печеру Досифея
< витрушуючи кри[хти] >. Немов вигукував:1
а глядіть, чи не є це той самий, що його до нас послали?
Гурт: ти здурів? цсс!..
і оглянулись на Сковороду.
Ага! виходить, йому <тут> не довіряли.
<А в Досифея в цю печеру> <А в схимника в цю
печеру>
Гафійка: а в цю печеру до схимника
колись приїжджала цариця.
< Подзьобаний: цариця? Ах ти ж х[ороша моя] >
Подзьобаний (збираючи кришки в шаньці): цариця? (<кус-
нув > гризнув іще щось з пальців, хоч <з сухаря за-
лишилось хіба для горобця > < скоринки давно вже
[не лишилось] > того сухаря вже майже не було).
< Ах ти ж моя цариця! >
Оглянувся і погладив її рукою.
Ой, дуки ви, дуки!
За вами всі луги й луки!
Ніде нашому брату, козаку-нетязі, стати,
ніде коня попасти!
Ой горе нам не гетьманщина,
надокучила вража панщина,
що ходячи поїси, сидячи виспишся."—Ред.
1 Текст від "Немов вигукував" до "Ага! виходить, йому <тут>
не довіряли" написано пізніше на берегах рукопису.—Ред.
Хочеш бути царицею? їй-бо скину Катерину і тебе посаджу.
Із гурту селяни: ти здурів? Тсс!
Гафійка <в його> груди < м'яко > <його> пхнула
кулаком:
таке й видумають!
а сама все ближче тулилась, ближче.
Хотілось їй руками міцно-міцно обійнять цього парубка,
кої не одтуляла К
<Радуйтесь, рак з неба спускається! >
<Ну, хочеш, Сковороді в науку віддам. >
<Т> <Він, кажуть, землю всю наскрізь бачив>
< бачить, >
< розказує щастя і врем'я за руки хватає > <і врем'я циф-
рами одміряє> <цихвирами одміряє>.
<От хоч би то раз на нього подивиться! >
<— Сковороді? Якій сковороді? >
І залилася сміхом: послухайте хоч ви,
яке смішне він каже.
<Оглян[увся] > < Повернувсь > Оглянулася і враз
замовкла.
< Сковорода одсіпнув свої руки з обличчя >
На берегах рукопису чорнилом та олівцем пізніше дописано:
"Гафійка гладила голову Подзьобаного, а Подзьобаний на
<своїй долоні тримав яс[пе сонечко] > пазусі Гафійчиній
<пер[еслідував] > <ніжно> переслідував крапчасте сонеч-
ко, кузьку <і> незграбним <пальцем> пальцем стежив, хо-
тів його погладить, <що> та кузька все прищулювалась..."
"Подовбаний, не вдержавшись (очевидно, знудьгувався
за красою), так просто взяв за груди. <Знеможена>..."
"...та кузька, прищулившись, полізла в пазуху. За ним поліз-
ла і рука Подзьобаного, <що зразу > від несподіванки < не-
мовби > затремтів, а потім взяв за груди. <Знеможена>
Здригнулася плечицями й Гафійка: ой! і схилилася йому на
плече. В знемозі звела вона коліна і затримала] в їх такеє
щось, що от-от-<о> прорветься. Чи бачив хто із гурту?
Може, й бачив".
<і дивився> і, палячи люльку, дивився кудись в інший бік,
а <один, одійшовши за вербу> третій, ген-гей подавшися
за вербу, випудивсь собі до вітру. І це теж було так просто,
і теж стояв собі й чогось дививсь у той..." — Ред.
Безвусий чоловік, що <оце> коло його валялася флейта,
а на колінах < скориночка сух[а]> сухар,
одсіпнув свої руки з обличчя,
чогось уп'явсь в її очима.
<Признатис[ь?] >
й дивиться радісно-радісно!
Так вони знають його? Сковороду?
Признатися, що він і є той самий учитель,
що людям щастя розказує?
О ні! ніколи! <ні!>
<нехай не знають! > <Ні, нехай не знають! > <нехай не
знають! > Ні, нехай не знають!
Підвівся Сковорода на одне коліно —
<хо[тів]> (< скоринка впала > сухар скотивсь на землю)
хотів таки сказати щось, а мо' боровся?
Бо радісно ж було признатись, <що він>
і є той самий Сковорода.
Але нічого не сказав
<Та й знову сів> і знову сів.
Душно йому було, <як> передгрозою.
жахнуло пужкою по хмарах.
