Він ввічливо відводив гепардові лаби, з яких іноді вистромлювалися кігті, і навіть чухав того за вухом. Та гепард, як і кожна тварюка, не володів мистецтвом аналізу і, природньо, сприймав капітанову поведінку як заохочення. Втомлений гепардячою грою, відчуваючи, що терпець теліпається на волосинці, Півтораівана вирішив і собі куди-небудь податися, замкнувши тварюку в хаті. Та тільки-но він вийшов на ґанок і причинив за собою двері, як гепард здійняв такий ґвалт, що враз схвилював усе тарасівське собацтво. Визнавши, що спроба втекти провалилася, капітан, скрипнувши зубами, почалапав назад.
Тим часом Обормоти, пошвендявши трохи по Києву, склали приблизний плян дій на день. Але, як і кожний план, він швидко поламався, варто було їм тільки зустріти ад'ютанта начальника штабу військового округу майора Гугнявого.
– Хелоу, Обормотики! – ще здаля помахав він їм рукою.
– Буенос діас! – крикнули ті.
Незважаючи на зовсім ще короткочасне перебування в столиці, Обормоти вже встигли завести силу знайомств. Перед обормотівськими грішми і, головне, обормотівською привабливістю валилися всі перешкоди – ніби їх вітром здувало. Таким чином, і в штабі округу вони таж мали свою букву "Б".
Поцікавившись обормотівським життям-буттям, Гугнявий виклав Обормотам свої жалі.
– Останній мундир доношую – навіть дірка вже. Зовсім паскудно. Той чортів Немудрий затис нашого брата-вояку, що й на гаплик не вистачає. Мудрий куди ліпший був – і жалування, і за звання. У жінки іменини і, вірите, нема за що навіть подарунок купити. Життя? Тьху!
Обормоти витягли гаманці й скинулися на подарунок майоровій дружині.
– Ось що, Обормотики, – сказав задоволений Гугнявий, – чим ото по місту вештатися, поїхали зі мною.
– Куди?
– В Остер*, на маневри.
– Які маневри?
– Тільки цур – секрет.
Гугнявий озирнувся на всі боки і прошепотів:
– Маневри армій – учасниць Шавського договору.
– Та ну?!
– Поїхали?
– Авжеж...
Обормоти були раді можливости ближче познайомитися з військовою могутністю Країни Чудес. У щоденнику саме бракувало матеріялу з цього питання.
День був чудовий. Ані хмаринки.. Правда, сонце палило немилосердно, та все ж було ліпше, ніж дощі, які останнім часом усім псували настрій. Їхали лімузином, а тому було трохи парко. Дорогою майор пояснив, що в маневрах беруть участь війська Польщі й Чехословаччини, а також приблизно змалював характер маневрів і тактичні завдання. До Остера приїхали надвечір.
– Оце вам перепустки, – сказав майор, – де хочете, там і ходіть, а я побіг. Якщо я вам буду потрібен, знайдете мене на КП – вам покажуть. Ну, щасливо!
Майор зник, а Обормоти попленталися насамперед на річку – викупатися. Облюбувавши собі місце в чагарнику над Остером, брати поскидали штани і тільки-но шубовснули в воду, як хтось майже поруч загорлав чеську пісеньку:
Поторґана стодола, слонце в неї светі,
Мувіла мні мамуля, же мі не хце меті.
Ходи к нам, ходи к нам, з канцеляри пісар,
Має в руци каламар, жеби який цісар.
В одну руку каламар, в другу руку перо –
Жеби ме сон сподобав до серденька мего...
Зацікавившись тим співом, Обормоти вилізли на берег і озирнулися на всі боки, Чути чеську пісеньку на Остері – таке не кожному поталанить. Трохи оддалік, біля самої води, під самітним кущиком сидів голий чоловік і, помішуючи якесь вариво в казанку, що висів над вогнищем, старанно виводив:
Не ходь до мне в буден день, я те ненавижу,
Поторґани шати маш, я сен тебе встижу.
