На трибуні стояв Президент Конгресу і закінчував фразу:
— …виступить представник Французької національної академії доктор Оллен!
— Спізнилися, — прошепотіла Барбара.
— Ні, найголовніше ще попереду, — заспокійливо озвався радист.
На трибуну вийшов низенький блідолиций чоловік з великою лисиною. Його очі схвильовано блищали.
— Панове вчені! Друзі! При надзвичайних умовах, в які потрапив світ, нема коли думати про стилістику. Головне — думка! Я викладу перед вами саму суть проекту нашої Академії. Ми ознайомилися з десятками різних проектів, але більшість з них — утопічні і навіть наївні. Щоб врятувати землю від зустрічі з чужою планетою, ми пропонуємо негайно спорядити кілька десятків космічних керованих кораблів і наповнити їх найпотужнішими ядерними зарядами. Заряджені ракети слід спрямувати до чужої планети. При зіткненні ракет з планетою виділиться така колосальна енергія, що температура підніметься до більйонів градусів. Розрахунки показують, що в такому випадку планета перетвориться на потік астероїдів або хмару газів. Потенціал великих держав дозволяє побудувати за той час, що є в нашому розпорядженні, сотні велетенських ракет і підготувати необхідне ядерне пальне! Наша академія впевнена — катастрофа буде попереджена, ми врятуємо життя і розум Землі!..
Якусь мить зал засідань мовчав. Вчені заніміли, мовби хотіли уявити грандіозне небесне явище — знищення великої планети серед космічного простору. Потім гримнули овації, які лунали кілька хвилин. Барбара сяючими очима поглянула на Рауля, заплескала в долоні.
— Правда, здорово? — прошепотіла вона.
Інженер мовчав. Його обличчя зберігало маску непорушності і байдужості. Тільки губи іронічно здригнулись.
На трибуні знову з’явився Президент. Він подякував Оллену і підняв руку, вимагаючи тиші.
— Проект Французької академії підтримується багатьма науковими організаціями світу. Голосувати по ньому будемо в кінці засідання. А перед тим вислухаємо виступ космонавта Василя Горового…
Гомоном схвалення зустрів зал появу на трибуні Горового, який кілька тижнів тому мав вилетіти до системи Центавра. Вчені з цікавістю ждали, що зможе додати сміливий космонавт до дійового і ефективного проекту вчених Франції.
— Наші академії, — залунав голос Горового, — цілком підтримують попередній проект і вважають, що нічого дійовішого при сучасному рівні знання не можна здійснити. Але ми пропонуємо одну суттєву поправку. До цього часу ніхто не задумувався над долею чужої планети, бо всі думки були спрямовані на порятунок рідної Землі. Але ми — люди космічної епохи — не маємо права діяти егоїстично. Ще десятки років тому фантасти і вчені мріяли про можливість пересування планет в просторі. Може, й нам доведеться зіткнутися з цією проблемою, коли наше Сонце буде згасати або, навпаки, розгорятися яскравіше! То чи не з такою планетою ми зустрічаємося тепер, дорогі друзі?
Зал не дихав. Завмерла і вся Земля. А Горовий, передихнувши, вів далі:
— Може, чужа планета — це гігантський міжзоряний корабель, який несе в собі мільйони розумних істот і їхні міста. За цю гіпотезу свідчать такі факти… По-перше, ймовірність появи планети з Космосу дорівнює майже нулю, по-друге, напрям руху, що збігається з орбітою Землі, не може бути випадковістю, і, по-третє, швидкості в чотириста кілометрів на секунду не мають планети жодних зірок. З такою швидкістю небесне тіло мусить залишити Галактику і вийти за її межі…
— Але ж ймовірність того, що планета — мертве, не населене тіло, все-таки є? — пролунала в залі репліка якогось вченого.
— Є! — відповів Горовий. — Ми не хочемо відкидати такої ймовірності. І тому я теж голосуватиму за проект Французької академії. Але перед тим я пропоную послати назустріч чужій планеті зорельот для розвідки. Такий зорельот є. Це наш гравітаційний корабель, на якому ми хотіли летіти до системи Центавра. Якщо на планеті є розумне життя, — безумовно, дуже високоорганізоване, — то ми дізнаємося про мету польоту цієї феноменальної планети. А якщо вона мертва і летить наосліп, тоді треба буде знищити її!
Горовий зійшов з трибуни, супроводжуваний оплесками. Аплодували і хлопець-радист біля телевізора, і Барбара, яка не могла сидіти спокійно на місці під час виступу Горового. Тільки інженер Рауль похмуро мовчав.
— Містер Рауль! — озвалася дівчина. — Ні, ви тільки подумайте, це ж певний порятунок! Я щаслива, горда за науку Землі! І наші роботи в цьому холодильнику можна буде припинити, адже вони непотрібні!..
— Це залежатиме від рішення шефа, — сухо сказав Рауль. — Ситуація надто серйозна, щоб ризикувати…
В цей час на трибуні знову з’явився Президент.
— Аргументи Горового незаперечні, — сказав він. — Ми приймаємо його пропозицію. Може, справді в нашу систему летить населена планета — тоді нас чекає не катастрофа, а небачений зліт думки, який неминуче настане при поєднанні знання двох світів. Чи схвалить Всесвітній Конгрес Науки цю пропозицію?
Відповіддю на запитання Президента був ліс рук, грім схвальних вигуків. Заспокоївши аудиторію, Президент сказав:
— Для виконання проекту Французької академії потрібно координувати дії всіх урядів Землі, в основному великих держав і наймогутніших концернів. Ми попередили їх, і вони зараз дадуть відповідь Конгресу. Перша партія ракет може бути готова з наявних запасів за два дні. Кілька резервних партій треба виготувати не більше, ніж за півроку. Для цього потрібні фантастичні суми. Але іншого виходу нема — це розуміє кожен.