Кудлан, поглядаючи хитро-хитро,
покірно тихо підійшов, < немов би так, між іншим, >
<і схруськав скоринку. >
<Гафійка: пшов! який догадливий, іч!> <найшовся
добрий, іч!>
<став>
< разів два>
<і пог [лядаючи] > < довго допитливо дививсь >
< дивився на Сковороду >
<і висоло [пивши язика] >
< сміявся > захакав до Сковороди, висолопивши язика.
Ковтнув слиню, обмахнув < передньою лапою морду >
лапою муху на морді
1 знову < висолопив язи[ка]> засміявсь, захакав.
<— Тобі чого?
Кудлан вільнув хвостом >
тільки хвіст— <усе> вільне та й стане,
< немов питав про що,>
< вільне та й> < стане та й вільне. >
Гафійка: і видумають же таке:
< сковорода > ско-во-ро-да.
Кудлан, < скри [вивши] >• < схиливши голову, взяв> немов
приміряючись, < обережно > взяв на ліві зуби сухар,
переклав його язиком на праві
<й піднявши >
і вдячно поглядаючи на всіх присутніх,
1 Збоку пізніше дописано олівцем: "і припав на передні ла-
пи".— Ред.
< хруснув > обережно хруснув, аж оком надавив.
Гафійка: пшов! найшовсь' який' <невинний> трудящий!1
<Кудлан> < Трудящий одбіг трохи далі,
а сухаря таки не випустив,
упав на> <за[дні]> < передні лапи,
а зад підпяв з хвостом угору
і довго там старався коло сухаря,
мов добре діло комусь робив >
Подз [ьобане] обл[иччя]: так отаке-то. Хто зна що його
й робити 1.
(ЦДАМЛМ, ф. 464, оп. 1, М 1202, арк. 17—19)
аж поки з вівцями в яру вона не зникла.
А вітер все заходив збоку.
(Дзвонили до вечерні.)
Сковорода на бистрі ноги встав,
хотів її догнать, обнять, потішить,—
та тут
од верб із-за поворотки
карета як дурна вихопилась тупокопитно
й, ходи плавкої применшивши,
близ нього стала.
Пан, хоробами розтруджений, пан придохлий, рудобривий
ласкаво виліз на повітря.
Рука трусилась, як спирався на карлючку,
а другою, що в <пу> перснях,
все гнійні тімениці на шиї розколупував,
і падала лупа на його шатну одіж,
мов сніг сухий...
< Сковорода?
Подзьобане обличчя: сміха! хха! Сковорода [! —]
хіба ж такий Сковорода?
Та свій же гурт на нього крикнув: ти здурів? Ти!>
— А! <пан> філозоп? <х>
<Пан: Сковорода, філософе! > Я радий, радий говорити.
<і враз задихавшись, > Задихався, аж побілів і довго щось
губами плямкав,
< (із гурту почулось: Сковорода, це Сковорода) > <так це ж
сам Сковорода) >
Після цього олівцем позначено: "ст. 12. Помовчали".— Ред.
Ну що ж: Матерія чи Дух?
Матерію приємлю,
але й Дух — ти розумієш? —
< Сковородо <Пан> Пане філозоп,
останнього разу
ти надто гарячився !,
мене, високого дворянина, ти образив.
<Та ти> Ххе! <змішати талм[удистів] > змішать масош'в
і < талмудистів > єзуїтів в одну купу!
< Змішати > лицарів ложі Триєдиного Серця
з < талмудистами > якимись талмудистами — га?
Що?
Спіноза? Ет!..
Кажу ж тобі. Не визнаю і визнати не можу.
Вольтер? Ну просто смішно!2
Та ти хоч зараз поміркуй.
Які безодні дух наш відкриває!
Яку нам радість подає, любов,
любов до брата, до людини3,
а надто ще тепер, коли Месія —
з Польщи прийде.
Я не поляк! Зате ж масон.
І як масон я вірю й знаю...
Але чи слід плебеям тайну одкривать?
Ск[оворода] < несвідомо >: Пл[ебеям]
т[айну]? *
Бидло ж ось селянське слуха.
Ск [оворода] < несв [ідомо] >: бидло
сел[янське]? *
<...рука трусилась, як переставляв карлючку,
а пуголовки очей>
<в білках, порослих жилками,
так солодко, так неприязно бігали
і падала лупа на його шатну одіж,
мов сніг сухий... >
< Ступив один крок під карлючку >
і враз розплився весь і < засіяв > од задоволення
1 Поруч на берегах рукопису дописано:
"птахи
Арістофана
(ніс)".— Ред.
2 Напроти на берегах рукопису написано олівцем: "Пасторалі
XVIII в[іку]. Гобелени".—Ред.
3 Текст від "<Та ти> Ххе! <змішати талм [удистів] > змі-
шать масонів" до "любов до брата, до людини" пізніше викресле-
ний автором.—Ред.
заплямкав.
