Матерія (ст. 15) (ст. 39) (ст. 45) ".— Ред.
до храму невхожий.
І гірко стане на душі.
Замість гармонії підуть зітхання,
і думи тяжкі поженуть
у поле, на край світу...
Поле, поле!
Яке воно кругле!
Яке воно просте і довершение —
поле!
За кругом круг тече,
за гору гора забігає.
Отут,
тут справжній ключ до душі.
Щастя, де ти живеш? — горлиці, < трельте > <крильте>
скажіть!
Чи в полі вівці пасеш? — голуби, докрильте!
Колос зігнувся і дивиться в землю —
позпай себе самого.
Небо в тисячі люстер перехмарюється —
познай себе самого.
Дніпро у тінь пославсь, а повен перебігу —
познай себе самого.
Се ж бо єсть:
бренпе, текуче і безкінечне,
немов фігурний триугол, в якому і три, і два, й один —
одно і те ж.
Одно і те ж старого городища сум —
<позпай себе самого—>
і понад гречкою бриніння бджіл,
а ще отари понад лісом,
і Києва далекого торжественність <нагорна> нагірна —
усе, усе в природі каже:
познай себе самого, познай
1 На берегах автор написав слова, які мав намір використати
в поемі: "Збіднюватись — прикидатися бідним", "Ялося (ятися) —
див. нятися", "Ярий", "Яловий", "Ялозне це діло".— Ред.
Щастя, де ти живеш?—горлиці, <трельте!> скажіть!
І знову сповнюється миру
душа Сковороди.
І тиху флейту з-за пояса діставши,
він починає славить світ,
<Свін починав славить світ,> він починає славить світ,
що < взеленився розмаїто > > <в той самий черк і стеклий>
<що в той же самий черк сліпий і стеклий світ>
що в той же черк < сліпий і стеклий > <одублий>
< оглухлий>
<ядерний> узький, стеклий <а ще й
розмружений >
<як черк> <і все ж> і все розмружений стораз.
І тиха флейта, як метелик,
летить до лісу на жита,
прозоро над Дніпром тріпоче,
до всіх просторів признається
і повертається назад, немов голубка
з маслиною в дзьобу:
мир, мир душі твоїй — < сказали ніжно гори> <води>
<луші>
<гори> < сказало поле> луною < звідусюди >,
луни,[—]
мир.
<І слухає > І слухаючи Сковорода цю відповідь,
стенається 1
і йде туди, де на шляху < високий хрест > < схиливсь як
панська совість >
свіжовкопаний
<хрест> абияк збитий
високий хрест,
як панська совість,
< високий хрест замріявсь> збіднивсь насхиль
над шляхом2.
1 Червоним чорнилом між рядками автор дописав два слова:
"Стенув плечима".— Ред.
2 Трохи нижче автор написав олівцем варіант цього уривка:
"і йде туди, де на шляху
насхиль
збіднивсь високий свіжовкопаний,
як панська совість, абияк збитий хрест.
<Сідає> сяде по-турецьки, як дитя".— Ред.
нової пісні починає —
очі заплющені,
хитається в ритм —
Подяка < природі >патурі за все,
найперше ж:
за те, що потрібне зробив нетруднйм,
а трудне непотрібним.
На всіх шляхах життя
шукай свою <ти стать природню> <природню
стать> стать властиву,
а < невластиву > стать невірну одкидай.
Подяка < природі > < натурі > природі за все.
Грає, грає Сковорода,
а день вже хмариться назад,
і якось хилиться, як колос,—
в землю
Іде отара од води,
і дівчина-пастушка послухать зупинилась.
Чернець, подумала — а не чернець:
безвусий, безбородий,
і дудка непроста.
< (Кудлан зівнув, <на трьох ногах> чеснув за вухом
і з виском став качаться.) >
Почув Сковорода невинний погляд,
очі розплющив.
— Маріє!.. Ти?..
— Е ні, зовуть Маринкою,—
а почім ви мене знаєте?
< (Прибіг собі Кудлан і став качаться).>
< (Кудлан зівнув, прибіг на трьох ногах
і з виском <оскалив> став качаться).>
< Кудлан < зівнув чеснув за вухом > < примчав
од овечок>
< З-під ніг> < З-під самих ніг Кудлан мов уродивсь
і з виском став качаться. >
З-під самих піг Кудлан десь < вирвався > уродився
і з виском став качаться.
