< Помовчали усі гуртом >
< Звідти кидав іронічно
чи до своїх, що сперечались,
чи мо1 й до Сковороди: >
<Тиша.> І знову тиша.
1 Поруч, на берегах, написано: "на т[ому] боці". Подальший
текст, до рядка: "чи мо' й до Сковороди: >" викреслено, а на зворо-
ті написано новий, який подається далі.-— Ред.
2 Поруч, на берегах рукопису, написано олівцем та чорнилом:
"Селяне: Цілі полки козацтва з прапорами
(Колії це так ідуть і йдуть —
мигтить, переливається ряхтом".
"Білі голуби на хмарах".
"В озері відбиток райдуги,
(в Дніпрі?)".— Ред.
Ховрашок < зашарудів > < перебігав > перебіг стернею.
Та на далеких хмарах
безстидна райдуга розкрилась2.
< Уперши ніжками в долоні світу> < Ніжками упершись >
Упершися піжками в поршні світу,
< назад > <й назад, на руки перекинувшись >
й назад вона па руки перекинулась
<і так легко лоскітливою дугою вигнулась >
<і враз так легко вона дугою вигнувшись >
і як міст легко вона <в повітрі > дугою вигнувшись,
< голою повисла > <гола повисла >
< лицем до [блакиті] > вигнувшись передом до блакиті,
< сто [яла] > гола < стояла > < тримала [сь] >
тремтіла.
<Тр[емтіла]> <Примружилась, немов не дивиться>
Немовби й не дивиться.
А хитрий сміх <їй трусить перса, плечі > її < кирпатий >
танцює, тапцює,
<під стан десь [нерозб.] обкрутиться >
<передається > м'яко передається на живіт
<і западає > <і там десь западає >
і там десь під бедер западає
в тьмяно-фіалковий < трикутник западає > у чорний
трикутник.
Махнув хтось пужкою по <його> хмарах (Блискавка) *
Тиша.
< Зраділа райдузі Гафійка
і простягнула до пеї руку,
немовби це тут було десь, близько,
і> < та не доставши до неї,
квіти рвати почала
і> < побігла квіти рвати
й кидати на неї>
Та на далеких хмарах 1
< безстидно >, немов перед купанням
райдуга розкрилась.
< Упершись ніжками у саму бороду світу >
Упершись < рожевими > ніжками в долоні світу
й назад на руки перекинувшись, < вигнулась
так легко > так легко безстидною дугою вигнулась,
голою повисла!
1 Від цього місця до "<у> і в тьмяно-фіалковий трикутник
<м'яко> западає..." викреслено автором.— Ред.
< і тільки зни [зу] >
<і хитрий сміх її кирпатий >
< (Так легко голою повисла) >
<і тільки знизу > і ось вже
хитрий сміх її кирпатий
<із низу до>
< Лоскоче > опукло здивовані [плечі] і перса трусить,
<перек[идається] > < от-от він прорветься >
< ластівками черкається летюче >
<на животі > черкнеться ластівкою об живіт
<у> і в тьмяно-фіалковий трикутник <м'яко>
западає...
Та на далеких хмарах < безстидна райдуга > <двійна
Упершись ніжками <й назад > в повітрі й назад на руки
перекинувшись,
так легко голою повисла —
<так легко голою >
<кирпатий сміх> <і тільки хитрий сміх кирпатий>
і хитрий сміх її кирпатий знизу
їй <трусить> <вступає> <в> жовтогарячить перса
молоді,
на животі <у тьмяно-фіалкові лінії западає > <у тьмяно-
фіалковий трикутник спадає >
у тьмяно-фіалковий трикутник...
Глянув Сковорода на райдугу:
півколо.
< Одним одрізком повторювалось воно в Дніпрі
і круг т[ворило] > <все вмісті>
<а всередині райдуги >
В Дніпрі одбилося й тремтить
і утворило довершенну форму —
коло.
Зраділа райдузі Гафійка
<і простягнула руку> і, простягнувши руки, побігла,
та, не діставши,
квітами почала в неї кидати,
і < танцювати > підтанцьовувати.
1 Від цього місця до: "у тьмяно-фіалковий трикутник" викрес-
лено автором.— Ред.
<а потім зірвалась і побігла
любими словами лоскотати >
<як дитину >
<Ой ловке ж яке й звідки воно!>
<й звідки воно І >
<Та яке потішне!
і зелене, і червоне,
ще й жовте нелишне >
<Що зелене, що червоне —
і все там не липше >
<Ой, любе> <Ой, яке ж любе> Ой, любе ж яке!
