Я сподіваюсь — це минеться.] — відповів Стьопа, показуючи, що він теж дечого навчився від норвежця.
— Ото б заговорив ти по-норвезькому з шкіпером Ларсеном тієї ночі, — пожартував Вершомет, — він би в тебе й не стріляв. До речі, сьогодні ми бачили його сліди. Він спускався з горбів і підходив майже до прибережних скель, що біля нашого пароплава.
— Злодіїв і розбишак завжди тягне до того місця, де вони... розбійничали, — втрутився в розмову Торба.
— Хай тільки посміє підійти... — насуплюючись, погрозився Вершомет.
— Ні, побоїться! — впевнено додав він. Ларсеном на пароплаві цікавилися мало, і лише Лейте наказував вахтовим, щоб пильнували, чи не з'явиться десь поблизу пароплава браконьєр.
30 квітня Кар сповістив екіпаж, що наступного дня над островом Місячної Ночі буде піднято радянський прапор.
Перше травня екіпаж "Лахтака" святкував урочисто. Кольорові прапорці квітчали щогли пароплава. За міжнародним кодом це означало "Хай живе Перше Травня". Цілу добу Торба, Шелемеха і Ковягін вовтузились у кочегарці та в машинному відділі, наводячи там порядок. Уперше за цілу зиму всі по-справжньому, як слід постриглись і поголились. На палубі вивісили стінгазету.
Після смачного сніданку всі, за винятком вахтових, зійшли на кригу і вишикувались. Павлюк поклав на плече довжелезний флагшток. Зорін тримав у руках червоне полотнище. Вся команда готувалася до походу на острів. Уперше сходив на берег Кар. Десь у глибині він приховував тривогу, але не міг не взяти особисто участі у встановленні радянського прапора над островом. На превелике здивування майже цілого екіпажу, механік Торба відмовився йти на берег. Він посилався на свої ревматичні ноги і запевняв, ніби почуває в них біль. Його хотіли повезти на нартах, як то зробили для Стьопи, але він рішуче відкинув цю пропозицію.
— Я розумію — везти хлопчика, але таке старе опудало, як я... До того ж мене берег зовсім не цікавить.
— А мені здавалося навпаки, — здивовано сказав гідролог, — що ви маєте велику охоту відвідати острів.
Механік подивився собі під ноги, знизав плечима і нічого не відповів.
Моряки по три в ряд стали в колону і подалися на острів. За колоною їхали нарти, в яких сидів Стьопа. Матроси по черзі тягли нарти. Хоч юнга й протестував проти того, що його везуть, кілька разів хотів вилізти на кригу, щоб іти разом з усіма, але йому рішуче забороняли.
На острові, зійшовши на найближчий горб, Кар звелів кріпити флагшток. Він вирішив не відходити далеко від пароплава.
Назбиравши каміння, моряки виклали з нього високу піраміду і зверху встановили флагшток.
Після того Кар став на високий камінь, як на трибуну, і сказав:
— Острів Місячної Ночі оголошується територією Союзу Радянських Соціалістичних Республік.
Лейте потягнув за лінь, і червоний прапор поплив угору. Моряки голосно загукали "ура", і, коли прапор зупинився наверху флагштока, прогриміли один за одним п'ять залпів з рушниць. Після першого ж залпу Зорін і Шелемеха мовчки, ніби чогось чекаючи, обернулися обличчям до пароплава. Коли стихли постріли, моряки почули гудок. Цей гудок був не дуже голосний, але він надзвичайно всіх схвилював. Всі здивовано і запитливо подивилися один на одного, нічого не розуміючи.
— Для цього Торба лишився на пароплаві, — пояснив Зорін.
— А ми працювали цілу добу в машинному, — додав Шелемеха.
РОЗДІЛ XII
Другого дня над островом промчала остання зимова завірюха. А ще через день Вершомет і Ельгар вибрались у черговий мисливський похід.
