Вони повернулись і ствердили те, що вже було відомо про цю нафту.
Набрати нафти на пароплав було не такою вже складною справою. За це взявся Лейте.
Між півбаком і спардеком лежав догори дном чималий баркас. Ним користалися ще на Новій Землі під час вивантажування будівельних матеріалів. Тепер його спустили на воду, поклали в нього ручну помпу і всі, які були на "Лахтаку", шланги Шлюпка відбуксувала баркас до берега. На нафтовому озері встановили помпу і шланги провели до моря. З озера накачували нафту в баркас. Накачавши, відбуксовували до пароплава і там перекачували в цистерну.
Два дні тривала важка робота. Всі страшенно потомились, зате цистерна заповнилася нафтою.
Нарешті, прийшов час прощатися з островом Місячної Ночі.
Команда вийшла на плабу, озброєна рушницями. Підняли якір. Загув третій прощальний гудок. Вершомет скомандував: "Плі!"
Відгримів рушничний салют, і на палубі запанувала тиша. Чути було лише, як дрижить машина та ледве чутно хлюпоче вода за бортом. У декого з норвежців на очах виступили сльози: їм пригадалися важкі дні, проведені на острові. Взагалі на пароплаві не було людини, яка не відчувала б хвилювання. Правда, різні думки і почуття викликало розставання з островом. Одні пригадували часи небезпеки й тривог, пережитих тут, інші мріяли про скоре повернення додому і зустріч з близькими людьми; похмурі Ларсен і Ландрупп сумували за втраченими надіями й перспективами. Стьопа, обіпершись на фальшборт біля Павлюка, говорив:
— Ми ще повернемось на цей острів, Павлюк! Недаремно над ним майорить червоний прапор. Тут будуть заводи переробляти нафту. В цій бухті буде порт. На березі виростуть будинки науково-дослідної станції.
Кочегар потиснув руку своєму юному другові.
Пароплав одходив все далі й далі. Ось зник уже берег острова, і натомість над морем зачорніла велика скеля, покраплена білими сніговими плямами. Сонце нахилилось над північним обрієм, забарвивши море червоним кольором. Повітря не ворушилося, воду хвилював лише Рух "Лахтака". Одночасно відчулося похолодання. Запара міряв температуру моря і підозріло хитав головою. Через кожні кілька миль температура спадала. Гідролог боявся зустрічі з кригою.
Кар наказав стерновому змінити західний курс на південно-західний. Спочатку штурман хотів спробувати обійти Північну Землю з півночі, пригадуючи вдалий похід "Сибірякова" в 1932 році. Тоді капітан Воронін і професор Шмідт, скориставшись із винятково теплого літа в Арктиці, пройшли повз мис, не зустрівши криги. Тепер же, Діставши пересторогу від гідролога, Кар змінив курс, щоб пройти до протоки, через яку пройшов минулої осені "Лахтак" і дезертирували троє людей з його команди.
"Де то ці дурні? — подумав штурман. — Чи залишились живі?" Він ніяк не розумів, на що розраховувати Шор, Попов і Аксенюк, покидаючи пароплав.
Карові захотілося випити чаю, і він пішов до кают-компанії. По дорозі зустрів шкіпера Ларсена. Той гуляв у супроводі вартового. Кар згадав одне нерозв'язане питання і звернувся до Ларсена.
Скажіть, шкіпер, чим пояснити, що на палубі "Лахтака" знайшли люльку Ельгара за кілька день до того, як ми зустрілися з вами?
— Це я загубив її, — відповів Ларсен, і в очах його зажевріла якась надія. — Я врятував тоді ваш пароплав, — додав він, — бо, помітивши огонь, вдарив у дзвін.
— То це ви були... — протягнув Кар, але закінчив свою фразу швидко: — Ви ж із цією люлькою, безперечно, буди й причиною пожежі.
Кивнувши головою, штурман пройшов далі.
