Одна енергія діяльности підтримує мене.
Підбиваючи підсумки своїм взаєминам з Милорадовичівною, Куліш казав про біль і сором.
Гидко й важко йому, коли він згадує про свій роман з Глібовою.
Не вмів любити й не любив любови Куліш…
Розділ V. Ганна Рентель
1
У травні року 1860 Куліш приїхав до Полтави, де в нього був давній приятель Дмитро Павлович Пільчиков.
Куліша, автора "Чорної ради", видавця "Записок о Южной Руси" та "Хати", зустріли в Полтаві з великою пошаною й приязню.
9 травня Пільчиков улаштував обід, на який запросив декого з українофільськи настроєної молоді і, між іншим, О. Кониського.
"Куліш був, — як розповідає О. Кониський, — людина типово вродлива, розумна, добре освічена, та всі ці якості перед молодими ентузіастами-демократами затьмарювала якась Кулішева пиха, холодна стриманість і надмірне його самолюбство; Куліш не припускав у суперечках жодних заперечень, навіть з боку Пільчикова".
Як і раніше, так і тепер і завжди Куліш поводився відчужено, тримався в товаристві відокремлено. Він не тільки не любив підлещуватись, запобігати, але водночас він мав нахил дратувати й зачіпати. Може, це була проста властива йому манера поводитись, а може, він це робив і навмисне.
"Найбільше нам не подобалося, — каже О. Кониський, — що Куліш розмовляв з нами російською мовою, незважаючи на те, що я й Пільчиков декілька разів починали розмовляти мовою українською".
Це так схоже на Куліша: лідер тодішнього українофільського громадського руху, він навмисне розмовляв російською мовою. Цієї манери суперечити й протиставляти себе іншим не зрозумів Кониський.
Приймали Куліша в Полтаві як визнаного проводиря. На його пошану українська громада улаштувала обід в залі міського саду. Внесок, як на той час, був досить високий — 3 карбованці сріблом. Записувались протягом трьох днів і 7-го припинили запис, бо записалось на обід понад двіста осіб, а більше зала не могла вмістити.
Обід, що відбувся 9 травня, й промови на обіді носили урочистий, помпезний характер: імена Куліша й Шевченка були проголошені як імена визнаних ідеологів і ватажків українського руху. Обід кінчився дуже пізно, й більшість публіки проводжала Куліша до його помешкання з музикою!
Вранці другого для полтавці з такою ж урочистістю проводжали Куліша до першої поштової станції.
Куліш з Полтави поїхав у Василівку до матері Гоголя, де Кулішеві дуже подобалося і де він любив гостювати. З Василівки 10 травня Куліш писав Шевченкові, малюючи своє перебування в Полтаві та цей славетний бенкет.
— Полтавці, зазвавши мене до себе на бенкет, жалкували, що Ви до них торік не завітали. Скільки не було там на бенкеті речей поважних, то знай Ваше славне й шановне ім’я споминали так, як рідна сім’я споминає про свого батька, що десь далеко живе на чужині. Пили не раз за Ваше здоров’я й просили мене вблагати Вас, щоб Ви хоч на ту весну пошанували Полтаву, явивши їй свою кохану й шановну персону. Оце ж я, виповняючи свою обіцянку, запевняю Вас, що ніде в світі таких щирих і прихильних до себе дітей не знайдете, як у тій Полтаві. Тут-бо не то пани й паненята, а всяка душа письменна й щира з Вашим "Кобзарем", наче з яким скарбом дорогим, носиться, та хутко й книжок їм буде не треба, бо повитверджували вже всі Ваші стихи напам’ять — і тривайте, чи не по Кобзареві й Богу моляться.
Тоді саме в Пільчикових Куліш зустрів і познайомився з молодою вродливою панночкою — Ганною Павлівною Рентель: "Козявка", як її звали в вузькому колі близьких знайомих. На панночку справив велике враження сам Куліш, ця урочиста його зустріч у Полтаві, тріумфальний нічний факельцуг, помпезний бенкет, прокламативні промови. Куліш здався їй справді особою виключною й добірною. Кулішеві теж сподобалась ця гарненька молода дівчинка, що з побожним дивуванням розмовляла з ним і питала в нього порад: як жити й що робити!
Ганна Павлівна Рентель була дочка дідича, що йому з великих колись маєтків дістався в спадщину тільки маленький хутір Ганнинський біля Диканьки[48]. Наїжджаючи до Полтави, Рентелі завсігди винаймали кімнату в матері Пільчикових, і саме через Пільчикових Куліш і провадив листування зі своєю "Козявкою".
Куліш любив подвоювати романи. Розпочинаючи один, він паралельно розпочинав і другий. Йому подобалося снувати разом нитку двох кохань. Він не уникав подвійности, подвоєної, а то й потроєної схожости одночасних романів. Книгозбірню почуттів він комплектував дублетами захоплень. Це удосконалює техніку любовних способів.
Куліш волів мати в своєму розпорядженні асортимент романів. Коли на роки 1857—59 припадають два романи, один з Милорадовичівною й другий з Марком Вовчком, то на роки 1860—62 припадають так само два рівнобіжні романи, що одночасно почались і одночасно закінчились, з Глібовою та з Рентель.
Паралельні кохання надавали певної геометричної стрункости почуттям. Вони ритмізували почуття, робили їх чіткішими і конструктивнішими. В подвоєному, в потроєному почутті розкривається його логіка, його схема, та раціональна чітка формула кохання, що робить його розумним, ясним і тверезим. Мати одночасно три-чотири романи — дійти довершености в почутті.
