Погордо дивиться Галятовський перед себе, ніби виміряє наукову вагу праць "Небо новое", "Наука, албо Способ зложеня казаня". Пам'ять Галя-товського шанує кожен, хто знає найтяжчі роки в історії академії, коли вона разом з Братським монастирем була спалена. Тоді залишалося тут лише згарище. У 1657— 1659 роках не було ні ректора, ні навчателів, ні спудеїв. Більшість з них взялися за зброю, щоб захищати рідну землю від польсько-католицьких напасників. Мужній, Иоаникій Галятовський тоді став ректором на руїнах академії, відновлюючи її.
А от портрет впіфанія Славинецького. Наче ласкаво пропонує він прочитати його філологічні та педагогічні праці. Це ж він, як і його сучасник Феофан Прокопович, визнав доцільність міркувань Коперника, важливість його праці "Про обертання небесних сфер".
Кожна річ, кожна аудиторія щось промовляли до серця й розуму молодого снудея. Навіть ще підходячи до академічного будинку, зупинявся. Приваблювали зір гармонійно закруглені вікна, вхідні двері. Проста, без зайвих пишнот та витонченості архітектура вражала теплотою, раціональною конструкцією. А поруч Братський монастир, наче по-батьківському наблизився, оберігаючи своє зростаюче дитя.
Сковорода оселився в бурсі, що низькими спорудами розкинулась у напрямі до Дніпра. Але більшість часу проводив у залах академії. Тут зосереджена велика бібліотека та обсерваторія з телескопами. Слухав лекції, казання, поринувши в академічне життя.
Щоб переплисти глибоку ріку наукової премудрості або й десь ринутись убрід, випробовуючи бистрину течії, треба гартувати сили й працювати, працювати. Розправляв молоді крила, бажав летіти, як орля, яке, відбившись від гнізда, ширяє у блакить незнанну.
Ще дома в Чорнухах охочий був читати біблію, але не міг збагнути всі химерні іносказання, пророцтва, повчальні притчі. Тепер доводиться пройти класи академічного навчання, оволодіти мовами — латинською, старогрецькою, єврейською, німецькою.
Легко давалось Григорію вивчення мов. З першого класу, що мав назву "фара", або "інфара", навчився читати й писати та дещо розмовляти церковнослов'янською, латинською і старогрецькою мовами.
Успішно проходив класи граматики та синтаксису. Слухав граматику від ієродиякона Сільвестра Добріші, а синтаксис — від Варлаама Іваницького — досвідчених педагогів.
У вивченні античних мов схоластику перемагали живі педагогічні принципи. Адже Київська Академія внесла вклад у світову педагогіку. Вивчення античних мов супроводжувалось ілюстраціями давньої літератури, мистецтва, історії. В окремому залі були виставлені зразки античної скульптури, виконані київськими майстрами та спудеями академії. Григорія цікавили й захоплювали скульптурні зразки з античної міфології.
Не тільки духовну потребу, а й насолоду відчував він, вивчаючи грецьку та латинську мови. Наче цілющим напоєм задовольняв жагу пізнання. Його вражали латинські афоризми своєю мудрістю й лаконізмом. У мові мі інавав дух історії Стародавнього Риму з його Колізеєм, і ііпіммоіоіо дворів, з разючими контрастами в сус-іи.імміму житті, з тиранією імператорів і нескоримим духом протесту сміливих мислителів. Зачитувався і наче і їм мандрував з Овідієм Назоном, що його заслав тиран Август аж до заселених гетами берегів Понта Євксін-ського, що згодом названо Чорним морем. То було на грані старої й нової ери історії людства. Минуло відтоді багато століть, розпалась Римська рабовласницька держава, сформувалися нові нації, а твори Овідія Назона зберегли свою силу і вічну юність, бо правда, карбована словом на пергаменті епох, невмируща, як нескорена воля Прометея.
У Київській Академії особливу увагу привернули твори Овідія Назона. Його ім'я підносив ще Феофан Прокопович — перший перекладач на Україні славетного римлянина. Але й латинською мовою читав Сковорода "Метаморфози", захоплюючись літературною обробкою стародавніх міфів.
А коли читав Вергілія, то здавалося, що й сам Григорій мандрував з його героями від зруйнованої греками Трої аж до берегів Тібру на латинській землі. Стародавній римський історик Тіт Лівій допомагав своїми нарисами збагнути легенди як пам'ятки світової культури.
Захоплювався історією тираноборства епохи римського панування, в думках прославляв нескоримого перед Цезарем волелюбця Брута, горду постать якого увіковічив у скульптурі Мікеланджело.
Інший світ відкривався при вивченні грецької мови і літератури. Зблизька пізнавав гомерівську казково-фантастичну героїку, наче мандрував разом з Одіссеєм, поділяючи мужність та життєлюбство еллінів. Збагачували фантазію міфи "Іліади", привчали епічно мислити. Глибину еллінської мудрості читав у езопівських байках, захоплюючись лаконізмом сюжетів та афористичними висловами.
Поняття прекрасного наповнювало роум і почуття допитливого юнака. Поступово завойовувались підступи до складних лабіринтів античного філософського храму Платона, Арістотеля та інших мужів античного світу.