Над головою Президента засяяв велетенський овальний стереоскопічний екран. З туманних ліній виникло зображення обличчя огрядної літньої людини з сивиною на скронях і примруженими втомленими очима.
— Прем’єре Радянського уряду, — сказав Президент Конгресу. — Чи згоден ваш уряд брати участь у здійсненні французького проекту всіма наявними ресурсами?
— Так, — рішуче і твердо відповів прем’єр.
Короткий сигнал, затемнення, і вчені побачили обличчя президента Америки. Не чекаючи запитання, він заявив:
— Уряд Америки згоден!
Один за одним з’являлися на екрані міжконтинентального зв’язку глави держав і урядів. Китай, Франція, Великобританія, Індія, десятки середніх і малих держав — всі підтримали проект врятування Землі. Дав згоду і концерн Герда, виговоривши право продовжувати будівництво сховищ в Антарктиді на випадок провалу французького проекту.
Після схвального голосування Президент Всесвітнього Конгресу Науки закрив Надзвичайне засідання. Хлопець-радист вимкнув прийом. І не встигла Барбара знову висловити своє захоплення почутим, як на пульті загорівся червоний сигнал виклику.
— Шифр шефа, — прошепотів радист, вмикаючи зв’язок. Справді, присутні побачили на екрані обличчя Герда — зосереджене, похмуре. Він зустрів погляд Барбари, привітав її кивком голови.
— Дівчинко, дуже до речі, що ти прилетіла. Все гаразд? Іоній є?
— Так, шеф.
— Негайно вилітай до Америки. Я чекаю тебе! Ніяких запитань. Корабель залишай в Антарктиді. Містер Рауль!
— Слухаю, шеф.
— Дайте в розпорядження міс Деніс закритий вертоліт. Форсуйте роботи…
Через десять хвилин потужна срібнобока машина піднялася серед снігових заметів і взяла курс на Америку…
Через кілька годин на Київському космодромі, під Борисполем, приземлився стратоліт з Горовим і Діжею. їх зустріли Гнатенко і Топчій, президенти кількох радянських академій, працівники космодрому і представники уряду. Після гарячих вітань і поздоровлень Горовий сказав:
— Ми вилітаємо негайно. Дорога кожна хвилина. Будемо повідомляти на Землю щогодини. Слідкуйте за нашими сигналами.
Прощалися стримано, без слів. Говорили серця через міцні стискання рук.
Горовий дав наказ приготувати корабель до старту. Над полем космопорту заревла сирена. Велетенський купол цеху, де стояв гравітаційний зорельот, почав спадати донизу. Незабаром вся будівля заховалася в землю. Корабель гордо височів над космодромом, націлившись в безконечність. На його корпусі яскраво виділявся малиновий напис: "Вітчизна".
Гнатенко схвильовано схопив Горового за руку.
— Хіба так ми мріяли стартувати на цьому кораблі? Тісний став час в нашу епоху. Хто скаже, що трапиться завтра?
— Ой Василю, — похитав головою Горовий, — ти даремно так думаєш! Теперішнє наше завдання важливіше, може, ніж політ в систему Центавра. До речі, Дніпр де?
— Який Дніпр? — не зрозумів начальник космопорту.
— Наш цуцик, подарунок діда. Ми його беремо з собою. Будь ласка, розпорядіться, щоб його принесли сюди, він у кімнаті відпочинку.
Начальник, розвівши руками, виконав прохання космонавта. Незабаром службовець космодрому приніс цуценя Горовому. Воно кліпало заспаними очицями, злякано поглядало на незнайомих людей.
— Прошу відійти до сховищ, — сказав Горовий.
Космонавти рушили до зорельота. Ось вони зайшли в нижній люк, зникли. Отвір закрився.
Проводжаючі спустилися в сховища, припали до перископів. Вони бачили, як гігантський зорельот здригнувся, з дюз додаткових двигунів вирвалися вихори іонізованих газів. Бетонне підвищення розтріскалося на дрібненькі частки. Велетень-корабель метнувся вгору і, залишаючи туманний слід, зник у хмарах.
Земля посилала своїх сміливих синів назустріч дивній, невідомій планеті…
ДИВЕРСІЯ В КОСМОСІ
— Ми не можемо продовжувати будівництво реакторів, — боязко говорив Борн. — Через місяць–два, хай через півроку французький план буде здійснено, і тоді ми сядемо на лаву підсудних перед Міжнародним Трибуналом!
— Ви тюхтій, Борн, — жовчно сказав Герд. — Якщо припинити будівництво, в яке ми вклали половину своїх коштів, концерн вилетить в трубу. Так, так, в ту саму трубу, що ми її риємо в Антарктиді. Ви розумієте? Ми будемо повними банкрутами!
— Що ж ви пропонуєте? — різко запитав Хопенауер. — Боротися проти цілого світу?
— Навіщо боротися? — криво посміхнувся Герд. — Ми прискоримо роботи по створенню реакторів і затягнемо виконання плану Конгресу.
— Яким чином? Адже Горовий вилетів… і скоро він сповістить на Землю про результати розвідки!
— Він не долетить, — твердо заявив Герд. — Про це вже я потурбуюсь! Отже, джентльмени, заспокойтеся! Наш план, наше майбутнє не може загинути. Прошу вас зачекати мене в іншій кімнаті. Я жду деяких людей.
Компаньйони Герда вийшли. В кабінеті з’явився Діпон.
— Міс Деніс прибула, — сказав він.
— Запрошуй, — оживився Герд.