Аж брижик на губі
під носом заходив.
— До речі:
нарешті я вже змінив свою фамілію
із Блюдолиза
на
Мосціцький К
<Це так мені придумав обер-офіцер >
Це мені так прирозумів <монастирський >
< обер-офіцер > монастирський обер-офіцер.
Рекомендуюсь! S'il vous plaît!2
... < Рук [а] > рука трусилась, як переставляв карлючку,
а пуголовки очей
в білках, порослих жилками,
так солодко, так неприязно бігали.
[• • .]
О ні, це не причулось:
"Плебеям тайну одкривать".
Сковорода рвучко < повернувся > повернувсь.
Пан саме примастками з селянами балакав,
1 уговорював їх і улещав,
аж поки не зірвавсь на сваркий тон і не почав грозить.
А одного (ей, пане, не дражнись!)
карлючкою у груди ткнув, щоб шапку скинув —
ей, пане, не дражнись!
Правий <кінь до вітру> кінь саме до вітру випудився
<і нетерпеливши> і нетерпелививсь іржанням.
Подзьобапий:3
Сковорода загруз бровою.
Мов сокиру,
очі в цього чорта устромив
і, сам <не знаючи чому,> 4
наступав,
наступав,
1 Напроти цих рядків написано: "Радуйтесь, рак з неба спу-
стився".— Ред.
2 На берегах рукопису написано: "Який би ще герб собі при-
думать! (перенести це в II ч[астину])", а трохи нижче: "Чи були
в XVIII віці (?)"— Ред.
3 Рядок недописаний.—Ред.
4 Напроти дописано олівцем: "Садити огірки. "Кандід" Вольте-
ра (рік?)" —Ред.
як на ту жабу наступав, що й роздушити гидко.
<Руки підняли > *
Я бачу, ти промовен!
<Руку хоч при [й] ми — чого ти розносився? > *1
< Спитаю > < Генію, Гафійку нащо ти взяв мою?
Подзьобане обличчя: а так його, брат, так!
тепер і я бачу, що ти Сковорода. >
І впав масон. Шарпнулись коні:
карлючка, бач, одскочила
і просто в підкову буланому черконула.
і брезклий пан, якого машталір підсаджував в карету;
і той он Досифей, що знов з печери < вийшов > виліз,—
усе це було таке <божевільне, дике> гидке, дике,
таке < заплутане, неясне > заплутане, неясне,
що й сам Сковорода
— Ану лиш поганяй,
їдь, будь <сплюснутий навіки! > <скорчений навіки! >
<провчений навіки!> та сплюснутий навіки!2
Як курява вляглася —
селяне вже <були на бистрих ногах > < віддалялись
своїх бистрих ногах > <були ген-ген > були
далеко
і ні до кого було промовить.
Чи, може, крикпуть?
Мо' крикпуть, щоб вернулись?
<Він би порадив їх у світі,
тісне життя розговорив. >
< Пішов би в світ він з ними разом >
<Шду, цей світ переборю >
<Шду і я із вами разом!
Піду і я боротись, гей!>
Піду і я із вами <разом!> гей!
Піду і я, гей!
...Подзьобане обличчя обернулось,
ціпок до рота, немов на дудку <грае> грав,
<і щось такеє крикнув,
а інші засміялись.
Не знать було:>
1 Напроти дописано олівцем: "ордал", "нафта Баку", "Вугі
Бахмут [а]".— Ред.
2 Збоку дописано олівцем: "...проучить тебе б навік".— Ред.
і щось такеє крикнув,
вибиваючи у соняшник, як у бубон *,
а другі засміялись.
Аж ось Подзьобане обличчя стало *
і щось між долоні крикнуло *.
Вночі! у пана! — тільки й почув *,
а що саме впочі у пана — не знав *.
І не знать було:
чи то сміялись як свойму,
чи все ще й досі < Сковороду вони за пана брали >
не вірили, що він і в Сковорода.
Обперся спиною об хрест.
Руки сами звелись па хресторам'я.
І так стояв <мов>
мов розіп'ятий.
І враз <хихотіння> почув за спиною:
ізображаєте Христа?
(хихотіння)
Рекомендуюсь:
< (хихотіння) > *
< обер-офіцер
(сам я грузин) >
Я обер-офіцер
(грузин)
присланный сюда для наблюденія <; >,
< употребляю > <мо>
а также <вот пріходно-расходньїе кнігі>
пріходно-расходньїе кнігі содержать.
К концу сей сцены подоспев,
я всьо здесь ВІД6Л
і < очень скорблю > очень за вас скорблю душою.
Стон бедных помещиков и притом вдов и сирот вопиет до неба.
<Ви знаете? Жалко мені пана Мосціцького.