Куліш кохає — Куліш експериментує і менторствує. На його любовній манері виразно позначився стиль доби. Він об’єднав манеру Лева Толстого з манерою Стендаля, моралізаторське менторство першого з раціоналістичним і холодним експериментаторством другого.
"Стендалізм" Кулішів, його романічна теорія (теорія його романів) полягає саме в науці любовних повторів. Ритмічна повтореність почуття, ототожнення й уподібнення кохань — у цьому полягає сенс одночасних Кулішевих захоплень.
З наших слів можна зробити висновок, що з Куліша справді був якийсь розпусник, Дон Жуан. Ба ні! Для Куліша подвоювати або потроювати кохання значило, кінець кінцем, не більше як тільки подвоїти або потроїти листування.
Немає сумніву, що він подобався жінкам, і в житті Милорадовичівни, Рентель, а, певне, й Глібової, зустріч із ним відограла видатну роль й залишила глибокий слід. Для Лесі Милорадовичівни перипетії її стосунків з Кулішем були за джерело важких страждань і хвилювань. Тимчасом те, що жінки приймали за кохання з його боку, то для Куліша було тільки звичкою листуватись. Акуратність в кореспонденції й звичку писати довгі й докладні листи приймали за прояв почуття.
Куліш вів надзвичайно велике листування: щодня він писав багато листів; він акуратно відповідав на одержані листи. Коли можуть бути ентузіасти листування, то Куліш належав до їх числа.
Романи Куліша з Глібовою, Милорадовичівною, Рентель (за винятком хіба роману з Марком Вовчком) це романи в листах. Кулішеві листи, зібрані докупи, приміром, його листи до Милорадовичівни, що їх видав окремою книжечкою Ол. Дорошкевич, це справді окремий "роман в листах", зразок і приклад цього літературного жанру.
Листи Куліша — це плід не тільки його особистих почуттів, а й висновок його творчих прагнень. Часто-густо щоденники, що їх звичайно пишуть нібито для себе, і листи, що їх наповняють інтимно-щирими визнаннями, насправді уявляють з себе суто літературні, формальні, штучні вправи. Ця двоїстість призначення листів і щоденників особливо характерна для листів, що їх пишуть письменники.
"Романи у листах" — приналежність певного літературного жанру.
Цей жанр в літературі іноді занепадає й виходить із моди, іноді відроджується. За часів Куліша існувала певна мода на такі "романи в листах". Знаючи Куліша, ми не помилимось, коли підкреслимо ці формальні елементи, прикмети жанрової приналежности, що позначились на його листуванні з Милорадовичівною або ж із Рентель.
Безперечно, писавши листа до Милорадовичівни, Куліш свої особисті настрої підносив на ступінь жанру, формалізував їх, себе перетворював в абстрактного героя абстрактного літературного твору. Його листи не тільки документи біографії, а й документи даного жанру в літературі того часу.
"Як чарівний роман, як прекрасну поему минулого перегорне читач ці сторінки Кулішевого листування з Милорадовичівною, що так хвилювали двох кореспондентів сімдесят років тому, — пише Ол. Дорошкевич. — Куліш не шукає від листів безпосереднього утилітарного ефекту, він уважно стилізує свої "посланія" під сторінки сентиментального роману "в листах""[49].
Формальні "жанрові" елементи, властиві "романам в листах", важили для Куліша не менше, коли не більше від особистих його переживань. Вся трагедія й Куліша, і його кореспонденток полягала в цій двозначності Кулішевих намірів, двоїстості самовідчуття, визнань, тенденцій. Те, що кореспондентки приймали за прояв його особистих визнань, інтимних почуттів, глибоких зворушливих прагнень, то насправді було тільки жанровою формою. Куліш обмежувався листами, де справа йшла про життя, чутливість, людей і реальність. Очевидячки, в коханні пристрасть, буяння крови не грали для нього особливої ролі, не вони стимулювали його поводження й вчинки.
Несвідомо для самого себе Куліш піддурював і себе, і жінок. Перегляньте його листи до Милорадовичівни, до Глібової — Куліш охоче листується, але надто неохоче згоджується на побачення. Він уникає особистих зустрічей і, уникаючи побачень, із захопленням пише довгі листи на декілька сторінок.
Він тягтиме роками своє листування, не настоюючи на зустрічі й побаченні.
Листування з панночкою Рентель Ол. Дорошкевич характеризує так: "Це листування майже цілком позбавлене щирости та інтимности, натомість пройняте нудним дидактизмом, і воно цікаве тільки тим, що свідчить про своєрідні шаблони, стилістичні "стандарти" в Кулішевих інтимних листах".
Для Куліша його листи до панночки були тільки прикладами стандартизованого "кохання в листах", для самої дівчини вони були схвильованим збудженням, світлим сяйвом, звісткою про нові путі й нові обрії.
Смолоскипи нічного факельцугу, що згадка за них зберігалась в її пам’яті з весняної ночі 9 травня, здавались для Рентелівни проміннями нових надій, віхами піднесеного відродження.
2
Знайомство з Кулішем увійшло в життя панночки Рентель як новий зламний етап. Саме тоді в неї був закоханий О. Кониський, що служив у Полтавському суді.
З боку Кониського це було палке почуття, ніжне захоплення, повне побожно-любовної самовідданости.