Приречені на щастя

Валентин Чемерис

Сторінка 38 з 51

— Приміром, з іншого сузір’я чи й Галактики. Корабель їхній десь на орбіті, невидимий звідси, а вони спустилися на планету, щоб дослідити зблизька, що тут і як.

Так думав і Адам (власне, прийшов до цієї думки після довгих розмірковувань та припущень), тому почував себе не зовсім затишно й час од часу кидав швидкі погляди на отвір: чи не заглядають, бува, у печеру галактичні пришельці? Можливо, чорне вбрання — то їхні скафандри? А якщо вони у скафандрах на Леонії, то ясно, що атмосферний склад їхньої планети зовсім інший. У всякому разі, дихають вони не киснем… Усе можливе. На Землі, наприклад, життя зобов’язане своєму народженню воді. У ній розчинилися органічні сполуки, синтезувалися складні молекули. Вода ж захищала примітивні живі організми від згубного впливу ультрафіолетового проміння. Але цю роботу може виконати й інша рідина. При недостачі кисню на планеті його може замінити найближчий аналог — азот, а воду, себто рідинне середовище, — аміак. Життєвим середовищем може стати й розплавлена сірка, якщо планета, наприклад, дуже близько до сонця і на ній надто високі температури. Тоді Леонія для таких істот буде жахливо холодною планетою, та й кисень — носій нашого життя — для них смертельно небезпечний ворог. Ясно, що на такій планеті, як Леонія, людям розплавленої сірки (чи, приміром, аміаку, фтору) доведеться перебувати в скафандрах дуже високого захисту.

Іноді Адамові починало здаватися, що пришельці й справді в чорних скафандрах і прилетіли вони на Леонію не з місією добра. І якісь там люди води та кисню можуть цікавити їх лише… в етнографічному плані. І захоплять вони його та Єву в полон, повезуть на свою планету розплавленої сірки, як предивні експонати для тамтешніх кунсткамер… Фантазуючи, Адам майже повірив, що ті пришельці в чорному І справді прилетіли з планети, де замість води кипить розплавлена сірка, яка їм на смак приємніша за нашу воду. Тому він підкладав у багаття побільше хмизу, щоб вогонь горів яскравіше й освітлював навіть темні закутки їхніх апартаментів.

— А можуть ті пришельці у чорному виявитись не білковими істотами, а, наприклад, із кремнію? Тоді ми з ними взагалі не зуміємо встановити контакт. — Єва висунула цю гіпотезу і сама ж її злякалась. — Якщо вони із кремнію, то це — кам’яні велети! Вони просто сприймуть нас за якихось тварин — немічних і кволих. А тому спіймають, посадовлять у… клітку і повезуть у свою Галактику показувати своєму кам’яному людству. А потім засушать нас та під скло музейної вітрини…

— Ну, це вже занадто! — гаряче заперечив Адам, хоча про можливість потрапити під скло у вигляді експонатів він і сам щойно думав. — Щодо кремнієвої цивілізації, то таку думку висловлювали фантасти. Але не всі вчені з ними погодились.

— Вчені не завжди погоджуються з фантастами. Бо вчені надто раціональні і в них відсутній політ фантазії.

— Не тільки тому, хоча не у всіх спеціалістів відсутній політ фантазії, — не погодився Адам. — Головна цеглина земного життя — вуглець. У круговерті речовин йому належить провідна роль. Здатність вуглецю створювати довгі ланцюги атомів — білкові та інші молекули — і забезпечила йому надзвичайну роль в еволюції земної кулі.

— Але ж то Земля!

— Почекай! Річ у тім, що у Всесвіті діє один-єдиний закон створення атомних ядер. І всюди фізико-хімічні явища елементів однакові. А вуглець — один із найперших елементів Всесвіту. Отже, можна зробити висновки, що в інших світах наші брати по розуму збудовані з тих же хімічних елементів, що й гомо сапіенс. Так гадає більшість учених. Але є й такі, що допускають можливість існування життя в інших Галактиках у найрізноманітніших формах, не обов’язково у формах антропоморфних. Тобто розум може існувати й у вигляді енергії чи самої матерії. Вчені допускають, що на інших планетах цілком можливе існування, наприклад, суспільства розумних восьминогів на дні океанів (якщо вся планета покрита водою) чи птахів, наділених у процесі еволюції розумом, тварин і так далі. Тут для розуму безліч варіантів, які підкажуть йому оптимальні умови життя на тій чи іншій планеті.

— Тільки б вони не виявились якими-небудь монстрами, — бідкалася Єва. — А якщо вони такі ж білкові, як і ми, то якось знайдемо з ними спільну мову. Особливо, якщо у них є чоловіки. Бо чоловіки, на якій би планеті не з’явилися, у якій би вони Галактиці не виникли, завжди охоче підуть на контакт із жінками.

За тривожними думками Адам не стулив до ранку очей. Єва ж, трохи заспокоївшись, перед світанком прилягла й задрімала. І вві сні з кимось встановлювала контакти, мило посміхаючись до когось…

11

Прокинулась, коли вже сонце ген підбилося.

Адам уже хазяйнував: стулкою великого молюска саме виносив із печери попіл від багаття, бо за неспокійну ніч його нагоріло чимало.

— Доброго ранку, чоловіченьку! — Єва чмокнула його в щоку. Від того дзвінкого і милого: "Доброго ранку, чоловіченьку!", від поцілунку, від її гарних променистих очей та ніжної посмішки, зрештою, від її бадьорого настрою в Адама випогодилося на душі, і всі нічні роздуми-страхи відсунулись на другий план. — Ну як, Чорний привид, доки я спала, не приходив у гості? Як казали колись на Землі: якщо гора не йде до Магомета, то Магомет іде до гори. Тож підемо і ми.