РОЗДІЛ XV
"Лахтак" увійшов у протоку Шокальського. Проминувши мис Анучина, взяли курс на острів Арнгольда. Цей острівець лежить у північно-західній частині протоки. Його відкрила експедиція Вількіцького і назвала іменем лікаря з криголама "Вайгач".
Наближаючись до цього острівця, пароплав ішов правим бортом повз острів Жовтневої Революції. Вдалині на фоні величезного глетчера здіймалася гора Бик.
Запара кидав відро в море, спритно набирав ним води і, витягнувши за шкертик на палубу, міряв температуру. Незабаром він прийшов до висновку, що, чимдалі заглиблюється пароплав у протоку, тим холоднішою стає вода. Справді, за островом Арнгольда щораз частіше попадались крижини. Більшість з них були айсберги й дрібні уламки глетчерної криги, але часом траплялись і звичайні, з морської води, що не встигли ще розтанути. Наближаючись до фіорду Марті, "Лахтак" потрапив у семибальну кригу. Кар наказав стерновому повернути на схід. Він хотів підійти до мису і спробувати вийти через протоку, тримаючись берега острова Більшовик. Від мису до глетчера Партизанського заледенілість була три-чотири бали. Але далі вже шість десятих видимої поверхні протоки вкривала крига.
"Лахтак" просувався вперед надзвичайно обережно. Іноді він подовгу стояв, вибираючи шлях між крижинами, які пливли то в один, то в другий бік під впливом місцевих припливно-відпливних течій.
Через три дні "Лахтак" зупинився перед товстим шаром криги, яка починалася за фіордом Тельмана.
Вершомет зійшов на кригу і вбив білого ведмедя. Поки кок смажив ведмежатину, Кар скликав на нараду своїх помічників. Нарада мусила вирішити, чи повертати в море Лаптєвих і спробувати пройти в Карське море через протоку Вількіцького, чи стояти тут і чекати, поки скресне крига, чи ж шукати іншого виходу.
На нараду прийшли Торба, Бентсен, Лейте, Запара, Вершомет, Ельгар, Зорін і Павлюк. Але не встиг Кар висловити своєї думки, як прибіг вахтовий Соломін.
— Криголам, — крикнув він, — іде нам назустріч! Всі поспішили на капітанський місток.
Від протилежного берега протоки наближався пароплав. Очевидно, це був потужний криголам, бо він швидко просувався через кригу. Незабаром долетів могутній бас гудка. Бентсен сіпнув за шкертик, і "Лахтак" загув у відповідь. До них підійшов криголам "Хатанга" під командою капітана Кривцова.
Обидва пароплави одразу зацвіли прапорами.
— Вітаємо з поверненням! — прокричав у рупор Кривцов.
— Дякуємо! — відповів Кар.
Екіпажі обох суден віталися, розмахуючи шапками й хустинками, вигукуючи "ура".
"Хатанга", обламавши навколо "Лахтака" кригу, стала борт до борту. Боцман криголама перекинув з свого високого борту на "Лахтак" трап. Перший зійшов тим трапом Кривцов. За ним рушили всі вільні від вахти, щоб потиснути руки морякам "Лахтака". Після перших гарячих привітань капітани перейшли до ділової розмови.
Я йшов визволяти вас, — сказав Кривцов. — Нас хвилювала відсутність повідомлень з "Лахтака". Тепер "Хатанга" виведе "Лахтак" у Карське море і, очевидно, далі ви зможете йти самі. До Діксону криги немає, а там ви приєднаєтесь до Об-Єнісейського каравану. Ми дамо вам вугілля і, якщо потрібно невеликий поточний ремонт, допоможемо.
Кар, подякувавши, розповів про всі пригоди "Лахтака" і його екіпажу.
— А куди йде "Хатанга"? — спитав він, закінчивши.
— Туди, звідки йдете ви. Веземо на ваш острів експедицію. Будуватимемо науково-дослідну станцію. Тому до вас просьба передати всі матеріали про цей острів. Мене цікавить гідрографія, а членів експедиції — все інше. Переходьте на годину до нас, і ми влаштуємо в кают-компанії вашу лекцію.