Прийд до мене в неділю, кед бедеш мав шати,
Я сен тебе привітам моєй мами тати.
Обормоти підійшли ближче. Голий чоловік зауважив трьох близнюків і, підморгуючи, закінчив:
Як я прийду в неділю, кед бедем мав шати,
Я сен такую озьму, ктера ма дукати.
Чоловік кілька разів кинув погляд на Обормотів і засміявся.
– Хай мене грім поб'є, якщо ви не близнята. Прошу сідати. Зараз я вас такою кашею почастую, що і в Празі не покуштуєте. Коли я ще служив денщиком у пана поручника Лукаша, ми з ним мали досить неприємну історію з одними близнятами. Як глянув на вас, так мені те зараз згадалося. Тільки то були дівчата: одне на одне, як яйко на яйко. Одну звали Марія, а другу Магда, та обидві поскорочували собі ймення на модерний лад і називали себе Ма. Ну, Ма то Ма, та тільки те скорочення, як побачите, дорогенько їм обійшлося. Зустрівся пан поручник із одною з тих Ма десь на народній гулянці, ну і, звісно, приводить звідти додому. Туди-сюди, навіть женитися обіцяє. Коротше, переспав з нею ніч, переспав другу. Марія – ота перша Ма була Марія – місця собі не знаходить і така рада, дурепа. А десь через тиждень зустрічає пан поручник на вулиці Магду і, прийнявши ту за Марію, чемненько бере під руку. Тій, звісно, приємно пройтися з паном офіцером. Приводить він і ту до себе – і з нею переспав. За якийсь час і та, і друга товстіти почали. пан поручник сюди-туди – нічого не поробиш, треба одружуватися. Йдемо до татка й матки – а то, до речі, родичі пана Палівця, чули, може? Ну от, приходимо ми. "Добридень". – "День добрий". А тут саме виходять оці обидві Ма – Марія і Магда. Як глянув пан поручник, так, вірите, похитнувся навіть. Ну, було б те в Стамбулі чи в Дамаску – то й страшного ніби нічого. А то ж прощу, християнська Прага – на обох не женишся. Міг спалахнути такий скандал, що й сам Франц-Йосип не допоміг би. Спасибі, пан полковник виручив. А то б позбувся пан поручник і мундира, й офіцерського патента. Натиснули на татка і матку й обкрутили обох дочок з капралами. Отож, кажу я, не завжди воно зручно близнюками бути...
– Послухайте, – сказали майже одночасно Обормоти, – а ви, часом, не...
– Йосип Швейк, до ваших послуг*.
– Той самий?
– Саме він.
Обормоти були в захваті, зустрівши таку знаменитість, і, природньо, закидали Швайка питаннями.
– Служу порученцем при особі самого командуючого народної армії, – скромно відповів бравий солдат. — Це все ж не денщик, трохи навіть угору пішов. Тепер я вже, прошу, не просто Швейк, а товариш Швейк, Але прошу покуштувати юшечки.
Він дістав кілька ложок, загорнутих в онучу, і старанно обтер пальцями.
– Солдат завжди повинен мати запас, – пояснив Швейк, – а я тепер до того ж не зовсім простий солдат. Іноді доводиться тягати, і те, і се.
Обормоти посьорбали юшку і сказали, що юшка добра.
– Коли я ще мешкав у пані Мюллерової, – сказав Швейк, – то якось зайшли ми з шофером Водічкою до пивнички "Біля келиха". Саме тоді сидів там у куточку сам пан Бретшнайдер. От і забажалося тому панові юшки з раками (а треба сказати, що ніхто так її добре не варив, як пан Палівець). Отож поставив пан Палівєць казанок на вогонь, напхав туди раків, посипав паприкою, а сам пішов пиво цідити. І треба ж, щоб, заки той казанок нагрівся, до рачої компанії напхалися в гості прусаки. І от несе пан Палівець ту юшку Бретшнайдерові. Той посьорбав отак, як ми з вами, ще посьорбав, а далі продивляється.