1 Червоним олівцем автор написав два слова, які мав намір
використати в поемі: "Примастками балакає",— Ред.
— Маріє, Маринко...— без ліку повторяв,
і брав її за руку і дивився
довго-довго.
Такії очі були
у його учениці у Марії,
коли в знайомого він жив на пасіці.
Вже стільки літ пройшло,
а він забуть не може
її ласкавість і красу
і повнолітній голос...
— Маріє, Маринко...— без ліку повторяв.
< (Кудлан загріб, подряпав землю
й десь погнав у яр на трьох ногах,
подався десь.) >
(Кудлан зівнув <і заспокоївсь >, як лев, і заспокоївсь.
Чебрець запах принадно).
< (суслик) >
Маринка сіла.
Спідничкою закрила ноги,
в долоні всю голівку узяла,
говорить ].
— Чиї вівці пасе? —
Хіба це не 'днаково чиї
Колись я думала, що можна жить працюючи,
аби земля родила.
Тепер — ні.
Бо батько й мати горби понаробляли,
а все панові, бодай йому не дихать! 2
Ми од <Томари. З Ковраїв...> 3
До цього ось чорта перебігли —
< (>насупилась у бік села<) >
<Кудлап собака десь узявся >
< (Кудлан < загріб, подряпав землю> < схопивсь >
<здригнув>
1 На берегах червоним олівцем занотовано:
"Та там...
Там і Литви тієї
жмені —
<узяв би так
та й> курям посипать нічого".— Ред.
2 Збоку дописано олівцем:
"<Ми там були у підсусідках>".— Ред.
3 Дописано між рядками олівцем: "Навпаки: з Правобережжя
тікали (?) Я."—Ред.
< нащурив вуха>
<й подавсь у яр на трьох ногах >
<й за сусликом помчавсь у яр...>
— Парки, доріжки, квітники...
<а тут і картоплі> а нам то й квасолипки нігде посадити!
<Ои гляньте... >
<Що там сиділи у підсусідках
на чужій землі,
а тут ще гірше.
Багато кого пан тут обдурив.
Оп гляньте>
За городищем, туди, од боку,
над пивою < (і як він раніш цього не бачив!) >,
над колосом,
що з перебіжним блеском вітер
< вітер його вилизував > його розхиляв і кошлав,
< хилила спину друга нива> рясніло людом.
< Серпи ряхтіли гірко > Серпи ряхтіли низько,
і <таке тужне> такої тужної співала тая нива:
Жніте, женчики, розжинайтеся,
на чорну хмару оглядайтеся.
А поміж них
підгінчий з нагаєм
< підгінчий з нагаєм.
А поміж них
підгінчий з нагаєм!..>
Ще більш голівку заховала,
щоб сліз не видно.
А сльози, сльози, як слова!
— Одна
пішла я раз у панський двір.
А пап на ніч сказав мені зостатись,
грозив ножем і мордував,—
та не далася я,
втекла.
Тепер якусь собі привіз Марію
<вжо і нам дав спокій >
і нас немовби не чіпає...
уже немовби.
1 Збоку автор дописав олівцем:
"біснуватий"
кричить < здалека >, далеко
чути сумний
його крик" — Ред.
<А ці ченці — пройти й у церкву не дадуть! >
<та що казать... >
Сковорода: Марію? ти кажеш Марію? 1
Помовчала Маринка...
Й день затих
< Чебрець запах <та[к]> принадно >
То хмари все хмаріли,
а то у тучу всі зійшлись
і звідти
ціляли в блиск розколотого неба,
в Дніпрі одбившись...
(Дзвонили до вечерні.)
У купу вівці збились.
Немов із холоду,
ягнятко на руки полізло.
— А вам напевно весело живеться, що ви все граєте?
Я бачила й учора вас.
А брат мій в гайдамаках,
він <тут в яру засів на пана> з цим-о біснуватим,
коли нема солдата,
<балака> вночі балака про панів2.
А другий аж у Швачки,—— та й зразу схаменулась
<пох[васталась] >
Загледіла, що на шляху ще під горою
куріло щось і наближалось <восьмикопитно>
тупокопитно.
(ЦДАМЛМ, ф. 464, оп. 1, КІ 1І8С, арк. 1—7)
[VII. НАД ДНІПРОМ]
1 Збоку дописано олівцем:
"Закричав біснуватий
<на> з сусідньої гори, як Прометей.
