ми беремо тому, що комунізм
нам не страшний його. В "Державі" власність
він визнає? То це ж для нас усе!
< (до своїх) А вийдіть там. Гукніть слугу. Мене
турбує: > <де це інші!> <чи під'їхали інші> 1
Сковорода
А все ж усе — чудесно! Ваша здібність
підмінювать, крутить і фальшувать
всього мене зачарувала. Хитро ж
ви <ловите> ходите! Ой підслизаєте
лакузно! Все б аби когось під'їсти,
обджеркати, як гусінь вишню, яд
розбризкати вонючий. <Та не вдасться ж> Хха! Чи
вдасться ж
вам обдурить голоту<.>? Зразу й я
подумав був, що ці <осли й собаки
підвищений > потвори — хворість
і маячня моїх думок. Тепер
[. . . .]
іще мені розкажете?
Слуга < (увіходить) Шд"їха[ла] > <Чи дозволять вельможні>
< (увіходить) Хай дозволять вельможні> (увіходить) 3 дозволу
Вельможного докладаю: карета графині <коло брами> під'їхала
до брами. <Отже> Лише у ній <всі> всі сонні. < Декого >
У декого блювота... <Чи не буде яких розпоряджень... > Які бу-
дуть розпоряджен [ня] < вельможного? >
Потвора. І завше цей смерд по те говорить, що треба.
Всі < (знову руками замахали) От же ці>
< досадно > <Що зпаєш —те> <Робп що хочеш,
1 На берегах напроти цього місця дописано: "Це треба дати".—
Ред.
2 На берегах рукопису дописано:
обсіли кругом Сковороду, пообвішувались я[к] виноград,
Заглядають у книжку, що на столі: "Ломоносов? Ну що ж
тут вичитав — що хімії потрібен тісний <союз> контакт із
математикою? що хімії потрібен союз із фізикою?" — Ред.
тільки не перебивай> Та зникпп <, не> ти, не перебивай!2
[Слуга: ...] сонні. Це називається — на машкараді побували. Ви-
но їх, бач, < перемогло > розморило, а ще графи, дворяне, не зу-
гарні вчинити, як то кажуть...
Пастух: <Казала> травка?
Потвора
Кпязі,
папи й панки перед < тобою. Хочеш >
тобою. < (нашіптуючи) > < шепо-
чу [чи] > < (звабливо) > < (таєм-
ничим шепотом) > <таємничо>
Хочеш
із нами йти? Хімічні явища
[. . . о
в с і
історії. За це тобі в подяку —
нагвинтимо твій мозок: божеством,
убожеством, надлюдськістю, гниляччям,
підозрінням, самокопапням! Дух
трагічності, "веління" долі, гордість
самотності, втікання світу, лінь —
пу що там ще...
Практично ж? Любий! Будеш
•і
всі
Вся сіль не в тім. А ось. Що говорити.
Потрібно. Нам. Туманами! Збагнув?
Що панувать. Потрібно. Нам.
Брехнею!
Чи зрозумів? (Ні-ні, ти не вставай
і не силкуйсь ударить. Ну. Ну сядьмо ж.
Та обніми мене. А я тобі
щось пошепчу —— ось слухай) К Бач. Наука.
пе віримо ні трохи. <Ловко? Отже:> Ловко?
Отже,
до тебе в нас такеє: виправдай
1 Тут поставлено позначку, а на берегах написано:
"Сторож надворі калатає".
Це вставка для "Літ [ературного] Донбасу".— Ред,
не відрікайсь старого! Це ж краса —
<хоч би й оте твоє "Казала травка".
Та от якраз... >
хоч би й оте твоє...
Пастух
"Казала травка"?
Потвора
Та от якраз...
<в якомусь> У дикім вихорі, у ненасит-
но-блискучім <п е р е д с м е р т н і м> танці
влітають Джміль і Метелик:
Потвора (до Сковороди)
...релігія і канчук,
релігія й канчук — що може бути
солодшого!1
г •]
Сковорода
Дурієте! Але
до чого ж тут <моє "Казала травка"?> моя отая "травка"?
<Потвора
Скажу. > < Сказать? >
Метелик: Ой упаду: втомилась я.
Джміль: <Ви розумієте, яка досада! >
Пробачте, пане філософ, ми з вами ще не вітались2, (до своїх)
Ви розумієте, панове! На нашій путі якась була повстала перепона
і ми, поки карета об'їздила...
