Він хотів поспитати Котю, чи у всьому з дітьми ведуться так суворо, як з оцим пообіднім висиджуванням на стульчаках, але вчасно стримався, збагнувши, що наробить собі лиха.
— Кінчасш роботу пізно? — спитав.
— А тобі що?
— Ну, тепер рано темніє. А я тут поряд, на етапі. Міг би тебе провести до ліспицтва.
— Сама втраплю.
— Та й багнюка он яка.
— Чи па руках понесеш?
— А що?
— Відчепись із своїм носінням! Батько машиною сьогодні забере.
— А завтра?
— Завтра буде видно.
...Машина в Щуся була така, як і ряба худоба: на сміх людям, але з прихованими хитрощами і придбана теж не без втручання циганки Олелі. Кузов од старого "Москвича" ще найпершого випуску, але мотор і ходова частина — не інакше як з броньовика, бо машина долала будь-яку багпюку, впбпралася з найглибших снігів, з низини, де містилося лісництво, Щусь видобувався нагору до Світлоярська з такою легкістю, ніби й не на машині, а вертольотом, отих страшних п'яти кілометрів, що відокремлювали Світлоярськ і не від шосе, а від усього світу, для Щуся просто не існувало,— і всо завдяки його машині. Вона ніколи пе ламалася, працювала на бензині всіх марок — од найнижчої до найвищої, мабуть, могла б працювати й на мазуті, навіть на дьогті, гаража для неї Щусь не будував, цілорічпо стояла вона під відкритим небом, узимку, коли вночі винадав надто великий сніг, лісник часто не міг знайти, в якому заметі зарито його транспортний засіб, але відкопана машина бадьоро заводилася і готова була долати всі ймовірні і неймовірні перешкоди. Користувався нею Щусь тоді, коли власники машин зніжених — всіх отих "Жигулів", "Москвичів", "Волт" — дбайливо ховають їх до гаражів, змащують-пере-мащують, піднімають па колодки, закутують і закушкують. Робив урочисті виїзди із своєю циганкою в гості, в райцентрівські магазини, тепер, виходить, возив з роботи Котю.
А що треба механізаторові? Коли неспроможний одразу знайти шляхи підходу до дівчини, то до машини й шукати не треба! Гриша нідстежив, коли пізно ввечері Щусь прпгримів на своєму "бро-пьовику" по дочку і вже був там, вже крутився коло машини, виявляючи таку бурхливу цікавість, що помітно було навіть у темряві і навіть такому лінивому чоловікові, як лісник.
— Чого це тп крутишся? — виждавши скільки треба, тобто викуривши довжелезну цигарку і сплюнувши відповідне число разів, спитав Щусь.
— Іптсресуюсь вашим "Москвичем", дядьку Василю.
— Бреши другому! Тебе від твозї техніки та оце потягло б до мого тарантаса?
Г — Дивлюся, що у вас фари пе горять. ' — Без фар дорогу знаю.
— Все ж таки — як без світла?
— Ти й без світла мою Котю побачиш! Інтересуешся, то так І кажи! Залазь до мепе.
І — Л Котя?
— І Котя вміститься. У цій машині це таке вміщалося. Диких кабанів возив!
— Живих?
— Встрелених. Залазь!
— Л Котя не буде проти?
— Питаєш! Що то й за дівчипа, коли вона не опинчається! А ти не лякайся.
Котя не здивувалась, побачивши Гришу в машині, мовчки вмостилася па задньому сидінні.
— Кудп вас одтарабанитп? — добродушно спитав Щусь.
— Може, в кіно? — несміливо запропонував Гриша.— Сьогодні в Будинку культури нова картина.
— Одчепись із своїм кіном,— незлобиво сказала Котя.
— А чо' б тобі й не піти? — озвався Щусі".— Чи додому кортить горшки матері перемивати?
Горшки виявилися переконливішими за Левенця, бо Котя замовчала, і лісник попровадив свого "броньовика" по головній вулиці Світлоярська до центральної сільської площі.
