Сковорода
Гадина <ти> ж ти рясофорна, як я бачу І І не треба було б
мені у тебе зупинятись, та так, що ти <вже просив мене дуже>
<мені якийсь далекий родич > та ще учнем моїм назвався...2
Тепер я < побачив тебе всього — пійдуі Пійду і не ве[рнуся]>
всього тебе побачив, прощайї Пійду од тебе я. <і коли хочеш, за-
раз же> (бере свою торбину, книги)
І у стин <.(уже схопився на ноги)> (схопився з ліжка)
1 Зверху над рядком написано і викреслено: "А я все не знаю,
про кого ти питаєш",— Ред.
2 Далі було написано і викреслено: "І у с т и н. Авжеж що я
твій учень".— Ред.
Григорію< І>. Учителю, останьсь! <Навіщо сердитись? Ну, я узяв
од тебе все> Навіщо гніватись? Тобі не подобався твій учень?
Еж я узяв од тебе все, що міг узяти: там тексти грецькі, там сми-
ренномудріє...
Сковорода
Мовчи! ніколи я смиренномудрію не вчив.
Іустин
...там науку про щастя внутрішнє: <А щастя ж в чім[?] як я
зрозумів > <як ти кажеш> <як ти навчив > <щоб так жить,
щоб і світ тебе не впіймав... > жить так, юродствувать, щоб і світ
тебе не впіймав...
Сковорода
<Це ж жах який! Так он мене перебріхують. А я, сліпий, до всіх
по-'днакому.> О жах який! Так он як перебріхують мене? Ну-ну,
собако, ще.
Іустин
Чого ж ти лаєшся? Чим я тобі не догодив?
Сковорода (мотається по келії)
Невже <отак і всі останні учні> всі <мої> учні отак мене
я, дурень! і хто такеє бачив: щоб до всіх та по-'днакому! Щоб
<виб[ирати]> обирати собі за учнів <із> з-поміж ченців, по-
пів та панства! Тьху, аж смішно. <Отепер вже я побачив, де
і в чім я заплутавсь. До> Ти < пробач > справді пробач, Іусти-
не, що я нагримав на тебе, <а я все-таки піду> ти справді не
винен. Це я у всьому винен. До живих людей мені треба, а пе до
мертвих, до живого життя, до < самих бід> самої біди, до голоти.
<Так тепер вже> Ага, так от тепер вже — я як слід побачив:
(іде до дверей) > піду (<бере своє причандалля> іде до
дверей).
Цундра <.(на дверях)> (увіходить)
Здоров, Григорію <а куди це ти шастаєш?> <зібрався?>
І куди це?
Сковорода
Цундра! яким <це> чином?
Цундра
Тсс. Про це <хай> потім, а ти мені скажи: чи ми сами тут в ке-
лії, чи ще хто є — свічка от-от погасне — нічого я пе бачу.
І у с т и н (солодко)
Та й справді. Балакайте — а я собі піду.
Сковорода (грізно)
Це до ігумена?
Цундра
Григорію, ти не турбуйся, <там> за дверима козаки мої стоять,
нікуди він не піде.
Сковорода
Але ж...
Цундра
Григорію, ніколи. < Слухай > Ось слухай, чого я прийшов. (І ти
< слухай >, кадило ти чортове, наслухайся: як тільки там що —
<найдемо тебе> шкуру знімемо з проклятого! Та не скугиль
так, іще рано). Так от, Григорію. У тебе завтра останній день дис-
путу <у> ось у <цього> князька по сусідству? (дивуєшся, що
ми все знаємо? —о не турбуйся, <знаємо> знаєм!) А завтра ж
якраз <знизивши> (оглядуючись, знижує <голоса> тона)
<цим шляхом, що повз кпязька,> тим шляхом проведуть етапом
Максима. На Нерчинське — хіба не чув? У князька мають зупини-
тись. <Отож мої хлопці вже добре дбатимуть. > Одбить його тре-
ба. < Хлопці мої вже в лісі.> <То ми вже з хлопцями своїми
знаємо, як одбить. > < А от до тебе> Отже, тобі <таке> завдан-
ня: < забав > задратуй попів, загав, а ми вже з хлопцями знати-
мем, що робити. (Голосно) Ну, так добре? (Свічка погасла<)>
<У вікно > Вікна < загравою в темряві налилися > підскочили
в темряві, налилися).
Сковорода
Добре <,добре! А це що там надворі —вже й світає?>! Що,
невже це світає?
