Ти почекай мене тут, а я піду пошукаю ключа в кишенях у робота.
Капітан не помилився: у роботовій кишені лежав прив'язаний до шнурочка ключ. Доки Капітан відрізував його, підійшов захеканий Незнайко.
– Я не думав, що з гори спускатися так важко, – поскаржився він. – Куди це ви йдете?
– Оглядати твою в'язницю, у якій ти не сидів. Ходи з нами. По дорозі до складу Граматик поділився з хлопцями своїми побоюваннями.
– А якщо хтось із Гаррісових компаньйонів прилетить сюди і схоче докінчити пі‑мезонну установку? – казав він. – Я думав над цим, коли чекав тебе, Капітане. І мені здається, що основна програма закладена в головному роботові. Він тут верховодить над усіма роботами. Тому його треба кудись прибрати.
– Замкнути на складі і ключ забрати з собою, – запропонував Незнайко.
– У Гаррісових спільників можуть бути запасні ключі, – не погодився Граматик. – А якщо навіть вони не мають ключів, то виламають двері і знайдуть цього робота. Може, загребти його в пил?
– А може, спустити в прірву, куди ми з тобою були попадали? – запропонував Капітан.
– Але ж він важкий. Як ми його донесемо? – запротестував Незнайко.
– Щось придумаємо, – не впав духом Капітан.
Склад, як можна було здогадатися, був зварений з металевих рейок і обшитий бляхою. А зверху на нього, щоб захистити від метеоритів і сонячного опромінення, високо насипали місячної породи. Тому на перший погляд могло здатися, ніби він видовбаний у горі.
Як тільки хлопці відчинили склад, автоматично ввімкнулося світло. Усередині було майже порожньо. На полицях стояло ще кілька пронумерованих скриньок, мабуть, з приладами та деталями для пі‑мезонної установки. Капітан про всяк випадок переставив їх на інші місця, повернувши номерами до стіни. Збоку на долівці лежав залізний лист із загнутим догори краєм, до якого за кільця був прив'язаний трос.
– Та це ж місячні сани, – перший здогадався Граматик. – На них, мабуть, перетягали вантажі. А ми на них повеземо робота в провалля.
– На Місяці тертя мале, пил слизький, легко буде. – І Капітан, схопившись за трос, потягнув сани до виходу. До нього підпрігся Граматик.
– Хлопці, постривайте, – раптом збуджено вигукнув з кутка Незнайко, підіймаючи перед собою скриньку, – я тут знайшов…
Опівноч…, калюж…, скільк…, клавіш…, по‑вовч…, все‑так…, льонар…, зморшк…, снігур…, веселощ…, тільк…, очистивш…, уникаюч…, черепах…
Ключ. Замість крапок постав букви и або і . Спочатку випиши підряд слова з вставленою буквою и , потім – з і . У кожному слові підкресли другу від початку букву. З цих букв складуться два слова, які розкриють тобі, чому зраділи Незнайко, і Капітан, і Граматик.
XXXIII. Сюрприз на кораблі
– Клади на сани, – радісно сказав Капітан. – І поспішаймо, бо скоро кінчиться кисень.
Часу в них залишилося обмаль, гаятися вони не мали права. Але треба було ще навантажити робота на сани, щоб відвезти його до тріщини. А він же тяжкий…
Капітан замкнув склад і заховав ключ до кишені.
– Знаєте, як ми зробимо, – перший обізвався Граматик, коли вони вже простували до робота. – Зачепимо його мотузком за голову й повалимо в місячний пил, а тоді вкотимо на сани. Тут він не розіб'ється, бо падатиме в шість разів повільніше, ніж на Землі. Правда ж, Капітане?
– Правда. І мені здається, що так буде найпростіше.
Хлопці швидко впоралися з роботом. Капітан біля нього на сани поставив також ті дві скриньки, які робот ніс, коли йшов сюди.
– Це, мабуть, якісь важливі деталі до пі‑мезонної установки, їх не можна тут залишати.
Хлопці впряглися в сани: посередині – Капітан, ліворуч від нього – Граматик, праворуч – Незнайко. Сапи, справді, легко пішли по місячному пилу. Порадившись, хлопці вирішили тягти свій вантаж між горами Щек і Хорив: тут було менше каміння.
– Ми наче та трійка з картини Перова, – пожартував Граматик.
– Або як бурлаки на картині Рєпіна, – докинув Капітан.
Коли котрийсь із хлопців оглядався на робота, прив'язаного до саней, то обов'язково зиркав і на Землю. Яка вона далека і як гарно там, на ній! Мабуть, ніде більше в усьому Всесвіті нема такого ніжного й величного Дніпра, такого лагідного сонця, таких затишних хат у рясних садках, як на Землі. Зараз там літо, буяє зелень, наливається садовина, достигає городина.
– Уже б скоріше додому, – мимоволі вирвалося в Граматика.
– У сто разів краще вдома підгортати картоплю чи полоти бур'ян на городі, ніж гуляти по цій пустелі, – підтримав його Незнайко.
– Мусимо вже повертатися, – ніби із сумом промовив Капітан. – Хоч би й хотіли, не можемо тут більше затримуватись: і повітря, і вода, і харчі – все кінчається. Добре, що тепер маємо вдосталь пального, а то складно було б посадити корабель на Землю.
Незнайко крадькома глянув на Капітана: чи той, коли вони повернуться додому, ще вимагатиме покарання для нього за те, що він недовантажив корабель пальним, а натомість сам заліз на дозатор?