Тим часом на "Лахтаку" почався справжній ремонт. Лагодили каюти і камбуз, наводили порядок в машинному відділі та в кочегарці. Кар перевів команду з зимового стану на літній, тобто розселив моряків по каютах, бо в твіндеку [Внутрішнє приміщення пароплава над трюмом.], де вони зимували, було вже надто тісно й темно. Для цього переселення, крім усього іншого, треба було налагодити парове опалення. Коли Торба потер якось пальцем носа на знак того, що мало палива, Карові спала на думку така ідея: взяти запас палива з острова Місячної Ночі. На острові були нафта і плавник. Плавник, обіллятий нафтою і наполовину змішаний з вугіллям, міг би задовольнити потребу "Лахтака" в паливі.
Але коли з великими труднощами можна б доставити плавник, який лежав не далі, як за милю від пароплава, то доставити нафту через увесь острів здавалося абсолютно неможливим. Кар вирішив, підготовляючи каюти й машинний відділ, не поспішати з переходом нагору. Проте Торба догадувався, що капітан щось надумав, тільки ні з ким про це не ділився.
Обидва мисливці вернулися несподівано швидко і до того ж без жодної здобичі. В очах Вершомета палали гнів і обурення. Нікому нічого не кажучи, він пройшов просто до Кара. Витяг з кишені обірваний шматок чорної матерії й кинув її на підлогу.
— Що сталося? — спитав Кар.
— Та падлюка, яку ми, на жаль, залишили на острові живою, зірвала червоний прапор і начепила оцю ганчірку.
В очах Кара спалахнули зловісні вогники.
— Зробити нове червоне полотнище! — наказав він. Лейте, довідавшись про хуліганство Ларсена, пообіцяв
поламати йому всі ребра, коли він йому попадеться, а вже потім спустити через клюз на якірному ланцюгу в море і втопити.
Всі кипіли від обурення. Просили Кара послати їх на лови бандита. Але Кар коротко відповів:
— Не треба. Він сам прийде сюди.
— Краще нехай не приходить, — сказав Котовай, і вираз його обличчя був при цьому такий, що всі засміялись.
— Чому не приходить? — спитав Торба.
— Бо я не ручусь, що тут з ним добре поведуться, — з таким же спокоєм відповів матрос. — Між ним і мною може бути інцидент...
Наступного дня Кар поділив команду на групи. Одна мала порядкувати на пароплаві, а друга — перевозити плавник з берега. Вершомет і Ельгар теж зійшли на берег і знову підняли над островом червоний прапор.
Команда "Лахтака" одноголосно ухвалила тримати біля флагштока вартового. Вартувати мусили по черзі — кожен дванадцять годин. Кар ствердив цю ухвалу з тим, щоб найближчого часу вжити рішучих заходів проти нахабного браконьєра.
Тим часом почалася нелегка робота по перевезенню плавнику на пароплав. Моряки вишикували деревини, які можна було розрубати, або кругляки, що могли б котитись по льоду. Зробили крижану дорогу й сани. Це забрало багато часу, але між торосами удалося-таки прокласти дорогу. Сани збили з дощок і почали возити плавник. Робота посувалася поволі, але все-таки щодня перевозили по три-чотири тонни. Майже місяць возили плавник, поки сонце остаточно попсувало крижану дорогу так, що зникла всяка можливість далі користуватися нею.
Зате тепер уся команда перебралася наверх у каюти.
Хоч шлях до острова й погіршав, бо на кризі з'явилось багато калюж прісної води, проте мисливці й вартові коло прапора регулярно відвідували острів.
Якось Ельгар сам на сам зустрівся з шкіпером Ларсеном.
Браконьєр не напав на мисливця, не став стріляти в нього. Він помахав хусткою, що мала означати білий прапор, хоч була чорна, мов та ганчірка, якою Ларсен хотів замінити радянський прапор. Шкіпер крикнув, що хоче поговорити.
— Кинь рушницю! — відповів Ельгар.
Браконьєр кинув рушницю на сніг. Те саме зробив і гарпунник. Вони зійшлися беззбройні. Ларсен простяг Ельгарові руку, але той наче не помітив її.