Цундра
<Ні> О ні, до світу ще далеко, це <я так> мої хлопці <дба-
[ють] > так подбали, щоб панові видніше було спати. Ну, прощай.
(Пильно подививсь на Іустина, виходить <) >. У вікнах то < спа-
лахує > колихаеться далека заграва, <то затухає > то притухає
Іустин1
Учителю, про що ви так тихо говорили, може все-таки й мені,
грішному, скажеш?
Сковорода (його не чує)
<Єй-єй, не можу одірватись!> <Що? Єй-єй, не можу одірватись!
Але ж не можу! Хлоп [ці] > Очей од неба одірвать не можу! <То
мої> хлопці подбали, щоб панові спалося видніше! Хха!
Чудово! Чудово!! <Хвилин[ку]> І що таке зі мною? Хвилинку
побув зі мною Цундра — а я мов сили на сто літ уперед набрався.
Так от де я освіження знайду! — до живого життя, <до практич-
ного — (і вибігає за Ц[ундрою] із келії) > до практичного.—
<Цундро, постій! > Невже пішов? Догнать його і ще раз поди-
ви [тись на нього!] (вибігає із келії).
Іустин (сам до себе)
І все-таки. Сказать пійти ігумену чи ні? Мабуть що < підожду >
зачекаю трохи. О господи праведний! Якби ж хто тільки знав, що
я дівиця, а не мужчина і що з князівського я роду. Григорія люб-
лю, а виказать себе боюся. Господи праведний! < Веселітеся всі>
< Прости мені> Чи звидиш ти мене, чи пробачиш? (став на мо-
литву): Веселітеся, праведнії...
(ЦДАМЛМ і оп. і. М 1209. арк. 20 <*в 19 яв., 1" д. І7 ЯВ.)
[II. В КЕЛІЇ]
Сковорода <.( зачинивши покинені двері)>
Ну от.
Вдостоївся. Гостей вітать. Високих.
Розхвилювавсь — <аж дихати мені
несила! Бій. Навалу.>
що й ЗАСПОКОЇТИСЬ
не можу! Так. <Я> Іож перший б і і' < на налу > я стерпів
і витримай < виходить> А ще ж <бої, а ще ж...> бої...
1 Напроти між рядками (по діагоналі) дописано таке:
"Цундра
...Та не народ, не просто громадище, а голоту. Це я давно вже
зрозумів. Голота себе не зрадить".— Ред.
<попереду> <не здамсь> а ще ж... <боїв'*
< Наукою >
<Не попускать руки, пе послабляти,
бо тільки ще — уже! — І знов. Пани
закріпостять, >
<бо тільки десь чи що,— ізнов. Пани
закріпостять. >
<На помилках учитись. Та рости.
Учитися >
<Іще б мені> <на соломі > <завода>
<Ні> <Я вигнав їх із славою > < Тепер же начувайся
(Зачиняв < про [чинені] > покинуті двері)
"Князі" — чи бач!>
"Князі" — чи бач! (зачиняє покинуті двері) Тепер же
начувайся,
<Ну й> <Та й вигнав їх> < прогнав >
<Готуються> <А що>
<Сміха!>
<Вони тобі цього не подарують >
<І> < тепер, нагнав > < Тепер жди>
<Тепер же ж кожду мить готовий будь—>
і кожду мить напоготові будь —
Вони тобі цього не подарують! — 1
< Немов спахнуло небо> Немов би небо спалахнуло—
чи то привидилось?
< (сідає до столу) >
< (зачиняє покинуті двері) >
(зачиняє покинуті двері)
<Ну й довга ніч> <І сон пройшов> <...розхвилювавсь>
<П[роходить ніч] > <Спливає ніч> Як уві сні: годинник
бив — чи то
< (зачиняє покинені двері) >
мені здалось? < Причулось? Ну ж, до діла!>
<Не спить [ся] > <Не можу спати —
...розхвилювавсь, що й заспокоїтись
не можу...>
А цей все спить. Як камінь.
< (сідає) Ану ще>
1 Напроти на берегах рукопису написано: "Тропар читать?
Так", а нижче — нотатка плану частини поеми-симфонії.— Ред.
<Ану ще сяду, ще почитаю трохи, сяду до Основи
металургії > Ану ще сяду, ще трохи почитаю, сяду до Основ
металургії.
< розхвилювавсь, що й заспокоїтись
не можу.>
< (сідає) > < (Читає) >
<Неповен я>
Давно відчув: неповен я. Чогось
в мені нема. На соляні заводи
< (о як же я> надумавсь я на них не був!)
