Арештований Ґольдберг людина тонкої душевної конструкції і неабиякого хисту робити власні висновки з переконливих антитез Дмитра Івановича Онищенка, нашого спеціяльного слідчого та й покірного вашого слуги...
Тобто ви хочете сказати, шо рибка клюнула, озвався нетерпляче прокурор, — революціонери народ вражливий...
Не тільки клюнула рибка, — поспішив додати полковник Новицький, — але дала нам змогу до кінця вияснити справу злочинного замаху і скритого вбивства адмірала Бірюльова чорноморської ескадри, що сталося 13 травня у Севастополі...
— Продовжуйте...
Полковник Новицький з притаманною йому докладністю, красномовністю і протоколярністю викладу доповів, що наступало: за даними арештованого Гольдберга, члена бойової групи соціял-демократич-ної партії в Одесі, виконавчий комітет цієї організації вирішив виконати засуд партії на адміралі Бірю-льові, який був головним керівником ліквідації бунту моряків як на кораблі "Пам'ять Азова", у ревельсько-му порту, так і заколоту на кількох кораблях чорноморської ескадри в червні 1911 року. Як відомо, всіх виконавців заколотів, активних членів революційних організацій, виявлено, передано військово-польовому судові, який після розгляду справи засудив їх на кару смерти. Вирок виконано в грудні 1912 року.
— Згідно із добровільними зізнаннями арештованого Гольдберга, — продовжував полковник Новицький, — який був членом комітету бойової групи партії, за злочинцями встановлено регулярне слідження у місці перебування адмірала Бірюльова, в результаті якого постановлено виконати замах у місці щоденної прогулянки адмірала з його ад'ютантом на Приморському бульварі біля Графської гавані у Севастополі. Згідно з дальшими зізнаннями Гольдберга, який будучи відрядженим до інших завдань, однак знаючи як член комітету подробиці справи, ввечері 13 травня на Приморському бульварі серед юрби, що проходжувалася, адмірала Бірюльова і його асистента вбито револьверними пострілами впритул терористами — студентом Петром Драгоміровим та матросом-ка-ноніром корабля "Пам'ять Азова" Яковом Гордійчу-ком з допомогою третього зловмисника, невідомого імени, але правдоподібно достатньо відомого терориста і експропріятора так званого "Ченця", а також "Данила" і "Агапія", який прикривав утечу вбивців, вбивши при тому учасників погоні за злочинцями — поліцейських агентів...
Справу проведено зразково, — саркастично промовив прокурор, — якщо б не ваш новоявлений Савл, що став Павлом, тобто добродій Ґольдберг, то ми й досі ходили б потемки у севастопольській афері. Варт було б цього Ґольдберга представити до нагороди. Та ж каяття — це у нас так ведеться, легенька доріжка до християнського прощення...
Або до шибениці, — посміхнувся слідчий Они-щенко.
Боротьба з усякою крамолою, вкинув прокурор, аж до повного приборкання і винищення революційного божевілля — завдання наше, панове, вар-тівничих правопорядку, народности, православ'я і са-модержавности — основ нашої неозорої імперії. Всі засоби в нашій самовідданій боротьбі з нігілізмом — виправдані. В даному випадку зловмисник Ґольдберг виконав функцію, корисну для наших цілей, але це не зобов'язує нас до дотримування якоїсь дивного роду моралі, ще б пак! Він одержить у свій час те, на що заслужив... А всілякі каяття, надриви, духовні переродження залишимо для наївних письменничків і псевдоморалістів, що як професор Соловйов або Толстой у свій час домагалися прощення огидної згадки вбивців царя Олександра II...
Абсолютно згоден з думкою його превосходительства, — вкинув полковник Новицький, — метод внутрішнього насвітлення нігілістичної крамоли свого часу ввів і досконало здійсняв незабутній капітан Судейкин... Те, що революціонери називають провокацією, це ніщо інше як ефективний засіб у боротьбі з порушниками священних засад нашої дер-жавности... Згадайте Дєгаєва, Зубатова, Азефа... Цей метод, успішно стосований, приведе нас до остаточної і на цей раз повної перемоги... Метод, який я застосував щодо Ґольдберга дав свої наслідки. Однак скільки зусиль, ваше превосходительство, скільки безсонних ночей, скільки терпеливости треба було вашому покірному слузі, щоб рибка схопила за гачок і метод дав бажані наслідки. При цьому зважте: не стосо-вано ніякого насилля, залякування, психологічного терору. Зловмисникові просто доведено безглуздість усього так званого революційного руху... Залізна логіка переконування дала у висліді не тільки душевне заломання, але повне самозасудження злочинця і втрату віри в його так звані ідеали...
— Ближче до діла, — сухо озвався прокурор Стукалич, протираючи пенсне, — перед нами питання негайного і повного знешкодливлення злочинної мережі. Чи виявлено місце перебування злочинців у Севастополі?
Полковник, пригладжуючи сивіючу чуприну над низьким, упертим чолом, доповів, що, на жаль, крім посередньо причетних до змови зловмисників у Севастополі, автім людців другорядного значення, вже заарештовано, але тільки вчора видобуто від Ґольдбер-га, людини вже до крайности зламаної [спроби самогубства], відомості щодо властивих учасників замаху Гордійчука і Драгомірова та відряджено співробітників для проведення обшуку і арешту...
А щодо згаданого "Ченця" чи "Агапія"?