Райдуго! <ти знавш, хто ти є?> знавш, хто ти така?
Ти...
<і заплакала від радості > <і заплакала >
від ніжності.
<Сковорода: Ах ти дурне, дурне>
а їй < тихо > із ближніх хмар на саму голівку і за шию *
упало три краплі. Упало три <краплі> холодних краплі*,
аж плечиці <наїжачились> здригнулись*
горбато *.
глянув і собі Сковорода: круг, довершённа форма *
і зв'язалось це в голосі з світлим майбутнім *.
(ЦДАМЛМ, ф. 464, оп. 1, Яв 1202, арк. 15, 15 зв.)
[IX. НАД ДНІПРОМ]
Гордий ніс
чвіркнув крізь зуби
й поволі підвівсь: пора!
<Одійшов трохи >
Гурт: а що ж, пійдемо?
й почали зав'язувать < торби > торбини.
Та ніс чогось ізнову сів.
< Одним нігтем > < Злегка нігтем > Нігтем злегка почухав
свої порепапі ноги,
<3гр> Обірвав десь < нитку> пацьорку на лахмітті
<під матнею > ззаду
і так ясно < поглянув на Сковороду > признався
до Сковороди:
— <Ну> ось я з тобою <пожартував> й пожартував*.
Ось ти мовчиш.
А чується, що <ти не чужий> ти нам не <й> чужий.
Ну що робить, скажи, ну що?
Глянь: 1
чи не їдуть чумаки із Криму?
чи не біжать купці через Умань із Польщі?
Дарма й < кричать > гукать.
Закрито всі кордони, закрито.
< Бо чого ж Січ гуде? > Бо чого ж Січ гуде, як не через це?
Та й нам, міським ремісникам та селянам,
ну що робить, скажи, ну що?
іти на землю? *
<Еж> <Ми стомились >
Еж ми шукаємо її, святу.
Еж ми стомилися, шукаючи!
Жити без її <не можем,> несила, без землі!
А земля — в чужих руках.
< А коли нива почне —
тоді косар... >
(Достигав у Сковороді гнів).
Ми чули: в Бахмуті вугіль нібито якийсь <копають> зна-
йшли. Подамось туди, коли земля не наша — під землю
ввійдем, влізем, втиснемось, а таки її колись собі по-
вернем 2.
< Помовчали >
Гордий ніс: так отаке-то. <Хто> Що його й робити[?]
Сковорода: роби те, що <ти задумав > замислив.
— А <ти[?]>
<Роб[ити?]> <Ти голо[ту розумієш?] > підеш із нами?
[—]Я <ж> давно із вами.
< Приставай до нас> <нас>
< Сьогодні вночі> — Та ні, <це> правда?
<— Ой гляди, чи ти не обманюєш?
1 Напроти цього слова у вільнім між рядками місці дописано:
"Хліба, що в душі, а одежі, що на хребті".— Ред.
2 Текст до цього місця від рядка: "<Еж> <Ми стомились >;>
дописано пізніше па берегах рукопису.— Ред.
Бо ми ще стрінемось пе раз.>
Гафійка:
<вам же кажуть, дядьку, що правда, >
Тобі ж кажуть, парубче, що правда,
дак ні, ще < треба забожиться > заприсягтись треба.
Еге? І погляпула скоса па його широкі
< груди > плечі.
< Пустіть, і я хоч трохи побалакаю. >
< Помовчали усі.> *
— Чи пема хоч скоринки[?] *
Ну чисто ж <ось> вибились <ми> із хліба *.
Так голодали, пробираючись сюди *.
Сковорода безпорадно заметушився.
Оглядувавсь круг себе, щось шукав.
Чомусь кістляві <свої ноги> ноги свої довгі
тихенько підібрав під себе,
немовби той хотів їх іззісти,
й винувато < дививсь на> глянув в голодні очі
подзьобаного:
— Ти їсти хочеш?
Узяв своє лице в долоні.
<А чує, що не спинить долонями стида> А чує:
не спинить долонями стида.
Горить той сором, <кри[чить]> вибуху є вогнем
і стукає у скроні:
— Вони голодні,
а я тут граю!
<Закрив>
Руки,
покошлавши брови, зійшлися на [переніссі]
і все лице його затиснули, закрили.
0 сором, сором!
Вони голодні —
а я тут граю!
1 чує:
хтось бере його за руку.
— Нате й вам, <ось> хоч погризіть.
< Розкрив очі> < Розкрив здивовані очі> < Крізь
здивовані>
Не < однім [аючи] > приймаючи з обличчя рук,
< розкрив очі в тісноті під пальцями > розкрив очі.