Географію вивчав Григорій, уявляючи себе теж мандрівником, перед яким розкриваються привабливі картини різних країн. Радів, проникаючи думкою в ще не знані простори світу, наче слухав гомін морів та милувався красотами гір, долин, лісів і степів. Тоді наповнювалось юнацьке серце відчуттям гармонії всесвіту. Доповнював її ще й дослідженнями за допомогою телескопа, біля якого сходилися жадібні до знань юнаки, вели цікаві розмови, а дехто згадував, як кілька років тому просиджував цілими ночами тут біля телескопа архангельський юнак Михайло Ломоносов.
У кожному академічному класі відкривалися таємниці нових знань. Брався й до геометрії, яку частково вводив Рафаїл Заборовський. Уже мріяв про класи піїтики з риторикою. Навіть навчаючись у молодших класах, часом наважувався з старшими спудеями слухати піїтику — серце лежало до складання віршів. А про старші класи філософії лише мріяв.
Від самого початку навчання хвилювало Григорія питання,— як відсіяти фальшивий догматизм від живої правди? Радів з того, що в академії набула повного визнання теорія Коперника про рух планет. Що глибшз поринав у книжкову премудрість, то більше виникало хвилюючих питань, які породжували неспокій молодого мислителя.
Охоче ходив на диспути щосуботні й річні. В академії зовсім не практикувалися екзамени. Свої знання виявляли спудеї на диспутах та у письмових роботах. Прослухані лекції за тиждень ставали предметом суботнього диспуту, в якому всі спудеї брали участь. Дозволялося навіть висловлювати власні міркування, хоч би вони й заперечували сказане лектором. При такій системі поширюваної дух вільнодумства, витісняючи схоластику, іпічпг іаучуиаіінн предметів. Тому саме Київська і і ігмія давала вчених, що несли світ розуму і в інші країни.
У визначені дні Григорій співав в академічному хорі, що славився на всю країну. Хор викопував церковні співи та виступав у драматичних дійствах.
Це був час розквіту шкільної драми, що мала велике значення в естетичному розвитку спудеїв. Вистави виносились і за академічні стіни. Масові дійства іноді відбувалися на подільській площі. Тут сміливіше виконувалися інтермедії з народними співами та жартами. До них був охочий Григорій. Він добирав на флейті мотиви пісень. Улюбленою його піснею була "Котилися вози з гори".
На ці дійства сходилися подільські ремісники, міщани. Часом з'являлися тут мандровані дяки та кобзарі. Григорій годинами міг стояти біля кобзаря, прислухаючись до його співів. Разом з кобзарями підіймався на гору Щекавицю. Тут вони розповідали перекази, легенди. Один говорив, інший додавав, що знав. Переказували про ІЦека, від імені якого й гору названо, розповідали про його братів Кия, Хорива та чарівну сестру Либідь.
— І сидів Кий,— говорив старий кобзар,— на найвищій горі. А його брат Щек на цій самій, що Щекавицею зветься, а третій брат Хорив отаборився на горі Хореви-ці, де тепер Вишгород та древній Межигірський монастир. І збудували вони град, давши йому назву Київ. І мали брати велику шанобу у варягів та Візантії. Припливали до них гості з далеких країв, везли коштовні подарунки, зачаровувалися красою їхньої сестри Либеді. Тому й тиху річку названо Либеддю. Приходили здалека люди пити ту воду й вмиватися нею. Казали, що в ній тече цілюща сльоза дівоча. Хто п'є таку воду, тому відкриваються таємниці світу.
У цих розповідях перед Григорієм розкривався інший світ, ніж у стінах академії. Захоплювався розповідями про древнього Кожум'яку — могутньої сили юнака, що переміг ворожого велета, персдрішивши перемогу над печенігами. її завершив Ярослав Мудрий та збудував на місці звитяги Софійський собор.
Розповіді породжували в юнака роздуми про давнину, коли ще древні греки з'являлися на берегах Славути-Дніпра, званого тоді Борисфеном, що визначало "тече з півночі". Дивувалися вони багатствам цього краю, де на степових просторах зустрічали косяки диких коней — тарпанів — та гнідих гостророгих турів. Водились вони колись і на берегах прославленої в легенді джерельно чистої Либеді.
ПОЗА АКАДЕМІЄЮ
Спозаранку на тихий берег Либеді привела Григорія легенда, почута від кобзарів. Умиваючись у прозорій запашистій воді, він замислився, наче розмовляв зі старим явором, зануреним мохнатим корінням в підмитий водою грунт. Ніби відпочинку благав трепетолистий дідуган, хилячись до молодого явірця, що простягав гнучкі віти до Либеді, зазирав у прозору течію, в якій колихалося небо ранкове. Так і юність серце колише й дивні бажання шовковим павутинням снує.
Чи не цими стежками ходила чарівна Либідь, впиваючи леління трав, щоб попести його своїм посестрам у сивизну віків, понести дівочу вроду й слов'янську щедротну гостинність? Недаремно й ім'я її нагадує ніжну лебедицю. Мабуть, сюди здавна зліталася лебедина зграя, щоб білоперими крилами ронити плескіт водяний.
Хотів уявити поставу, дівочу вроду Либеді. Уявлялась вона подібною до тієї гордої козачки в Чорнухах, що безмовно говорила очима, випроводжаючи Гриця в дорогу. Коли б прилетіла сюди лебедицею напитися разом джерельної води!..
Насправді почувся в небі лебединий перегук. Підіймав руки назустріч лебединій зграї, благаючи принести вісті й подих лугових просторів, де зилишив дні ранньої юності, повитої казками й журливими піснями.