Чи зможете ви піти з цією експедицією?
— Так, я думаю, що норвежці могли б повернутись до свого табору з тим, щоб перенести його на цей берег, ближче до "Лахтака".
— А чи не краще було б не переносити табору, а перебратись усім на пароплав?
— Коли ви це дозволите, то ми будемо лише глибоко вдячні.
— Тоді ми спільно поміркуємо, як вирватися з криги. Між іншим, я сподіваюсь, що нам на допомогу вийде криголам.
Ельгар помовчав, подивився в підлогу, наче щось обмірковуючи, і сказав:
— Але тепер нам треба побоюватись одного спільного ворога. Шкіпер Ларсен — людина лиха й енергійна. З ним Ландрупп. Хоч це людина мало небезпечна, бо не вміє добре стріляти і невитримана, але Ларсену вона може стати в пригоді.
— Будемо обережні. Між іншим, мене цікавить, чи все У вас було так, як розповідав мені Ларсен?
— Майже... — Ельгар нахмурився, — я, власне, не чув, Що саме він вам розповідав, і знаю це із слів Ландруппа. Але він, мабуть, дещо затаїв. Він, безумовно, не сказав вам, що він — шкіпер Ларсен — старий браконьєр і що, крім полювання на морського звіра, грабував так звані авральні пункти з запасом харчів, одягу та зброї, що лишаються на полярних островах на випадок нещастя з якимись мандрівниками.
Пограбувавши один з таких пунктів на Землі Франца-Йосифа, він пішов у Карське море, щоб дістатися протоки Шокальського, бо мав відомості, що там на березі острова Жовтневої Революції є теж такий пункт.
Але крига затерла "Ісбьорн", занесла до цього острова і тут розчавила. Радіо ми не мали. На цьому острові Ландрупп знайшов багаті поклади золота. Шкіпер Ларсен не сказав команді, де саме ці поклади, і взагалі не говорив про золото до останнього часу, поки не приготувався до нападу на Лахтак".
Коли я розбився і мене принесли сюди, тут же опинився і Ларсен. Побачивши, що я опритомнів, він наказав мені не признаватись, що я знаю англійську мову. Після того Ларсен замість себе послав сюди Ландруппа, який теж удавав, ніби не розуміє англійської мови. Передостаннього разу Ландрупп прийшов сюди с Карсеном, який поголився на пропозицію Ларсена взяти участь у нападі на "Лахтак".
Мені сказали, що вся команда вимагає від мене, щоб я підтримав їх. Що далі було, ви знаєте. Лейте врятував Карсена.
Я почував вдячність за те, що мене знайшли й вилікували. Разом з Карсеном ми спостерігали життя на "Лахтаку", симпатії наші до команди зростали. Нарешті, коли вийшла газета і я прочитав статтю про спілку і дружбу, наші наміри остаточно похитнулись. Після останніх відвідин Ландруппа, — він сказав нам про час нападу, —ми вирішили повідомити вас про це.
Кар потиснув руку гарпунникові й спитав:
— Скажіть, що збирався зробити Ларсен, захопивши "Лахтак"?
— Він вважав, що з допомогою динаміту й амоналу зможе вивести пароплав із криги. У нього був план навантажити пароплав золотою рудою і, покинувши вас на острові, плисти в Норвегію. Там він думав вивантажити золото, вивести "Лахтак" у море, записати в журнал, де ви знаходитесь, і пустити пароплав напризволяще десь біля Мурманська. Так принаймні говорив нам Ландрупп.
— Я вам щиро вдячний! — ще раз подякував Кар.
РОЗДІЛ VI
— Як тобі, Павлюк, не соромно? — напався Зорін на Павлюка. — Чого ти крився від нас?
Павлюк посміхнувся:
— Щоб не глузували.
— Я боюся, — лукаво примружуючись, втрутився в розмову Торба, — що ти з нас глузуєш. Ми ж у радіо нічого не тямимо. А ти поцвірінькаєш там радіоключем і кажеш: "передав". Подержиш навушники і кажеш: "прийняв".