на Бахмутський та на Торецький
<на>
(ЦДАМЛМ, ф. 464, оп. 1, N 1207, арк. 8)
[III.] В КЕЛІЇ
Сковорода (зачиняючи покинуті двері)
Вдостоївся. Гостей вітать. Високих.
2 Розхвилювавсь, що й заспокоїтись
не можу!
Так. То ж перший бій я стерпів
і витримав. А ще ж бої, а ще ж...
Лиш попусти — і вже тебе поковчать
і загризуть як пси... <('знову стукот калатає)>
Тікать, тікать
з монастиря цього — від тиші, цвілі,
кадильності! 1 Дихнуть новим життям!
< навчитися в землі попрацювати > < Оновлено > Оновле-
не почать життя. Справді <коли б не був я зв'язаний дору-
ченням^ коли б не ждав <я тут па гасло — сьогодні б,
зараз я б вирушив! >сьогодні я на гасло — зараз би вирушив
<у путь!> у путь.
Давно відчув я: неповен я. Чогось
3 в мені нема — < рішучості чи сили.>
чого ж —— і сам не знаю.
На соляні заводи, рудники! —
< надумавсь я>
на Бахмутський завод та на Торецький
< надумавсь я> <я проберусь > я поспішу. А звідти —
1 Текст, що йде нижче (до слів: "неповен я. Чогось"), пізніше
був викреслений автором,— Ред.
аж туди
лпце землі. <Від неї ж (зачиняє покинуті двері) >
(...Щось морозно мені —)
<..."князі"> "князі" —чи бач! Тепер же начувайся
1 і кожду мить напоготові будь —
вони тобі цього не подарують! —
Ану ще сяду до "Основ металургії".— Немовби небо
в вікні там спалахнуло — чи то привиділось
Як уві сні: годинник бив — чи то
мені здалось. А цей все спить. Як камінь.
(читав): Коли заллє водою шахту — насамперед
зробити треба... <0 ні, щось не читається>
<(сам себе питаючи) Зробити треба! Кому зробити?
О ні, читати, коли нема уваги... Проте примушу
себе> <ще далі прочитать> <.(читае далі): Смо-
ки витягують з копалень воду...>
Чернець (прокидаючись)
Не спиш усе? Вже певно й ніч пройшла.
Д'" утрені ще не дзвонили? Небо
он глянь яке... < (спускає ноги) > (спускає ноги)
Свічку достань, бо ця от-от погасне. <Ух, як же ж
голова тріщить, а наче ж я й не теє...> Ох же ж
і голова болить, як не репне.
Сковорода
Дзвонили? Небо? — Ось...
о
Розхвилювався я, що й досі заспокоїтись <не мо-
жу, (ходить> не можу. Князі, чи бач! (ходить по
келії).
... .]
Освіжитись)... а глянь: перед вікном щось шмиго-
нуло. Дерева? Птаство прокинулось? Освіжитись
треба 1.
Спалить усе, що я гульма надлубав;
спалить те все, що в простір лепетав;
що в світ пускав, пе дбаючи за дійсність —
вагаючись, б'ючись і двоючйсь,—
1 Зверху над цим реченням пізніше дописано: "Прокляте пан-
ство, так нагули мені ті собаки".— Ред.
•і
Ну рясу
не штука й знять, а от що свічка в нас...
(проходить од дверей) (спотикається об книжку) 1
•]
Сковорода
Пожежа?
Кажи вже там, із чим прийшов. Слова
(ЦДАМЛМ, ф. 464, оп. 1, Яв 1209, арк. 1, 3—в)
[IV. В КЕЛІЇ]
да хто ти є. Мішок на голові,
як в схимника, і ряса ця...
Постать
Ну рясу
не штука й знять, а от що свічка в нас...
(Проходить од дверей.)
і •]
Пожежа
Кажи вже там, із чим прийшов. Слова
мені твої знайомі... <.(кладе книжки на стіл)> (кладе
бриля).
Постать
К чорту ж рясу!
<А от я зняв і каптур > Ну от, як зняв я каптур з голови—
тепер пізнав?
[. . . . . .]
Бо ці ж твої пісні не лише сектанти, а й вороги вже наші підхо-
пили! І колють ними нас. Не знав? Хіба не знав?
[• . . •]
Другу ремарку дописано пізніше.— Ред.
О господи премилосердний.
І що то за покоління таке тепер — одно черка-
ють, одно черкають, аж...