Капітан, ніби вгадуючи Незнайкову думку, повів далі:
– Нам дуже пощастило, що знайшлося пальне. А взагалі, наша експедиція була немарною: встановлено, що з місячних надр виділяється газ, очевидно вуглекислий, і зірвано страхітливий план злочинної Гаррісової банди. Це найважливіше.
– І ще подивися, який камінчик знайшов Незнайко, – додав Граматик.
Незнайко дістав з кишені камінець завбільшки з куряче яйце. Він замиготів на сонці різними барвами.
– Що це? – здивовано запитав Капітан.
– Алмаз, – відповів Граматик. – Коли ми були в Києві в Українському музеї коштовностей, там я бачив такі самі камінці, тільки менші.
– Отже, на Місяці можуть бути й корисні копалини.
Гори, за якими на Обсерваторній долині непорушно застигли роботи, залишилися позаду. Хлопці тягли сани рівниною, тут іти було вже набагато легше.
– І цю рівнину треба назвати, – сказав Граматик. – Називай ти, Незнайку.
Незнайко почервонів від того, що йому довірено таку важливу справу, подумав трохи й сказав несміло:
– Я б назвав її Келебердянською .
– Дуже вдало, – підтримав його Граматик. – Келеберда – це, мабуть, означає "коло берда", тобто "коло гори". А ця рівнина якраз і є біля гір. Отже, хай буде Келебердянська рівнина .
– То й назвімо вже тріщину, – обізвався Капітан. – Я пропоную їй назву Білий Яр . Чому Білий ? Бо з неї виділяється газ, який на морозі випадає білим інеєм.
Ось нарешті й пам'ятне всім місце: тут Капітан і Граматик попадали в провалля, Незнайка схопив циліндроголовий робот, а Друг раптом зник.
– А сюди дуже добре підходить назва Над Прірвою – і в прямому, і в переносному значенні, – сказав Граматик. – Тут є прірва, і тут нам загрожувала найбільша небезпека.
Незнайко запропонував зіпхнути робота в провалля, та й усе. Поб'ється? То хай собі б'ється. Подумаєш, велика втрата. Ще панькатися з ним. Тут дихати нічим, руки, ноги мов із вати, а ти думай про якогось робота.
– Цей робот ще стане в пригоді освоювачам Місяця, – не погодився з ним Капітан. – То навіщо його псувати?
Капітан з Граматиком просунули роботові попід руки капроновий мотузок, підкотили до провалля й почали поволі спускати його.
– Ого, як глибоко! – жахнувся Граматик. – І ми з такої висоти летіли.
Мотузка забракло.
– Нічого страшного, як і впаде, уже мало залишилося до дна, – сказав Капітан, вдивляючись у прірву. – Пускай свій кінець… Ось і все. Обросте інеєм і буде лежати, наче камінна брила. Ніхто й не здогадається, що то робот. А ці скриньки з деталями я сам поспускаю. Ти сідай біля Незнайка, відпочинеш трохи.
– Я не втомився, – запротестував Граматик. – Незнайко – інша річ, він ледве дихає.
Капітан подивився на манометр на Незнайковому скафандрі.
– Таж у його кисневому балоні зовсім упав тиск, – стурбувався він. – Незнайко не натренований, маса в нього велика, через те й кисню споживає багато. Боюся, що забракне йому повітря, щоб дійти до корабля.
– А ми повеземо його на санях – так менше витрачатиме кисню. Тягти його буде неважко, адже він легший від робота разів у п'ять.
– Справді… І ще одне: ми пропоремо слід саньми аж до самого корабля – це повинно збити з пантелику тих, хто шукатиме головного робота.
Незнайко дрімав на камені. Хлопці розбудили його й поклали на сани. Він лише буркнув щось ніби "Я сам піду", обняв рукою скриньку з пальним і знову задрімав.
Коли з‑за обрію з'явилася верхівка їхнього корабля, у хлопців на душі аж посвітлішало, ніби побачили рідну хату після далекої мандрівки. Мимоволі прискорили хід, але тепер їм стали частіше траплятися камені й доводилося їх обходити.
На одному з таких поворотів сани перехилилися, й Незнайко скотився в місячний пил. Притискуючи скриньку з пальним до себе, він схопився на ноги й гукнув: "Тримайте коней", а потім повів довкола очима й винувато всміхнувся.
– Та це мені приснилося, що я їду на возі дніпровою кручею, – сказав він. – І раптом коні злякалися, і я падаю з кручі, глибоко так… Ні, я вже сам піду.
Біля корабля Капітан згадав:
– Граматику, ти випадково не захопив із собою ключа від камери з пальним?
– Я залишив його в кабіні.
– Жаль, а то заразом поклали б пальне в камеру. Хоч, зрештою… – Капітан замовк, щось обмірковуючи.
– Я сам покладу, – пообіцяв Граматик. – Візьму ключа й вийду ще раз назовні. Мені це робити не вперше… Ходімо в корабель.
– Ні, я трохи поброджу довкола. Ми ж іще не ходили на північ. Все одно втрьох важко буде втиснутися в шлюзову камеру.
Граматик з Незнайком піднялися в корабель.
Капітан пішов на північ. Місцевість нічим не відрізнялася від тої, яку вони вже сходили: так само грузли ноги в незайманому місячному пилу, стирчали то тут, то там кострубаті камені, темніли менші й більші серпи тіней від валів навколо круглих западин, а посеред них підіймалися конусоподібні горбики, наче кротовини,
Уже Капітан думав повертатися, коли йому шлях перетнула невелика тріщина завглибшки з метр – наче в Келеберді рів обабіч дороги.