<0 с е л: ...забігли в сад? Упали в траву — ххо!>
<Осел і Пастух: Що, може, забігли в сад? Упали в травку!>
<Осел і Пастух: Що, забігли, може, в сад? Х-хо! Упали в
травку!>
Осел: що! забігли мо' в сад? упали в траву? Ах, вічно ця травка!..
Метелик: А ви <поч[ім] > звідки знаєте!
Всі: Хо-хо! <Так ви> <Так того ви, виходить, й запізнились? >
Dansons un quadrille!
1 На берегах дописано олівцем:
"<Молитвами святими
А морди! а гирі які!
Ох господи>".— Ред.
2 На берегах дописано: "І зараз же від нього <повертається
спиною> спиною повертається".— Ред.
Dansons un quadrille!
<А так. Падіння! насолод пгукаймо> <насолод!>
А що ж. І добре робите.
Передчуття кінця і смерті < — > владно
диктує нам: <шукайте насолод> < оп'яніння > шукаймо
насолод,
переживань, безумств і чаду! Запах
трухляччини <,найкращ[ий] > <найменший> найкращий
над усі —
< про [трухлий] > Тож запах цей вдихаймо. < Пиймо.
Зараз. >
<Скрізь. Нестримно! > <Шукаймо
насолод! >
Скрізь! У всьому.
А не лише в коханні. <Отже. Ми.>
< (повернувшись до Сковороди) > *
(підкресле[но] до Сковороди) *
Отже. Ми.
< Чому ж>
<Отут він трухлий >
Той трухлий дух < почувши > зачувши коло себе,
не можемо не танцювать! Ану,
Метелику, почнім . Зробімо ласку
філософу — <який з його писань > і власний твір його
як на столі анатомічнім,— в танці
<ми розітнім > розгляньмо тут.
чи згоден. (До своїх): <Гу[кніть] слугу! — пора> <А де ж
слуга! вже час нам їхать.> Слуга! вже час нам їхати.
Всі
Ну ж! Скажи, скажи, не гайся,
підсолоди язик!
Слуга (увіходить): Коні, обпоєні горілкою, не стоять на місці,—
і всі карети повалялися, побились. < [нерозб.] > <чи не буде
якихсь наказів вельможного. > (...та не встиг <іще закінчити >
< мовити, як тут> слуга цих слів промовити, як в < нього > го-
лову <його вже> йому < книжка полетіла > полетіла книжка,
<а слідом осли кинулись з соба[ками]> <ледве втік у сіни>
<аж у сіни> <а слідом кинулись собаки —ледве втік> а слідом
за слугою кинулись собаки. <Ну, добре > Добре, що втік, а то 6."
смерд проклятий!..
Сковорода, <обурений оцим випадком із слугою, зціпив зуби,
сам собі досадно усміхається [нерозб.] > <усім цим обурений до
краю. Але стримує себе> < хмарно аж кинувся > скипів. Але
стримався поки що. Говорить спочатку скороговіркою, < несміли-
во > < знесилено > як ясенок у бурю. Чимдалі ж — голос його
росте, і сам він випростується і рветься,— бурхає в < просторін-
ню просторах, мов буря над непомітними десь внизу ясенами!
Сковорода
...ну от. А ти ще думав з зажерами сумирно жити. А ти вимріював,
[• о
Всі <заворушил[ися] >
Ви чуєте? — звалити
дворянство, ще й трон цариці —га!
[■ •]
<та ласкою> коханенько. (До Сковороди):
Хм. Хто їм каже гнутись?
і— •]
Тепер вже ти не викрутишся!
Потвора
< Справді > Згодься:
тепер тобі <лишилося — іти> < лишилося — в криву >
<одне лишилося >" лишилося одне: —
із нами йти в криву, в криваву,
але не так, як в <у> У —
Собаки <(спу[скаючись тоном нижче]> (впадаючи в тон)
...ба ні не так,
як в <у> У—, авву! ув Умані <дворянства> ж
дворянства 1
погинуло! — <погинуло> загинуло авву! —
Потвора
Та цитьте <ж> бо, не вийте! Ніч <Та й тут ось> Тут же
ось
ще збудите...
1 Напроти на берегах рукопису олівцем дописано: "того дво-
рянства".— Ред.