— Добре. Я вашої радіограми не передаватиму, — відповів Павлюк.
— Та ні... я ж тебе знаю. Ти людина порядна... А я це так, пожартував, — виправдувався механік. — Знаєш, усякі радисти є. От, наприклад, історія. Плавав я на пароплаві "Три погибелі"...
Всі всміхнулися, почувши таку назву пароплава, і приготувалися слухати механіка.
— Був у нас радист Проша. П'янюга непросипний. Розгорнули ми культроботу. Вирішили випускати бюлетень останніх новин. Звичайно, в такій справі багато залежить від радиста. Він же мусить приймати по радіо різну інформацію. Прийшли до нього й просимо: "Прошо, будь ласка, візьми громадське навантаження". — "З охотою", — каже. Другого ранку приносить аркуш списаного паперу. "Прийняв, — каже, — інформацію".
Там повідомлення про загальний страйк у Парижі, про повстання в Єгипті, про з'їзд лікарів у Москві, про будівництво нової фабрики. Все наче як слід. Ми радіємо: Прошу до громадської роботи втягли. Другого дня Проша прийняв інформацію, що завалився Панамський канал, Австрія оголосила війну Аргентіні, помер президент в Індії, винайдено підводний човен, який може спускатись на дно в найглибшому місці океану.
На пароплаві тільки й розмов, що про це. Третю ніч випало так, що мені довелося стояти на вахті з вечора до ранку.
Думаю: зазирну до Проші, дізнаюся, що він нового почув. Приходжу раз — Проша спить. Приходжу вдруге — Проша спить, втретє — спить. Ну, думаю, будемо сьогодні без інформації. Коли вдень Проша приносить здоровенний аркуш, увесь пописаний, і каже:"Цілу ніч не спав, усе слухав".
І написано в тому аркуші, що в Японії землетрус — потонув острів Фудзіяма, в Нью-Йорку згорів палац президента, в Алжірі повідь і загинуло місто Малакатура, ескадра швейцарського флоту робить маневри в Індійському океані, в Одесі впав метеорит з написом "вітаємо земляків" — і ще багато неймовірних, вигаданих повідомлень.
Я розповів хлопцям, як тричі заходив уночі до Проші і він все спав. Тоді Проша каже: "Пфф! Я їм таку газету робив, як ні один редактор у світі, а вони ще хотіли, щоб я по радіо слухав".
До кают-компанії ввійшов Кар.
— Вершомет і Ельгар, — сказав він, — повернулись з табору норвежців. Лейте і Стьопу не знайшли. Взагалі нікого там не застали. Всю зброю звідти забрано.
По слідах видно, що четверо лижників подалися вздовж берега на північ, а двоє пішли через горби вглиб острова.
Усі стривожено підвелися з своїх місць. Слідом за Каром до каюти ввійшли Вершомет, Ельгар і кілька норвежців, які ранком ходили до табору, щоб знайти старого боцмана та юнгу, а також повідомити про події тих двох норвежців, які лишалися вартувати табір
Поки Котовай і Ковягін, які чергували того дня по камбузу, готували на столі обід, тут же відбувалася нарада між Каром, Ельгаром і рештою присутніх.
Вирішили організувати два загони з витривалих моряків з тим, щоб вони знов повернулись до норвезького табору, там поділились та рушили по слідах двох і чотирьох лижників. Ельгар вважав, що Ларсен і Ландрупп, повернувшись до табору, мабуть, залякали штурмана й матроса, і ті до них пристали; вони поділилися на дві групи: двоє повели полонених на північ, а двоє, мабуть, зійшли на горби, щоб стежити за пароплавом.