Кіно пс врипесло особливої радості. Там показували любов за сто чотири хвилини. Хлопець побачив стюардесу, одразу повів її до себе додому і... Так усе просто, як чхнути. А тут лиш доторкнувся до Котипої руки, і вся темрява як тпсяча гадюк: "Одче-пис-с-сь!" Ну, як тут житимеш!
У природі відбувалися звпчпі зміни —— три місяці осінь, три місяці зима і вічна весна, але Гриша за цей час не просунувся в своїх завоюванпях ні на п'ядь. Хоч з якого боку підходив до Коті — відскакував і відлітав. Мовби й не проти його прихильності — і в кіно, і додому, і туди, й сюди, але завжди й на всі випадки в неї, як заклинання: "Ану ж відчепись!", "Ану ж пе чіпай!", "Ану ж по чіпляйся!", "Аиу ж зачепи!"
Формулюваппячка — хоч дипломатам подавай для їхніх балачок про суверенітети й невтручання.
Гриша міг би розповісти Коті про такі страшенно цікаві речі, як герметизація комбайна, заміна двох агрегатів, удосконалення третьої очистки. Але після всіх отих "одчепись" він тількп гмп-кав, чмпхав, ного природний розум вступав у нерозв'язано протиріччя з умінням вести бесіду. Котя ж неначе тількп й ждала цього, вона, мов еншщя з гілки на гілку, легко перепурхувала від свого дитсадка до модної пісні, від космосу до халтурного фільму про любов, а тоді незмінне: "Ану ж одчепись!" Грпша не міг стямитися, з яких віддалених століть прискочила в наш світлий
радянський час ця понура формула людського недовір'я і обурлйво-ненотрібпої персстрогп!
Гриша пробував ударитися в обхід.
— Тю! Котю, що в тебе на щоці?
— До?
— Та ось же. Дай покажу.
Та за руку. Та цмок її пальчики! А вона вільною рукою по щоці Гришу — лясь!
— Any ж не чіпай!
Теж мені залицяльник! Вже коли цілувати, то обидві руки водночас. Але як? Тут безсилим виявився б сам Варфоломій Кнурець, бо в діях людства ще пе траплялося, мабуть, таке непокірливе створіння, як Котя.
38
У Щуся на садибі в ямі сидів єнот і вночі майже чоловічим голосом кричав: "Еге-ей!" Єнот, ясна річ, ніяк пе міг належати до Грипганих ворогів, але, хоч як це малоймовірно, накликати своїм криком суперника хлопцеві зміг.
Вже почалася весна, в розпалі була посівна, вдень і вночі механізатори гпбіли в полі, і все ж Грпша уривав часину, щоб заскочити до лісництва пізнім вечором і одержати свою порцію "Відчепись!". Він ужо придбав собі "Дніпро" з коляскою, Щусі добре вивчили звук його мотоцикла, можна сказати, звикли. Лісник часто виходив зустрічати хлопця і дуже шкодував, що той некурящий і з ним не постоїш мовчки, покурюючи та попльовуючи в темряву, де повітря — мов то вино. Так він вийшов і того вечора, який мав стати переломним з багатьох міркувань; пе дуже й придивлявся до мотоцикліста, не зауважив, що той ніби вищий за Левенця, стояв собі, курив, ждав, поки той підійде. А той чомусь пе йшов, теж стояв, мовчав і домовчався, поки єнот з своєї ями гукнув: "Еге-ей!"
— Все правильно! — сказав вдоволено мотоцикліст, і Щусь тільки тоді впізнав Самуся.
— Тю! — подивувався він.— Чого це ти прителющився? Посівна, а вас чорти носять. То ростучий механізатор вчащав, а це вже й ведучий?
— Все правильно,— повторив Самусь.— І посівну кинув, і ростучого випередив. Що то там у ямі в тебе, дядьку Василю, кричить?
— А єпот.
— Де взяв?
— Упіймав.
— Пптаю — де?
— А яке твоє діло?
— Питаю — значить, діло. Я член товариства мисливців. У судді Верещаки.
— І що? Судитимеш? За дикого звіра?
