Парад планет

Лавочник із лиця став такий, наче йому краще б відьму зобачити, а не Одарку Дармограїху.

— Може, тобі ще й реп'яхів дати? — поспитав крізь зуби їдко.

— І реп'яхів, і гарбузів, і капусти...

— І молоденьких пагонів бамбука? — поспитав, наче глека розбив пополам.

— І пагонів бамбука, й сельдерею, й зеленого горошку, й спаржі...

— Оливок зелених і чорних, куропаток, яєчок із за­родками, анчоусів, лангуст, форелі, жабок? — допитувався з таким притиском, наче ось-ось на кутні засміється.

— І жабок, Петре, аякже, бо коли омолоджуватись, то омолоджуватись, бо коли дбати про довголіття, то дбати. Все візьму, навіть напій із білого полину!

— Навіть такі спеції, як василіон і кервель? — Петро Кандиба кидав слова, наче маслаки для скаженого пса. — І морську нерафіновану сіль?

— Еге ж! Бо коли всі скидають літа, то чом би й мені якийсь десяток-другий не скинути, чом би знову в мо­лодість не повернутись!

— Не дам! Так що пора тобі гладити дорогу з лавки, — сказав Петро Кандиба голосом людини, що вчора пере­пила, а сьогодні ще ніяк не похмелиться.

— Але ж іншим відпускаєш...

— Тобі не дам, щоб знову не схибнулася з правильної дороги й не вдарилась у спекуляцію та шахрайство. Бо, чує моя душа, не доведе до добра оте добро, яке ти хочеш узяти в лавці. Та й де стільки грошей набрала, щоб закупити чи не всі макробіотичні харчі? Видать, зосталися запаси від колишніх нетрудових доходів?

Одарка Дармограїха доказувала, що, звичайно, могла б нарвати реп'яхів по бур'янах і гарбузів і капусти дістати для макробіотичного дзену, але ж роботи стільки, що вгору ніколи глянути. От якби вона ледарювала, як пер­ше, то в лавку не навідалася б, усі ці макробіотичні харчі мала б якщо не зі свого саду чи городу, то з чужих пройдисвітських рук.

— Остання в попа жінка, та й то неправда, — стояв на своєму лавочник Петро Кандиба, сердячись на покупця так, як сердилась на попа три роки ота проскурниця, а піп і не знав.

То до чого додумалась Одарка Дармограїха? Надумала скаржитись голові колгоспу Диму. І ще не встигла по­скаржитись, як отой вредний лавочник Петро Кандиба, що намислив собі потішитися з бідної колишньої спеку­лянтки й пройдисвітки, а тепер свідомої трудівниці, вирішив замаслити Одарку Дармограїху. Він їй посеред ночі на автомобілі "Запорожець" повнісінький багажник чого тільки не припер — тільки з риби були там вустриці, спрути, вугрі, судаки, мерлани, форель, щука, тунець, дорада, камбала, соми, лангусти, креветки, омари, осе­ледці, сардини, анчоуси... Бери, Одарко Дармограїхо, їж, омолоджуйся, дбай про довголіття, як інші яблунівці дба­ють, тільки не ходи зі своїми заявами до голови колгоспу Дима.

Од гніву обличчя в Одарки Дармограїхи стало червоне, Мов круглий місяць над сільським обрієм.

— Щоб тебе живцем земля пожерла! Та тобі забожить­ся, як-собаці муху з'їсти! — полетіли їй із рота прокльо­ни. — Та чи Хома Хомович для того навертав мене на путь істини, путь правди й добра, щоб ти мене знову збивав на криву стежку? Та лучче мені ходити мара марою, нечупарою, ніж я руку простягну до твоїх ха­барів!

— Дурна клятьба господаря шука, — буркнув роздоса­дуваний лавочник Петро Кандиба. — Та ні один чесний чоловік не відмовився б від оцих макробіотичних харчів, бо розумний.