Кар погодився.
— Я візьму з собою нашого вченого гідролога Запару і норвезького штурмана Бентсена. Вони знають про самий острів більше, ніж я.
— Прошу, прошу! — гостинно відповів Кривцов і додав: — Між іншим, я передам вам трьох хворих пасажирів, щоб ви їх одвезли в Архангельськ.
— Хто такі?
— Північноземельці — Аксенюк, Шор і Попов. Знаєте таких?
— Ви їх знайшли?
— Хворими на цингу в хатині на мисі. Вони мені розповіли, що ви їх висадили силоміць. Але я їм сказав, що в мене є ваш докладний звіт, переказаний по радіо. Тоді вони признались, що втекли самі, сподіваючись добути хутра і побоюючись зимівлі в морі Лаптєвих. Ці дезертири між собою пересварились, ледарюючи, майже нічого не вполювали і весною похворіли на цингу. Ми застали їх в дуже важкому стані.
За чверть години на "Хатанзі" науковий склад експедиції слухав інформації Кара, Бентсена і Запари про острів Місячної Ночі. Загін дослідників складався з двох геологів, метеоролога, географа, біолога і гідрографа. Вони гадали пробути на острові цілий рік і докладно його вивчити. З ними їхав також радист.
Коли закінчилася розмова і Кар вийшов на палубу, до нього підійшли Стьопа і Павлюк. Обличчя в них були одночасно і серйозні, і зніяковілі.
— Капітане Кар, — почав юнга, — ми з Павлюком хочемо вас просити, щоб ви дозволили нам перейти на "Хатангу" і повернутись на острів Місячної Ночі.
— Так, так... — підтвердив Павлюк.
— Звідки таке бажання? — здивувався Кар.
У цей час до них наблизився геолог — начальник науково-дослідної станції на острові Місячної Ночі. Він уважно прислухався до розмови.
— Ми трохи знаємо острів, — провадив юнга далі, — і зможемо науково-дослідній станції допомогти. До того ж у нас велике бажання повернутися назад.
— Чи не знайшли ви там золото, про яке не хочете нікому казати? — пожартував Кар.
— Ні, ми хочемо взяти участь в освоєнні цього острова.
— У вас чудова ідея, друзі! — втрутився в розмову геолог. — Я вітаю вас і з охотою приймаю до складу своєї експедиції.
Ну, а я рішуче заперечую, — сказав Кар. — Стьопі треба поправитись після хвороби і вчитись. Павлюкові теж треба добре відпочити після холодної зими, яку він провів на палубі.
Юнга й кочегар, підтримувані геологом, намагались умовити Кара, посилаючись на те, що почувають себе цілком здоровими, але той сказав рішуче:
— Павлюк — людина доросла. Він — як хоче, а юнгу я не пущу, а одвезу в Архангельськ і здам у морський технікум.
Тоді кочегар махнув рукою і заявив:
— Ну, без Стьопи я теж не поїду. Почекаю, коли він стане штурманом, а я тим часом — механіком або хоч радистом.
Геолог засміявся, а Кар стиснув губи, щоб приховати усмішку.
З "Хатанги" на "Лахтак" перенесли трьох хворих цинготників. Потім туди ж перейшов кваліфікований радист, якого Кривцов з цією метою взяв з собою спеціально для "Лахтака". Криголам дав гудок і рушив через крижані поля, прокладаючи шлях для пароплава.
РОЗДІЛ XVI
Протока Шокальського залишилась за кормою. За Червонофлотськими островами простелився чистий водний простір. Лише де-не-де підносився над водою айсберг або тала крижина.
Пароплави обмінялися прощальними гудками і кожний пішов своїм курсом.
Раніше ніж іти в бухту острова Діксон, Кар вирішив завернути на острів Уєдінєнія.