— Все правильно. Читав у газеті? За змій судять. Наловив один у пустині торбу зміюк, йому й припаяли триста кербелів штрафу! Бо народне доброї
[ — Гадюки — добро? Та ти здурів!
— Зміїний яд, чув? Ліки від радикуліту.
— А в мене радикуліту нема,— сплюнув Щусь.— Ходімо краще, там моя Олеля таких кишок сьогодні наготувала, що й мертвий оживе, як попробує! Пізно тп приїхав. Побачив би, як у мене тут за дубами заходить сопце. Ну! А як сходить! Отак приїдь сюди, поклади мотоцикл у траву, ходи й дивись, як воно сходить, як піднімається туман, як висихає роса.
' — Дурний час треба мати.
— Сам ти дурний. То йдеш? Борщ там теж сьогодні. З свининою.
Самусь мовчки пішов за Щусем. Високий, спила довга, як у коня, а обличчям вродливий, як чорт. Чоловік ніби як чоловік: і передовий механізатор, і заробляє, і слава в, а щось у пьому не так, як у людей. Нагадує механізми, а якими завжди массправу. Вже тобі ніби й не чоловік, а трієр або кормоподрібнювач.
До борщу й до свинячих кишок знайшлася пляшка, винили по чарці, циганка крутилася довкола Самуся як заведена, а він тільки запихався та поблимкував своїми бульками. Віп терпіти не міг, коли хтось говорить про борщ, як його затовкують салом, чи про свинячі кишки, як їх начиняють ггшопом, а тоді в макітерці ставлять на цілий день у гарячу піч, щоб умліли. Він просто поїдав усе смачне, зовсім не цікавлячись, яким чипом воно готується і де береться. Чи може такий чоловік хоч чимось цікавитися? Щусеві, попри його спокій, ужо почав уриватися терпець (бо не приїхав же справді Самусь заради єнота!), він зиркав па дружину, поглядом підохочуючи, щоб вона спробувала випитати в гостя, чого він пожалував, але циганка крутилася собі далі та папихала Самуся своїми витребеньками. А той їв, як кінь, і не міг, здається, наїстися — теж, як кінь.
Аж тут загримів ще один мотоцикл, але замовк, неначе подавившись, мабуть, наткнувшись на Самусеву техніку, а за хвилю в хаті з'явилася Котя. Вона вдала, що по помітила гостя, пройшла до хатини, але дверей за собою не зачинила, так що лісник міг гукнути до неї через поріг: 1 — Котю, а глянь, хто це в пас? 1 — Чи ба!
Вона вийшла, мружачись од яскравого світла, блимнула на Самуся ще більшими, ще чорнішими, ніж у нього, очима. А той її за руку — хап!
— Ану ж відчепись! — почув він негайний ультиматум у відповідь на свої протизаконні дії... Але те, що лякало й наповнювало розпачем Гришу, лише звеселило Самуся.
— Все правильно! — зраділо вигукнув він.— Відчепись, аби но перечепивсь, а коли й зачепишся, то, значить, не почепись і не вчепп, а таки ж підчепи!
— ІІч, ціцерон-макароп! — зареготав Щусь.
А Котя знов у хатину, та віконну раму — штовх, та в садок — плиг! А в садку стояв під деревом Гриша і був, як заведено казати в таких випадках, пі живий ні мертвий. Стрибнула до нього лигає для того, щоб він у мільйонний раз почув "Відчепись!", але ж стрибнула!
♦ — Невже Самусь? — спитав Гриша, який уже давно впізнав і мотоцикл, і голос його власника, що долинав з хати.
— Л тобі не однаково? І хоч плач, хоч скач.
Найзагрозлпвішим було те, що Самусь приїхав мотоциклом. Машина та обидва мотоцикли (бо мав їх два) слугували йому тільки в особливих випадках. Як усі Самусі, він був ощадливий, економний, попросту — скупий і жадібний. Тому власну техніку беріг, а з колгоспної брав навіть більше, нія" вона могла дати. Всі це бачили, і всі мовчали, бо треба ж мати свого передовика, а ще не народився той, хто перевищив би Самуся.