Та перших смільчаків, що вдерлися на мури, покалічили, порубали, зіштовхнули.
Шляхта, знаючи, що пощади їй не буде, оборонялася люто, завзято.
Падаючи з мурів, вбиті і поранені котилися по стрімкому схилу гори, збивали своїми тілами тих, що наступали. Згинув, розтрощений кам’яною брилою, полковник Копистка, полягли десятки повстанців, порідшали козацькі ряди, падали, як горді гірські ясени, опришки, а перемога не приходила.
Втративши свого полковника, вражена смертю товаришів, розчарована безрезультатними наступами, одна з сотень Копистки стала відступати.
Семен жахнувся. Самовільний відступ сотні міг подіяти згубно на армію.
Вихопивши з-за пояса пістоль, полковник кинувся до відступаючих.
– Хто ненавидить неволю, за мною!-вигукнув так голосно, що його почула вся сотня.— Боягузи – геть з очей!
Відступаючі зупинилися, затупцювали, винувато потупили в землю очі.
– Веди нас, полковнику! – озвався хтось з гурту.
Раптом з горища замкової вежі вистрілив під небо полум’яний стовп, освітив замок, мури, шляхту, повстанців. Чи то вітер заніс туди вогонь, чи хтось з необережності, а може, навмисне викликав пожежу, але вона розросталася все більше і більше.
Вітер ніби тільки на те й чекав. Зі злобним реготом він тут же кинувся на палаючу вежу, посипав іскрами по замковому подвір’ї, по дахах стаєнь та інших будов.
Шляхта і залога на мить очманіла з жаху, завмерла. Але того було досить, щоб козаки вдерлися на мури, зав’язали бій.
Не забарились і опришки та повстанці. Метр за метром мури переходили до їх рук. Ось уже перші сміливці збігали по внутрішніх сходах і драбинах на подвір’я, і в спалахах пожежі заблищали козацькі шаблюки.
… Кипіла жорстока, нещадна битва. Густо падала шляхта, але смерть не щадила ні підгірян, ні козаків, ні опришків. Схопившись за груди, похитнувся сотник Крокус, зі стогоном випустив з безсилої руки шаблю козацький сотник Захарченко, струмком потекла лицарська кров з скаліченого шаблею обличчя ватага Юри, але він і далі не кидав поля битви.
Частина шляхти та замкової залоги зачинилася в самому замку і з вікон та бійниць стріляла у повстанців. Але у метушні битви так змішалися ті, що оборонялися, і повстанці, що кулі, призначені для останніх, часто-густо попадали у шляхтичів, і постріли вщухли.
Коли Семен прибув під замок, козаки встигли вже виламати головну вхідну браму і рубалися зі шляхтою у просторих вестибюлях.
Якийсь довготелесий, вусатий шляхтич вистрілив у Семена з пістоля, але куля, задзижчавши біля вуха полковника, тільки відлупила шматок стіни.
Удруге шляхтич не встиг вже вистрілити…
На сходах Семен спотикнувся об чиєсь тіло і, глянувши під ноги, здригнувся: на забризканій кров’ю плиті лежав Куропатва.
Раптом з верхніх покоїв замка до полковника долетів розпачливий жіночий лемент. Там, ошалілі від страху, не знаючи, що чинити, стовпились шляхетські жони, дочки і їхні служниці. Височан поспішив на той крик.
Дерев’яні сходи, що вели з замку на вежу, стали вже тліти, і кридорами поповз їдкий, густий дим.
Опинившись між вогнем і повстанцями, шляхта, врешті зрозуміла, що дальший опір безглуздий. Посесіонати та вельможі кидали зброю і падали на коліна перед своїми кріпаками благаючи у них пощади.
Ось вона, проклята хлопка, через яку ми гинемо! —
Почув Семен повний відчаю і люті, при тому дуже знайомий голос.— Це вона, вона підпалила вежу! Киньте її у вогонь, хай згорить у цьому пеклі! Семен більше не сумнівався… То кричала Зося. Але кого вона хотіла покарати такою жорстокою смертю?
Раптом полковник, переступивши поріг, здригнувся. Вогонь, що вже перекинувся на замкові сходи, лизав підлогу. Там, на останньому східці, вже охопленому полум’ям, стояла якась жінка, ніби не маючи сили чи рішучості зістрибнути з нього на тліючий коридор. Вона була боса, і її вимазане сажею обличчя раз у раз смикалось од болю.