— Найголовніше, — сказав Кар, — вирвати наших делегатів з рук Ларсена і Ландруппа раніш, ніж ті встигнуть вчинити їм якусь шкоду. Непогано дізнатися, де шкіпер та його лоцман, і пильнувати, щоб нам вони теж не вчинили якоїсь неприємності. Загалом же я певен, що, кінець кінцем, вони обидва вернуться до нас і проситимуть миру, бо їм нікуди дітися.
Охочих іти визволяти Лейте і Стьопу знайшлося багато. Кар відпустив Вершомета, Соломіна і Шелемеху. З норвежців пішли Ельгар, Карсен і двоє матросів. Умовилися, що Вершомет і Карсен підуть по слідах тих, яких мали за розвідників, а решта, під керівництвом Ельгара, доганятимуть чотирьох, що відступили на північ.
Відпочивши по обіді з годину, експедиція вирушила на острів. Намітили того дня дійти до норвезького табору з тим, щоб там переночувати. На ранок мусили розпочати наступ.
— Скажіть, а який завбільшки острів? — спитав Кар Ельгара.
— Острів невеликий, але точних його розмірів я не знаю. Північно-східну частину Ларсен відвідував кілька разів із Ландруппом. Нам же ходити туди заборонялося. Там десь Ландрупп знайшов золото. Грудки золотої руди він показував у таборі вже під час мого перебування на вашому пароплаві. Особисто я їх не бачив. Але Карсен і інші моряки стверджують, що Ландрупп приніс у табір чимало золота.
Мені відомо, що шкіпер Ларсен проходив від табору до північно-східного краю острова за шість годин. Увесь острів, як він казав, можна обійти менше ніж за добу.
Семеро озброєних лижників (Вершомет, Шелемеха і Соломін взяли рушниці тих норвежців, які залишились на пароплаві) зійшли на кригу і вишикувались.
— Щасливої дороги, — крикнув їм Кар. — Удачі і швидкого повернення!
— Рушаймо! — скомандував Вершомет, і лижі сковзнули по сніговій ковдрі, що вкривала крижане поле.
Лижники йшли поволі. Вершомет і Ельгар вирішили зберегти сили загону на наступний день.
Кар дивився їм услід, і в пам'яті його проходили пригоди, що їх довелося зазнати екіпажеві "Лахтака" біля берегів цього невідомого досі географам острова.
Перед обідом Павлюк прийняв радіограму, адресовану капітанові. Радіограма з Архангельського порту повідомляла, що на початку липня на допомогу "Лахтаку" вийде криголам "Хатанга". Капітаном криголама призначено Кривцова.
До Кара підійшов гідролог:
— Отто Рудольфовичу, я хотів вас просити дозволити мені приєднатися до експедиції на острів. Хоч на геології я майже не розуміюся, проте зміг би зібрати якусь колекцію і з'ясувати орографію острова.
— Експедиція ж уже вирушила. Чому ви раніше не сказали?
— Кінчав записувати спостереження. Але я їх наздожену.
— Гаразд. Спробуйте. Але якщо до острова не наздоженете, вертайтеся назад.
— Єсть!
— Одну хвилинку! — затримав його Кар. — Скажіть, що ви зробили з тим норвежцем, який ліз минулої ночі до вас на полубак?
— Мм... Я пошкодував бити його сокирою і накрив поплавцем Мітчеля. Він розгубився і перекинувся на кригу.
— Ага! Ну, поспішайте, а то не доженете.
РОЗДІЛ VII
Вночі випала пороша й притрусила усі сліди. День прокидався похмуро, небо виглядало невмитим. Проте Запара віщував погоду, а після полудня — навіть сонце.
Хоч сліди зникли, але Вершомет і Ельгар вирішили не змінювати своїх маршрутів. Гідролог висловив бажання приєднатися до Вершомета й Карсена. Мисливець скривився, знаючи Запару як не дуже спритного лижника, але погодився. Ельгар із своїм загоном вийшов на кілька хвилин раніше. Вершомета затримував Запара: вночі у нього зник геологічний молоток, і він тепер його розшукував.