— Зараз, чи як?

Єва нічого не відповіла, натомість загадково підморгнула, зробила кілька енергійних вправ і, вловивши на собі його захоплений погляд, показала кінчик язичка. А закінчивши міні-фіззарядку, подалася в бухту вмиватися.

Адам знизав плечима і, посміхаючись сам до себе, виніс за скелі попіл, висипав його. А коли повернувся до печери і глянув униз, то побачив, що Єва забрела по коліна у воду і, нахилившись, щось пильно розглядала. Зрештою, здогадався, що за відсутністю дзеркала вона розглядає у воді себе.

"Щось треба придумати на зразок люстерка, бо жінці без нього як без очей", — вирішив Адам.

Згодом Адам збігав у бухту, підібрав кілька горіхів і, повернувшись до печери, розколов один. Вони випили його на сніданок, а з волокнистої маси Єва виготовила собі маску. Намазавшись кокосовим молоком, зайнялася зачіскою, заявивши, що зачіска для жінки — це все при встановленні контактів з чужою цивілізацією. Замалим не до обіду вона була зайнята своїм волоссям: викладала його і так, і сяк, заколювала шпильками з акації і знову, невдоволена своїм витвором на голові, розсипала по плечах.

Затим, глянувши на Адама, сплеснула руками.

— Ти чого досі не поголився, чоловіченьку? Чи думаєш, мені буде приємно, коли мій чоловік не матиме елегантного і респектабельного вигляду?

Не кажучи й слова, Адам розпалив вогнище і заходився "голитися" — себто старанно випікати кожну волосинку жариною.

Після "гоління" Єва оглянула його критично і лишилася задоволеною.

Вирушили ополудні.

Та тільки вийшли з бухти, одразу ж зупинилися.

— Мусимо скласти план дій, — запропонувала Єва. — Уявімо таку, цілком реальну, ситуацію: раптом той тип у чорному… закохається у мене? — І дивилась на Адама не то серйозно, не то насмішкувато. — Що будемо робити?.. Тобто що діятимеш ти?

— Дам йому по фізіономії. По його позаземній цивілізованій фізіономії! — уточнив він. — Як колись у подібних ситуаціях діяли чоловіки Землі.

— По-перше, дуже похвально, що ти так гаряче захищаєш мене, — одказала весело. — По-друге, ти ж сам казав, що обличчя його, себто фізіономії, не бачив. А раптом у того типа взагалі немає фізіономії?

— Тоді… дрючком бабахну по. голові! — похмуро пообіцяв Адам, не придумавши, звісно, нічого кращого.

— Приємно і те, що заради мене ти готовий стати на герць навіть із представником іншої цивілізації, але… Бійка відкладається… до кращих часів. Тому, що цей тип може виявитися сильнішим за тебе. І потім вони можуть сприйняти твій вибрик зовсім по-іншому, подумають, що ми, земляни, люди Сонця, занадто агресивні.

— А чому ти думаєш, що той тип обов’язково у тебе закохається?

— Тому, що іншого виходу в нього просто не буде. У тебе ж не було?

— Не було, — згодився Адам.

— Тож-бо й воно!

Вони рушили далі, але не зробили й кількох кроків, як Єва, помітивши спис у руках Адама, рішуче заявила:

— Ніякої зброї. Ми йдемо з місією миру!

І так грайливо посміхнулася, так стрімко повела бровою, що не погодитись із нею Адам просто не міг. Але списа однаково не кинув.

"Мало що може трапитись, — міркував він дорогою. — Вискочить десь печерний ведмідь чи ще яка звірюка…"

Єва ж захопила з собою два кокосові горіхи.

— Пригостимо того типа. Як кажуть, чим багаті, тим і раді. Щоб не подумав, що ми, земляни, не гостинні,

12

Вийшли з бухти, й Адам відразу ж повернув на схід. З одного боку розкинулося підніжжя Мідних гір, а з другого — річка Єва. Адам повів Єву густою травою, у якій уже встиг протоптати стежку — то на полювання ходив, то за мідною та олов’яною рудами. Йшли вони довго, бо Єва раз у раз бігала до річки з її іменням і вдивлялась у воду — яка вона з вигляду?

— Тепер сам бачиш, як мені потрібне дзеркальце, — зітхала Єва, й Адам запевняв її, що, як тільки втрясеться веремія із Чорним привидом, неодмінно займеться "проблемою дзеркала".

По якомусь часі Адам звернув ліворуч і пірнув у розпадок, посередині якого, ховаючись у травах чи у кам’яних брилах, гомінливо поспішав кудись веселий струмок. Час од часу з-під ніг у них випурхували гірські перепілки (чи щось схоже на гірських кекликів) і з глухим фур-фур падали каменем в іншому місці. На неприступних скелях хребтів, іноді з усіх боків прямовисних, стояли невеликі, але дорідні гірські козли з химерно закрученими рогами. Над ними вгорі кружляли якісь птахи.

Зрештою, Єва почала приставати й пхикати.

— Я вже вся мокра від такої шаленої ходи. Можна подумати, що ти біжиш на зустріч із своїм найкращим другом. Хіба я можу в такому вигляді, та ще й пропахчена потом, встановлювати контакт із чоловіком чужої цивілізації?

— Чоловік тут я! — зрештою, не втримавшись, грізно зауважив Адам.

— Невже?! — проспівала Єва й аж сплеснула руками, закоханими очима дивлячись на нього.

— А хто той тип — ще невідомо. Може, у них взагалі немає статі.

— А дітей вони що, в "Дитячому світі" купують? — пирхнула Єва.

Замість відповіді Адам поцілував Єву, і вони рушили далі.

Ще з півгодини вони піднімалися крутим схилом хребта на гребінь.

35 36 37 38 39 40 41