– Вас іст дас? – питає і витягає за вуса отакенного прусака.
Пан Палівець і собі приглядається.
– Е, – каже, – це ракові дітки, раченята, деяким чином... – Ніхт ракові дітки! – сичить Бретшнайдер. – Дас іст прусак, прусак! – і тиче того прусака панові Палівцю в очі. – Ви, каже, – варив прусак навмисне, а то, – каже, – вже є політік унд зо вайтер.
– Ну, звісно, тягали пана Палівця у тій політичній справі довгенько. Прошу ще юшечки.
Обормоти щиро подякували і запевнили бравого солдата, що вони вже ситі.
– Ну, здається, мені вже пора, засидівся, а там без мене не обійдеться, – поліз Швейк у штани.
Обормоти підвелися й собі.
– Може, по дорозі?
– А вам куди?
– На КП.
– Ну і мені туди ж. Будете гуляти?
– А хіба там гулянка?
– Ще й яка! Сьогодні ж неділя.
Коли Обормоти, зі Швейком на чолі, прийшли на КП, там гриміла музика і дзенькали склянки. Командний пункт знаходився на невеличкому моріжку, оточеному з усіх боків молодим березнячком. Просто долі було розстелено скатертину з випивахом і закусахом. Кілька пар під звуки радіоли вальсували. Компанію складали виключно вищі військові чини – званням не нижче генерала, кілька цивільних і розкішно вбрані дами. Як пояснив Швейк, то були артистки столичних театрів, а цивільні. – члени цека. Осторонь стояли напоготові ад'ютанти і порученці. Обормоти відчули деяку ніяковість, трапивши в таке поважне товариство, і навіть хотіли зникнути, але в цей час їх зауважив майор Гугнявий.
– Я вже доповів про вас командуючому, так що все з порядку, – сказав він. – Головне, не тушуйтеся. Сьогодні тут сам маршал Чуй*. Для нього навіть спеціяльно одну артисточку привезли, але це ентр ну – між нами.
Обормоти вже звикли, що з Країні Чудес вечір високопоставних осіб не відбувається без сексу, і цьому питанню відвели досить місця на сторінках свого щоденника. Звичайно, проституцію країнчудесівськими законами було заборонено, більше того – вона взагалі давно перестала існувати* – і тут можна було співати осанну. Однак, по-перше, – диктатура вище закону; по-друге, що можна Юпітерові, те не можна бику (або, по-народному: що можна пану, то не можна Йвану); по-третє, – невинні сексуальні розваги нагорі аж ніяк не в стані підірвати моральні основи суспільства (з усіх точок зору). До цього ще слід додати високу свідомість аванґардних товаришів, які вже обома ногами твердо стоять у мунізмі, у той час як усе останнє ще плентається далеко позаду. Тут, безперечно, утворилися горезвісні ножиці, але без ножиць нема історії.
Маршал і його штаб дуже тепло прийняли Обормотів, навіть жартома назвали сиротами, бо для них не було дам. Начальник штабу Хрін вирішив виправити становище і звелів майорові Гугнявому негайно привезти зі столиці трьох красунь. Майор гаркнув "єсть!" і помчав на вертольоті до Києва. Маршал звелів не відкорковувати пляшок, поки той не повернеться. Розчулені такою люб'язністю, Обормоти порилися в кишенях і піднесли маршалові золоту запальничку з сюрпризом: при користуванні з запальнички вискакувала гола жінка, між ногами якої спалахував вогник. У свою чергу маршал подарував Обормотам мініятюрний набір порноґрафічних карток французької роботи. Не минуло й години, як майор доповів маршалові про виконання наказу.
Чи варто описувати всі перипетії вечора, де головні дійові особи маршали і генерали, навіть дуже поважні урядові особи, не кажучи вже про чарівних дам? чи ба! – навіть навпаки – де головні дійові особи чарівні дами, не кажучи вже про маршалів, генералів та урядових осіб? І з тої, й іншої точок зору це було б м'яко кажучи, не етично, не тактовно і, якщо хочете, не політично.