Чернець на лаві < немовби повернувсь > й справді пемовби < по-
ворухнувсь > ворухнувсь. Усі <принишкли... > < принишкли —
ні згуку> принишкли... < Та ні ж, він спить, як той убитий >
Та ні. Спить. Як убитий... І знову: <як в осиному гнізді почало-
ся:> одні в танець, другі в <туляння> талаканпя поміж собою,
в залицяння. Тільки собаки не можуть заспокоїтись ніяк. Вони
спочатку тихо, а далі голосніше — попідіймали морди <і> й ви-
ють, гойдаючись.
[. .... . .]
1 Текст від "<Давайте думать про одне..." до: "А в Умані
біда!..)" написаний пізніше на берегах рукопису.—Ред.
2 На цьому місці позначено вставку і на окремому аркуші на-
писано:
"Місяць <як бог після похмілля. З одного боку біля нього
анголи канчук в руках тримають> із неба, як бог після похмілля.
<На плечах генеральські ордени, еполети чи щось подібне> [В]
генеральських орденах, наплічниках чи щось подібне. З одного боку
анголи канчук в руках перед ним тримають, як корогву, а в дру-
гого архангели < макітру солоних огірків держ[ать]> підтримують
макітру з солоними огірками, < підтримують, > якими бог іноді
закусює, одригнувши. Корона <із'їхала> йому з'їхала на поти-
лицю, і сам він спітнів увесь, ніяк не оддишеться, <так що>
Він тільки < почухує > чухає щось в бороді; одним оком <упив
поглядає > позирає униз, блаженно усміхається: чую, дітки, бачу.
Бога свого не забуваєте. Царів почитуєте. Раба <свого> підстьо-
буєте, щоб не <лінувався, похвально, дітки> лінувався. Аякже,
дітки. Похвально, панове мої. Похвально. Аякже. (До янголів):
<Ну чого> Де книга? (янголи йому книгу розкривають <і він
читає> <у яку г[оловою він уткнувся] > яку голосно він читає):
Ну чого ж замовкли? < (янголи співають) > Ви ж найкращі знавці
музичних знаків, фіт і кобил,— ану розкрийте ноти! (Ангели спі-
вають) :
Но ми, братіє, крикнем
всі бога согласно
кобилами і фітами
веєм било би ужасно".
На звороті цього аркуша написано:
"<А 8 другого б[оку]> <А в другому кутку неба арханге-
ли] > архангели дрібушки витанцьовують. А бог — тільки одригуе.
Унизу ж <собаки> на землі — собаки. Попідіймали морди вгору
й виють. Скептично, тонко, схоластично. І їм підскугилюють собаки
всього світу. Собаки всього світу".
Тиша. А в тиші тій <[нерозб.]> <мов із туману > чути, <як
десь далеко підскугилюють собаки. Потв[ора:] як <теж> десь
далеко теж собаки підскугилюють. Пастушка: Ах? <Присутні
всі: Тс!., (один до одного шепочуть) > Усі: Тс!.. Тс!., (один до од-
ного шепочучи): нарешті діждали ми, нарешті! <Нарешті> Чує-
те?—ми ж не сами тепер! Нарешті! <Давайте думать про одне,
та> Даваймо ж думать про одне, силою уяви перенесімось
<побачім наше царство > в наше царство, побудемо в ньому,
<Ну?> побачимо. Ну? (Збиваються докупи. Собаки: Гойда! гойда!
А в Умані біда!..) 1 / враз <картина> змінилось все. Це вже не
келія, а <.поле. Місяць як> поле. Ні. <Сніг>. Місяць як2
<Сміх.> <Собаки виють го""д> До нього собаки виють. <Во-
[ни] виють — прислухаються.^ Виють тонко — прислухаються.
І їм підскугилюють собаки всього світу. Собаки всього світу.
<Голоси> Шепоти: Ой боже мій, ну цить-
те ж, нехай < побудемо щасливі трохи > хоч
мить побудемо щасливі. Діждалися ж І нарешті!
Голос Сковороди
<А! тут кричать, що кров...> <бунтує чернь> бунтує
чернь
"бунтує чернь" кричали —
<а стій—>
(на злидарів це так?)—Чекай—<вже зрозумів> я щось
уже збагнув. <Там кров, там> <і крок> <чекай>
<та[м]> Максим
І раптом сміх лунає, громоподібний разючий сміх
Сковороди.— То ж Залізняк Максим такого <в
Умані панам зробив> утяв їм в Умані! Що? не
сподобалося, ні? — < Огірок покотився > Огірки
розкотились.
< Картина зникла.