То до чого іще додумалась молодиця? Сіла за кермо "Запорожця", завезла оту рибу до яблунівського ставу й випустила у воду. От саме з тих пір, коли хочете знати, й розбагатів колгосп "Барвінок" на вугрів, судаків, спрутів, щук і сомів, бо стало водитись тієї риби в Яблунівці тьма-тьмуща, вистачало не тільки для своїх споживачів. Та це вже випереджаємо події...

Не збивши з путі праведного колишню спекулянтку і пройдисвітку, лавочник Петро Кандиба змушений був по­каятись і сам із кривої стежки вернутись на путь істини й правопорядку. Відтепер уже він цурався всяких родин­них стосунків чи блату, відтепер відпускав макробіотичні продукти в порядку живої черги. Так що навіть Одарка Дармограїха навезла собі стільки макробіотичних продуктів, скільки хотіла, навіть запас, який біди не чинить, зібрала в коморі й на горищі, в погребі й погрібнику, в хліві і в курнику.

Тепер уже ніщо не перешкоджало Яблунівці всерйоз і надовго зайнятись мистецтвом омолодження й довголіття, і вже ніхто не прагнув того довголіття на дурницю.

РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТИЙ,

у якому правління колгоспу "Барвінок" знову одержує лист від золотоокого академіка Йони Ісайовича Корогли, котрий намагається вивести на чисту воду Хому з його макробіотичним дзеном, а також мовлено про зустріч грибка маслючка з головою колгоспу

Видать, отой клятий золотоокий Йона Ісайович Корогли не був би сам собою, якби забув про грибка маслючка з Яблунівки. Грибка маслючка, який зажив слави народного голкотерапевта, а тепер, ударившись у макробіотичний дзен, своїм прикладом заразив усю Яблунівку, що захо­пилась мистецтвом омолодження й довголіття. Еге ж, яки­мось чином стало відомо в'їдливому й заздрісному світилу науки, що діється в колгоспі "Барвінок".

І знову — лист на ім'я правління! А в листі — про східну медицину, а також про так звану двополюсність у природі: день — ніч, чоловік — жінка, війна — мир. А також про інь-янь. Про лікування харчами, повітрям, думкою. Авжеж, не треба здирати шкіру з рослин. Авжеж, треба їсти тільки ті харчі, які не тікають від вас, — рослини, водорості, молюски. Авжеж, можна вилікуватись від будь-якої хвороби, не виходячи за поріг свого будинку. А який закон всесвіту? Те, що має лицьову сторону, має й зворотну. Те, що має початок, має й кінець. Нема нічого однакового у всесвіті. Чим більша лицьова сторона, тим більша й зворотна. Всі протилежності взаємодопов­нюються. Інь і янь — дві руки Безмежжя, Абсолютної Самосутності, Бога або Нескінченної Пустки.

Звертаючись до правління колгоспу "Барвінок", ака­демік Йона Ісайович Корогли писав про те, що Хома невірний і лукавий стихійно, підсвідомо сповідає східну філософію та вульгарно схиляється перед східною меди­циною. Якщо він виходить із так званих дванадцяти теорем загального принципу, в основі якого лежить інь і янь, то, безперечно, Хома — це янь, а Мартоха — це інь. Себто Хома з Мартохою є двома полюсами безмежної Пустки в благословенній Яблунівці. Відтак Хома з Мар­тохою, будучи янь та інь, творяться на подільському чорноземному ґрунті нескінченно, постійно й вічно самі з нескінченно чистого вільного простору, якого в Яблунівці не позичати й не купувати. Звичайно, Мартоха, як інь, відцентрова, а Хома, як янь, доцентровий, відтак інь творить тінь та холод, а янь творить вагу, тепло, світло. Дивися, інь Мартошине витісняє янь Хомине, а то вже янь Хомине витісняє інь Мартошине, бо, коли виходити з дванадцяти теорем загального принципу, неодмінно хтось когось спершу витісняє і вдень, і вночі, а потім уже витісняє когось хтось. Крім того, всі речі і явища скла­даються з інь і янь у різних співвідношеннях, так що, дивися, у сварці то Мартоха бере гору, а Хома піддається, а то вже Хома піддається, а Мартоха бере гору.