Семен глянув на жінку і обімлів: він впізнав Оксану.
Мабуть, нестерпний біль додав дівчині відваги, і вона з палаючого східця стрибнула у саму гущу розлючених жінок. І тут Зося, яка стежила за Оксаною, схопивши її за руки, штовхнула у вогонь.
Дівчина похитнулась, але не впала і, зібравши всі сили, відкинула від себе шляхтянку.
– Боронись, Оксано! – вигукнув Семен, заглушуючи жіночий лемент.
Його слова заставили всіх обернутися. Оксані вони додали сил, Зосю ж ніби підкосили. Вона якось боязко зіщулилась, схопилась за серце і раптом, розпачливо скрикнувши, упала горілиць на палаючі сходи.
Оксана ахнула, закрила долонями обличчя похитнулась. Саме в ту мить її підхопили дужі Семенові руки.
– Полковнику! Гей полковнику! Битва закінчена! – гукнув хтось радісно, схвильовано, і по голосу Семен пізнав Ярого.— Посилай з доброю вісткою гінців до гетьмана.
– Тепер, осавуле, маючи те, що хотіли, ми й самі поїдемо до гетьмана,— весело відповів Ярому Височан.
А рано-вранці заграли у Пнів’ї труби, заіржали коні, замаяли малинові прапори. Переможна повстанча армія вирушила під Львів.
– До гетьмана! До Хмельницького! – котився над сотнями та полками радісний гомін, і обличчя повстанців сяяли щастям.
* * *
Редактор В. Колодій. Художник М. Курилич. Художній редактор І. Плесканико. Технічний редактор Ц. Буркатовська. Коректор Р. Фукс.
Микитин Теодор Дмитриевич. Полковник Семен Височан. Историческая повесть. (На украинском языке).
Здано до набору 2.II.1968 р. Підписано до друку 28.VI.1968 р. Формат 84Х108-1/32. Папер. арк. 2,8125. Друк. арк. фіз. 5,625. Друк. арк. прив. 9,45. Авт. арк. 9,89. Видави, арк. 10,06. БГ 01925. Зам. 191. Тираж 65 000. Папір № 2. Ціна 44 коп. Видавництво "Каменяр", Львів, Підвальна, 3. Друкоофсетна фабрика "Атлас" Комітету по пресі при Раді Міністрів УРСР, Львів, Зелена, 20.
notes
1
Кметь – селянин.
2
Блиск, слава.
3
Доля, призначення.
4
Грига – згодом один з селянських ватажків.
5
Срібна монета.
6
Поміщик.
7
Той кому надане шляхетство.
8
Учбовий заклад при монастирі.
9
Кара.
10
В книзі "Лік на видужання Речі посполитої", Краків, 1649 р.
11
Шляхетнонароджений, поміщик.
12
Дрібна шляхта, яка наймалася на службу до багатих поміщиків.
13
Король ослів.
14
Учні найстаршого класу.
15
Насмішлива назва поміщиків.
16
Пнівський замок опришки знищили 1621 р.
17
25-50 гектарів.
18
Перший, легендарний польський король.
19
Ганьба, неслава.
20
За волоським правом кріпаки не відробляли панщини, а платили поміщикові данину.
21
Без праці нема калачів.
22
Плдаток, що звичайно складав половину урожаю.
23
Документ, що гарантує безпеку.
24
Прогнання з держави.
25
Хоробрість.
26
Не почувайте себе ніяково.
27
Син гетьмана Пстоцького. Загинув під Жовтими Водами в 1648 р.
28
Поразка! Нова страшна поразка!
29
Врятувалась лише жменька лицарів
30
Вони вам про все розкажуть, бо я не можу.
31
Святий боже. Де сталася битва?
32
Садиба.
33
Чотири класи школи.
34
Чума.
35
Фазан.
36
Чудовисько.
37
Створіння.
38
Малокаліберні гармати.
39
План.
40
Егеж.
41
Дрібниця.
42
Богослужіння.
43
Малий Хмельницький Галтцької землі. Так називали семена Височана польські історики і сучасники.
44
Суд.
45
Попівський будинок.