— Олаунсен, — сказав шкіпер, — ти зрадив мене.
— Я не хотів ставати піратом і платити чорною невдячністю тим, хто врятував мені життя.
— Ти забув про ті блискучі перспективи, які відкривалися перед нами, коли б ми захопили пароплав. Ти, Карсен і Бентсен продали мене, Ландруппа і таємницю золота.
Ельгар посміхнувся. Очевидно, Ларсен і досі не знав, що являла собою його "золота руда".
— У росіян я навчився одного прислів'я, — сказав мисливець. — Вони кажуть "не все те золото, що блищить". Те, що ви з Ландруппом знайшли, — не золото. Ландрупп про те вже знає.
Ельгар розповів про пірити все, що чув від Запари. Мисливець дивився на шкіпера, і йому здавалося, що шкіпер спітнів. Ельгар усміхнувся і спитав:
— Як же тобі, шкіпере, живеться? Шкіпер, не відповівши на запитання, спитав:
— Скажи, там, мабуть, думають, що то я поранив одного з радянських моряків?
Ельгар нахмурився і різко відповів: — А ти, шкіпере, маєш нахабство заперечувати, що то зробив ти?
— Я боронився.
— І для цього вистрілив вдруге в лежачого? Шкіпер знов помовчав.
— Він залишився живий?
— Чому ти так думаєш? — поцікавився Ельгар.
— Тому, що я ніде не бачив могили.
— Так, він залишився живий і користується великою симпатією всіх норвежців. Це — юнга.
— Скажи, як вони гадають звідси вибратись?
— Одному з радянських моряків удалось встановити радіозв'язок, і наприкінці літа сюди прийде криголам.
— Криголам? Сюди?
Ельгар ствердив свої слова, хитнувши головою. — А скажи, будь ласка, коли б я з'явився на пароплав, що б зі мною зробили?
— Я гадаю — вони вчинять по закону.
— Розстріляють?
— Ні, віддадуть під суд.
— Слухай, — звернувся до Ельгара Ларсен, — поговори з Каром. Скажи, що я відступаю йому всі права на острів, золото і нафту. Адже я перший їх відкрив і тому маю на них право. Крім того, я сплачу йому десять тисяч крон, коли він візьме мене на свій пароплав і висадить у першому залюдненому пункті, не повідомляючи владу про мої вчинки.
— Мабуть, з того нічого не вийде, — роздумливо промовив Ельгар. — Капітан Кар вважає острів радянською територією, а за їхніми законами усі корисні копалини, хоч ким би були вони знайдені, належать державі. Твої ж крони навряд чи зацікавлять його.
— У мене в банку в Осло є двадцять п'ять тисяч, віддам їх Карові. Коли він згоден, хай підійме над цим
горбом білий прапор.
— Гаразд. Я перекажу. Це сума солідна, — погодився Ельгар. — Прощай, мені треба йти.
Гарпунник повернувся, але ступив лише два кроки, як його покликав Ларсен.
— Що таке? — спитав Ельгар. Ларсен витяг з кишені револьвер.
— Бачиш, — сказав він, — я озброєний. — Ну то що? — запитав Ельгар.
— Я не роблю тобі ніякої шкоди, — пояснив шкіпер і сховав револьвер у кишеню.
Гарпунник розсміявся і сказав:
— А коли б ти мене застрелив, то хто б переказав твої слова капітанові Кару? — Він підійшов до своєї рушниці, підняв її і, не обертаючись, пішов геть.
Того ж дня він розповів Карові про свою зустріч і розмову з Ларсеном.
Кар, почувши про двадцять п'ять тисяч крон, звів брови й з докором зауважив:
— Ви повинні були сказати йому, що радянські моряки не продаються і ні за які гроші не потурають злочинцям.
— О! — радісно скрикнув норвежець, який ще більше переконався в правильності своїх думок і припущень.
РОЗДІЛ ХІІІ
Приблизно за кілометр віт пароплава виднілось вільне від криги море.