<той же крик і в IV част[ині] <в по[встанців] >
серед повстанців]).
Нікого з посторонніх до "бісн [уватого]" не підпускають.
А в народі є повір'я, що це в кайданах сидить їхній визво-
литель (Прометей)".— Ред.
2 Збоку дописано олівцем: "Грамота цариці".— Ред.
<Гафійка> А Гафійка, звівшись на коліна,
< затрусилась од гніву: > од гпіву затрусилася:
<оддайте, дядьку> оддай, парубче, дудку,
чого <ви причепились?> ти причепився!
Сковорода її за руку: хай!
А сам усе дививсь:
На гордий ніс. Подзьобане обличчя.
< Колючі брови... Де він його бачив?
Той знову
крізь зуби собі чвіркнув:
і>
<і одійшов до гурту. >
Колючі брови: глянь
Той,
<не одриваючи очей од Сковороди >
не зводячи < злісних > очей з Сковороди,
< поліз >
накрючився руками злісно
і <так подався > кинувсь весь —
немов до горла!
<0 ні!>
О ні, (над ними саме хмара <прохихотіла зливою) > і тиша
< пропливала >)
немовби <вище поза плечі > < кинувсь > до очей,
над головою!
О ні, (над ними саме <тиша й тінь —
велика>
< вітер розпурхався>
хмара і тиша).
<немовби>
<і зразу хвать! Крутнув, скрутив,>
1 зра-зу хвать! Скрутив, хруснув,
одірвав —
і вже <розпльовано-жовтий> соняшник
ось тут.
А < без [голова] > нещасна соняшничина,
схитнувшись кілька раз обірваним горлом;
< завмерши зупинившись >
завмерла, зупинилась...1
Помовчали усі гуртом,
і день затих.
То хмари все хмарїли,
і •]
1 Текст від "Колючі брови: глянь" до "завмерла, зупинилась..."
донисапо пізніше на берегах рукопису.— Ред.
Я бачила й учора вас.
А брат мій в гайдамаках —
та й зразу схаменулась.
Загледіла, що там ген на шляху
куріло щось і наближалося восьмикопитно.
Взяла ягнятко й понесла.
Схопивсь подзьобаний: *
Куди ж ти? *
<Слухай!*
підожди !> *
А вітер їй заходив збоку,
[• •]
(ЦДАМЛМ, ф. 464, оп. 1, № 1202, арк. 14)
[VIII. НАД ДНІПРОМ]
Той,
не зводячи очей з Сковороди,
накрючився руками злісно
і кинувсь весь —
немов до горла!
О ні — (над ними саме <тиша і хмара> хмара і тінь),
немовби до очей <над головою>!
О ні— (над ними <саме хмара і тиша> <пужкою
по хмарах стьобнуло> саме тіння і шум)
<і> <а> і зра-зу
< хвать !> х-хвать! над головою —
Скрутив, < хруснув, одірвав —
1 вже соняшник ось тут,>
за його шию, хруснув, одірвав —
і ось вже <жовтоверхий> жовтоязикий соняшник ось тут
<на долоні >,
а нещасна соняшничина,
< хитнувшись у порожнечі > мотнувшись кілька раз
обірваним горлом,
< завмерла, зупинилась > завмерла, в порожнечі
зупинилась...
— Отак зроблю я і з папами! чуєш?
<Сковорода: добре. >
Сковорода голосом: добре,— протяглу в.
— Та ти не "добре", а й сам, брат, не сиди, <та з нами.>
Сковорода: <добре. > Кажу ж тобі — добре.
Гурт засміявсь.
Гафійка губу закусила
і кинула грудкою в ягня,
що від отари аж сюди прибилось.
— Ді-ду! Завертайте отару! я зараз іду-у! 1
І знову тиша.
Ховрашок < перебіг > < побіг > < пошився
стернею >
та па далеких хмарах <пужкою махнуло > <щось пужкою
махнуло... >
Тиша.
Двійна, < повторна райдуга > ще раз, всередині
повторна райдуга. < Глянь. >
Так легко, < мостом > вільно мостом повисла < задьористим,
кирпатопахучим> кирпатим < понюхом >
нюхом
< тьмяно-зеленим заблисла >
<як> <С немов всесвітня радість >
<3 повторною райдугою >
< Гордий ніс
чвіркнув іронічно
і одійшов до гурту.