57-58).
Як наслідок таких невеселих роздумів досить песимістично налаштованого представника покоління згадуваних уже супермаркетів, покоління памперсів, пофігістів, любителів пива і модерної музики наприкінці книжки несподівано з'являється... слимак! З'являється не для того, щоб долучитися до дійових осіб, не тільки щоб одразу ж уповзти від автора, від Харкова, від України і від усіх нас — на Захід! Майже курсом Кучмівської Європейської інтеграції, а також для возз'єднання з усіма слимаками Європи, починаючи 3 тих, що ними ласують французькі гурмани, і кінчаючи слимаком, який потрапив до роману Гюнтера Грасса ("3 щоденника слимака") і приніс його авторові Нобелівську премію. Та слимак Жадана це далебі не слимак Гюнтера Грасса, бо той не намагався "злиняти" на Захід чи там ще куди, а норовив якомога вигідніше облаштуватися в рідних пенатах, а слимак Жадана жадає (зверніть увагу: Жадан — жадає) коли не вистрибнути (слимаки не стрибають, як Сергій Бубка), то бодай виповзти за межі крейдяного кола того маразму, в якому було приречене народитися, а тоді й жити покоління нашого автора.
Хто наважиться кинута в нього камінь і осуджувати його скороспілу мудрість, терпку й зелену, як молоде вино?
А тепер, коли я вже трохи поговорив про цей "Депеш Мод", можу порадити читачам знайти першу прозову книжку Сергія Жадана "Біг Мак" і ознайомитися бодай з тим, що написано на сторінках 95-99, 147-148, а також 170. Запевняю вас, що це буде досить цікаве читання. Як писав наш геній: "прогулянка з задоволенням і не без моралі".
На цьому — крапка. Щоб не сказали, ніби я присмоктуюсь до молодого таланту.
Відсмоктуюсь.
25 липня 2004 року
в Кончі Озерній під Києвом
I нарешті, щоб заспокоїти Сергія Жадана, який так ненавидить усіх, кому за 40. Мені — за 80. Усім слимакам світу повзти й недоповзти! Dixi!