрисанфе, завтра ж попрощаєшся з цим сві-
том! Осика> Завтра ж проведемо його в небесне царство. Ага!
Затих... Так оттако, Григорію. Ой стидайся! Це так одкривсь тру-
дящим.
(ЦДАМЛМ, ф. 464, оп. 1, N 1209, арк. 13—15)
<ще так мене не пробирав. Ні. Млосно
робиться, як>
мене ще так не пробирав. О! <Сон> Сонце
зіходить там, де завше сходило,
<а ось... сказав — і вже> <а ти сказав — і вже>
а ви прийшли — і все перевернулось.
І бачу я: не сонце, а земля
<уже летить і> <уже біжить і>
мов колесом круг себе <ду> і круг сонця
одмірює простори, й я кажу:
<мов та земля >
отак і ми, до Правди повернувшись,
стрічаєм світ.— Народ2.
Цундра
<Сміявся б я—> Невже? Сміявся б я —
Та вже нема < охоти > снаги. Почав ти добре —
<а закінчив > <а от кінчив > <от зле кінчив > та зле
кінчив...
Хіба: як механізм
<отак стулить [із механізмом] > та притулить
до механізму —
< правда > < можна> < правду
гадаєш ти побачить, правду? > < правду
побачимо? Зродити правду? > правду
побачимо?
<тож не одна і істина > < родить > Хм, <ти> Правда ж
не одна,
1 Пізніше репліку Люципера та ремарку автор викреслив.—
2 Пізніше це слово було дописано олівцем.— Ред.
Григорію. Не плутайся. Не < плутайся > плутайсь.
Сатана
Він думає: ще змилосердимось —
Сковорода (заперечуючи головою)
Ні жалощів, ні милосердя. Хочу:
(ЦДАМЛМ, ф. 464, оп. 1, № 1209, арк. 16)
[VI. В КЕЛІЇ]
Цундра
Хоч дай йому подумать, не сміши.
Ну-ну! Оце так родич! <годі ж!> (Грізно) Годі ж! (коло
вікна) Ніби
стухає там. Співають півні. Світ
...почнем. Бо ми спішимся. Посідаймо.
(дзвонять до утрені. <У вікнах зеленіє> <Десь пролетіли гал-
ки > < Обізвались галки... > <в далеких вікнах [зеленіє] >
<десь галки таб[уном] защебетали> високо галки закричали).
Люципер: Тю! Захрестивсь та закланявсь, як той <порожній
вітряк> вітряк порожній, (галки зацокотіли й стихли)
Сатана: А що ж йому робити як не хреститись? 1
Сковорода
Почнем. Кажіть усе — я слухаю.
Ні жалощів, ні милосердя! Хочу:
про помилки мої; про чорний люд,
що з вами йде; про тих собак в Європі;
про Схід; про все <кажіть мені, про все...> про все мені
кажіть.
Хрисанф
То я собі й пійду. Та возридаю —
1 Репліки Люципера та Сатани дописані пізніше на берегах та
між рядками тексту.— Ред.
як той <пророк Ісаія (ридаючим голосом)> Ісаія пророк.
Руйнуєте ви, каже, царство. Ну й господь вас за це ж
< добре > <не інакше як> поцупить.
Люципер: Оце ще... создав бог та й ніс висякав.
Хрисанф
По-вченому? А що ж. Простіть мені —
іду— <вертабтъся> <вертаеться> "Звертається од две-
рей> <Ось> договорю тільки: — "А Ісаія, конешно, сидів на
розвалинах, соображая розрушеніє і опісивая соображеніє". <Та
йду ж, іду.> Ага! А що! А ви думали, що я в свящ[енному] пи-
санії неначитаний?
(Всі з ненавистю стежать — <ну коли то уже він> коли вже він
нарешті <він пійде> пійде, і як зачинились двері): —
Сатана
Тьху, тьху! <Аж, прокля[тий]> Іди і це вертайся,
святьохо неподобна! Ти пробач,
Григорію, а тільки ж...
<Цундра> Козак-Розплата <.(роз[лючений] > (загор-
таючи рукопис К.обурений^)
Пробачатись
<тут нічого, а справді: —соромно
нема чого, бо й справді (— соромно
й сказать): щоб ти, Сковорода, філософ,
та отакб спустився ? Ми — б'ємось,
виборюєм < свободу, людство свободу. Людство, Землю
розколює <на два>, а ти...
Люципер: Хто стає медом — того мухи ззідять
Сатана: Та й набридло вже *.
Сковорода
Мовчу. Мовчу.
[. і
<Цундра> Козак-Розплата
Що "ну"? Ти ж сам повинен був <включитись>
<почати>
1 Під цим рядком пізніше дописано й викреслено: "а це вчи-
тель мій — стидайся!" — Ред.
узятись
Щоб "враз" — <то так, але> це так, лише... безпомилково?
В нас досвіду ще не було — тому
і помилки,— <одверто ск[ажем]> <Не таїмось >
Не криємось.
Повстання
були й раніш. < Облави > Походи й зрушення.
<Але> Та то... не те, не те. <То була ра> < гетьману >
<Бо зразу> Бо врешті гетьман
десь витикавсь і купою собак, <отих>
(с в о ї х собак!) оточений — він кидавсь
на нас. < Ізнов > І знов ми гинули. І знов.
<Сковорода> Сатана
<Так ось! Так аж тепер я розумію! > <все розумію!>
Сіроми бунт пригадуєш на Січі?
Сковорода
< Виходить —я не помилявся> < Виходить, що не
помилявсь >
Виходить — я не помилявсь, коли
ждучи на вас, <я розсікав > <та розсікав > пересікав
поняття
"народ" <— і "край" — і в>
<на два, і от> <на два і так> <на два і ось отак
і впоперек>
<у піль> на два —
Цундра
<Чому ж на два — там сто
відтінків.