За всіми ознаками, ваше превосходительство, — бо ми маємо лише здогади Ґольдберга, — це один з найгрізніших керівників бойової групи, що діяла не лише в нашому південно-західному краю, але також на Кавказі і в Прибалтиці. Він брав участь у кількох експропріяційних актах, підкладав бомби в Сімферополі, Тифлісі і Ростові, був причетний до вбивства харківського губернатора Кропоткіна, мав зв'язки з польським терористом, Пілсудським і іншими схопленими під час нападу на потяг із скарбовим золотом, був двічі взятий в справі партійної друкарні і засланий у Сибір, але втік: його бачили також за кордоном... Це дуже небезпечний зловмисник, що по мистецьки маскує свою особистість, має десятки партійних імен і сховищ, неймовірно винахідливий і відважний...
Чиновник для особливих доручень фон Пелікан пройшовся по кабінеті і Онишенко влесливо послужив йому сірником до цигари. Пелікан був з остзейських німців, дбайливо одягнений, чепурний панок.
Каригідні службові упущення, — сказав він, — зловмисник студент Петро Драгоміров, якому давно пора сидіти за решіткою, спокійненько переховувався у Рославичах на Межиріччині, зрештою як і розшукуваний матрос-ватажок заколотників з "Пам'яті Азова"...
Рославичі, — задумливо промовив прокурор, стоячи біля відчиненого вікна і вдихаючи духмяне повітря київського вечора, — чи це не гніздо відомих українофілів — Рославців? Я ще недавно чув про них: вони підписували якийсь протест у справі заборони відзначення сторіччя цього їхнього пророка Шевченка...
Українофільство — це ще не таке велике лихо, до відома вашого превосходительства, — вкинув Пелікан, — зараз на малоросійщину взагалі якась чудернацька мода. Біда в тому, що це ліберальствующе українофільство не стільки небезпечне своїми національними костюмами, вишитими сорочками і бандурами як пустою балаканиною на крамольні матерії, жалюгідним братанням із мужицтвом, зв'язками з Галичиною і тихим потуранням всіляким революційним маяченням...
Доберемось і до них, будьте впевнені, — сказав жандармський полковник — і я того українофільства та шевченколюбія маю досить...
Прокурор підвівся, вкладаючи сув'язі паперів у портфель.
— Коротко кажучи, — звернувся він до всіх присутніх, — я вам вдячний, панове, за вашу пильність. Безперечно, севастопільська справа, цей ганебний злочин біля Графської гавані, розслідування вбивства вірного слуги його імператорської величности адмірала Бірюльова, ведеться фахово й успішно. Я їду у Петербург з доповіддю панові міністрові внутрішніх справ. Продовжуйте, полковнику Новицький, всіми засобами подбайте про прискорення і закінчення слідства. Зловмисників очікує заслужена кара. Докладіть всіх зусиль, щоб виявити, де перебуває згадуваний злочинець ось той Чернець, Агапій чи як його... Збільшіть внутрішнє насвітлення, а таксамо неявний нагляд над підозрілими гніздами крамоли в стилі Ро-славців. Пересікати крамолу до коріння... Автім це все вам відомо...
Підвівшись, всі присутні не втрачаючи особистої самоповаги, супроводили прокурора до дверей і далі у коридор, застелений червоним хідником-килимом. Чиновники, що зустрічались, застигали в улесливому уклоні.
Полковник, начальник київського управління охрани, визирав крізь вікно, в яке пнялося гілля кленів і каштанів та витирав спітніле чоло. Все ще було нестерпно спекотно. Біля осяяного ліхтарями під'їзду прокурора чекав фаетон. Незабаром підкови задудніли. По Безаківській униз, фаетон мчав його превосходительство на вокзал, до петербурзького швидкого поїзду.
З Царського саду, де ще тривало гуляння, долинала музика. Оркестра грала увертюру оперети "Лилик".
XXII
На другий день, коли вже останні гості після півночі покинули господу, Олелько прокинувся на світанку від гомону в будинку. Можливо це була чергова комедійна виправа на паліїв. Він відсунув завіску і виглянув: трава і газони ще срібліли від роси. Перед домом стояли брички і візок, коні під сідлами стояли на припонах, по подвір'ї похожали жандарми і стражники. Скидалось на щось значно інше. Олелько збіг униз. Жандармський ротмістр, у голубиному мундирі, його писарчуки та прибічники, робили обшук. Всі домашні були на ногах, мовчазні і за всіми ознаками пригноблені. Ольга Антонівна і Оксана Олексіївна кам'яніли в їдальні за великим столом, ді-дусь-полковник стояв біля вікна і безучасливо витара-банював на шибці якийсь марш. Всі інші згромадились у вітальні, нашорошені і спохмурнілі. Позавчора тут було так безжурно, а сьогодні цю посумнілу вітальню ще більше притемнювало гілля каштану, що повзло у вікна. Олелько визирнув: з ґанку до візка вели Якова-матроса, скованого по руках, поряд з ним ішли жандарми з оголеними шаблями. У вітальні був дядько Петро, як видно вже заарештований, бо біля нього також стояли два жандарми з шаблями.
... будьте ласкаві не турбуватись, все, все, виясниться, — клопотався ротмістр у голубому мундирі, пух-когубий, з чорним вусом, гладко оголений і солодко —запопадливо ввічливий.