Крім того, все таке непостійне, що речі і явища постійно міняють інь та янь, із яких складаються, отож і виходить У Хоми та Мартохи: "Де ти був?" — "Через річку переходив". — "А чому ж ти сухий?" — "Бо немає чого їсти". Крім того, немає нічого такого, що було б повністю інь або повністю янь, все дуже відносне, отож і виходить, що Мартоха схожа на Хому так, як свиня на великий піст, макогін — на ночви, колесо — на оцет, цуценя — на пиріг, хвіст — на панахиду, олія — на дзвіницю. Крім того, нема нічого нейтрального, завжди інь або янь у надлишку багатому, як ото колись у Мартохи був багатий халат — сімдесят сім лат, можна було ще латать, та ніде було голкою хватать. Крім того, привабливість чи сила тяжіння між Хомою та Мартохою пропорційна відміні в них інь і янь, отож як Мартоха молодиця, то цілують хлопці в лиця, а як стане стара баба, то не поцілують, хоч би й рада, а Хома вміє діяти, діяти, іде в поле сіяти, бере Мартоху волочить, та не нам його учить. Крім того, інь витісняє інь, янь витісняє янь, відштовхування чи тяжіння двох об'єктів інь чи двох янь перебуває в обер­нено пропорційній залежності від різниці в них сил інь чи янь, отож у Мартохи з Хомою й виходить подеколи, що свій на свого, щоб чужий духу боявся, а то вже в них і Хома, як ведмідь, реве, і Мартоха, як корова, реве, а хто кого дере — і сам чорт не розбере! Крім того, інь народжує янь, янь народжує інь у надзвичайній мірі, отож або Мартоха впіймає Бога за бороду, або Хома опариться, як муха в окропі, а тільки так не буває, щоб Мартоха не впіймала й Хома не опарився. Й, незважаючи на всі вищеперелічені пункти, усе-таки янь у центрі, а інь на периферії!..

Ох і смакував академік Йона Ісайович Корогли цю останню з дванадцяти теорем! Змішуючи праведне з гріш­ним, себто свій академічний стиль із стилем яблунівського народного голкотерапевта, він усмак потішався, що янь Хоми завжди бере гору над інь Мартохи. Мовляв, грибок маслючок упав у своє янь, як у тісто, що він із свого янь не зробить ковальський пшик, що йому янь не тільки по бороді тече, а й у рот попадає... Авжеж, коли ти справедливо відлучений від ударної праці на корівнику, то можеш удатись і до сумнівної філософії, тим більше до такої, яка утверджує твоє, Хоми відлученого, янь над Мартошиним інь!

У своєму листі до правління колгоспу "Барвінок" золотоокий академік Йона Ісайович Карогли висловлював здивування, що, справедливо відлучивши старшого куди пошлють від роботи, громадськість водночас не тільки не подбала про його дозвілля, а й про філософські захоп­лення, відтак появився на яблунівській арені макробіотич­ний дзен! Йона Ісайович застерігав від шкідливих наслідків, до яких може призвести начебто таке невинне мистецтво, як мистецтво омолодження й довголіття, коли розглядати його в народногосподарському аспекті. В якому саме? А в тому, що в яблунівців може підупасти гастрономічний патріотизм, вони, захоплюючись усякими там чапаті, дан-го, гобо, гомоку, курі, тофу, дзосі та іншими стравами, забуватимуть про споконвічні яблунівські, це може при­звести до різкого падіння врожаю жита і пшениці, буряків кормових і цукрових, вишень і смородини, квасцю і кропу...

Голова колгоспу Михайло Григорович Дим, одержавши нового листа-скаргу, впав у тяжку задуму.