Шелестіли вії в тісноті
й крізь розсунені пальці
таке побачив:
подзьобане обличчя, до гурту < вихваляючись скоринкою >
сміючись,
(ограбив дівчину! — кричали ті)
<і все> жував, кусав скоринку,
<а другою рукою по голівці Гафійку гладив >
а другою рукою по голівці Гафійку гладив:
ах ти ж моя <царице> славна!1
Хочеш бути царицею?
От їй-богу скину Катерину,
а тебе на її місце посаджу.
Гафійка в груди йому пхнула:
<Дядьку, таке й видумають! > Таке й видумають,
чортзна-що!2
(ЦДАМЛМ, ф. 464, оп. 1, № 1202, арк. 16)
[X. НАД ДНІПРОМ]
Ну що робить, скажи, ну що?
Земля — в чужих руках.
Еж ми шукаємо її, святу!
<Еж ми вже стомилися, шукаючи!
1 Упоперек по тексту написано то олівцем, то чорнилом: "по-
глянув чогось на кістляві жовті ноги Сковороди", "Скоринка", "Да-
ли бабі рибки, стала баба дибки (Катерина II?)".— Ред.
2 Від рядка "немовби той хотів їх іззісти" до кінця текст до-
писано пізніше.— Ред.
3 Напроти па берегах рукопису написано текст:
"Стояла на стерні.
Червона вся, з очима сірими, з безжурним носиком,
з кораловим намистом.
Вже вітер підіймався
і злегка надував <її невинну пазуху> їй пазуху,
що . вгору підбилась.
Чи не взяти її силою? > <Чи не взяти тоді її силою?>
<Чи не взяти її тоді силою? > <Га? Скажи, га?>
<Бо жити без неї — ой як тяжко! без землі.
А земля — в чужих руках. > 3
Ми чули: в Бахмуті вугіль нібито якийсь знайшли, чи що.
Сіль своя десь завелася —
подамось туди.
Коли земля не наша —
під землю ввійдем, влізем, втиснемось,
а таки її колись собі повернем!
< Замовк як зажурився. >
І враз несподівано:
чи нема хоч скоринки?
Ну чисто ж вибились із хліба ,
<так із-за Десни сюди продираючись аж місяць >
із-за Десни продиралися.
Сковорода безпорадно заметушився.
Оглядувався круг себе, щось шукав.
Чомусь кістляві свої ноги < потихеньку > потиху
< підібрав >
підібгав під себе...
< Немов той хотів їх іззісти, чи що>
і винувато глянув в <голодні > нужденні очі подзьобаного:
ти хочеш їсти? 1
Затис своє лице в долонях,
держить, мов у залізах,
а чує:
не спинить долонями стида.
[. . .]
А спідничку на < ногах > ст[рунких] ногах <так шпетно
обдував з усіх бок[ів] і аж> <заносив> <назад
заносив, завівав> <розвівав>
так шпетно обдував,
що <було видно, як западала вона в> <було видно, як
западала вопа там, де лоно молоде >
западала тая в лоно; обдував: аж назад заносив,
<розвівав> <стру[нкі]> <кривенькі> <стрункі>
рівні, у підколінках кривенькі ноги одкриваючи, <як>
на мить як книгу".— Ред.
1 Напроти пізніше дописано олівцем: "<вставка> <перене-
сти> повторити
"Там були у підсусідках,
шару юшку їли..." — Ред.
2 Напроти дописано олівцем: "див. 2 додати", а на звороті
олівцем та чорнилом:
"Глянь: на Дніпрі як порожнь[о], а раніше ж ліс, хліб сплав-
ляли та м'ясо до [пропуск] Бугом до Вісли, а там у Гданське,
О сором який, сором!2
Вони голодні —
а я тут граю!
І чує:
хтось <бере> торкнув ЙОРО за руку:
<Нате й вам, хоч погризіть. >
Не приймаючи з обличчя рук,
розкрив очі <в тісноті пі[д руками] >.
Зашелестіли вії в тісноті під руками
і крізь <розсупені> розтулені пальці
наче побачив:
Подзьобане обличчя,
< сміючись одм [ахуючись] > одмахуючись рукою од гурту
(ага, ограбив дівчину? кричали ті)
< жував, кусав якусь скоринку >
гриз, жував якийсь <чорний > сухар
<і розвалився на землі >
і <все> все дививсь на гору, на халупу біснуватого,
там далі вниз на яр < немов хотів запам'ятати.