теє... за "отступления" покликала Кривунду і Спориша "на чашку чаю..."
Такі тривожні думки цілу ніч не давали спати ні автору, ні видавнику; Кривунда цілу ніч перебирав старі шпаргали та все "чистився"; а Спориш все читав Євангеліє, часом він загортував книжку, ставав перед образом навколішки і "воздев руце", щиро молився: "Заступнице усердная! Мати господа вишняго! Зріши мою біду, зріши мою скорб!"
Журба, тривога і молитва так істомили Спориша і тілом і духом, що він, упавши на канапку, не роздягаючись, заснув.
Спить він і сняться йому все ті ж самі осоружні "отступления"; все така мертвяща "охрана"... Ввижається йому, що в друкарні хазяйнує інспектор торгівлі книжками і околодочний; вони пакують Кривундину книжку, печатають пакунки, виносять на вози, везуть разом з пожарною трубою на майдан аж за Лук'янівку; тут поліціанти розводять огонь, пакунки обливають нафтою і кидають їх в огонь!.. Твориться аутодафе! Полум'я не б'є; тільки густий чорний дим темною хмарою встає до неба, несучи до бога зітхання автора і видавника!..
У Спориша дух в грудях сперло, дихать йому не дає; він силкується дихнути, напручується, а тут перед ним другий околодочний, тягне його за руку...
— Пожалуйтес!..
— Куди?
— "В места не столь отдаленные".
— З якої речі!-За що?
— Не моє діло...
— Чиє ж воно?
— Начальства... Мені велено... "Положение об усиленной охране"...
— Але ж я нічого...
— Пожалуйте-с, коні ждуть...
Спориш скрикнув і скочив з канапки на підлогу. Глянув і обмер.
— Господи! Ісусе Христе! Микола Чудотворче! Спасіть... Се не сон, се справді пропав я!..
Спориш стояв остовпілий. Перед ним був добре знайомий йому поштовий урядник, але він з переляку, навіяного сном, не пізнав його і кілька хвилин був певен, що перед ним околодочний, що прийшов вирядити його в путь-дорогу.
Урядник привітався і прохав вибачити, що так рано потурбував його.
Спориш мовчав і уперто дивився переляканими очима.
— Ви пізнаєте мене? — спитався урядник з пошти. Спориш блимнув очима: знайомий голос, знайома твар...
Спориш схаменувся, очуняв і подав руку, але все ще якось несміливо, боязко; вплив страшного сну все ще держав його в своїх пазурях.
Минуло ще хвилин з десять, заким Спориш зовсім очуняв.
Урядник розповів, що прийшов прохати у його вибачення за те,
що присланий до його в друкарню якийсь пакет пролежав
цілий тиждень у поштальйона через несподівано наглий недуг
останнього. ,
— Де ж той пакет? — питався Спориш.
— Ось я його приніс.
Спориш, розірвавши куверт, кинувся цілувати урядника.
— Він, він! — говорив Спориш.— Він, сподіваний пакет з цензури! Слава создателю! Спасибіг!
І, не попрощавшись з урядником, Спориш побіг до Кри-вунди.
— Урра! — крикнув він, вбігши в кабінет Кривунди.— Єсть, єсть! Ось на, дивись, білет!
— Ура! — відповів Кривунда.— Бач, на моє вийшло.
У Києві, 25 мая 1900
1 "Сіра кобила" — оповідання П. Куліша.
2 ...щоб "не было допускаємо никаких отступлений от общепринятого русского правописания".— Один з пунктів так званого Емського акту від 18 (ЗО) травня 1876 р. (розпорядження царського уряду, підписані Олександром II у німецькому місті Емсі), яким встановлювалися "ограничительные правила в отношении употребления малорусского наречия": заборонялося ввозити в Росію українські книги, видані за кордоном, друкування і видання в Росії українською мовою оригінальних творів і перекладів, не дозволялися театральні вистави українською мовою тощо. Лише після суворого цензурного розгляду дозволялося видавати історичні документи і художні твори, але їх тексти мали відтворюватися тільки російським алфавітом за фонетичним принципом.
3 Російська граматика Кирпичников а...— Йдеться про два підручника історика російської літератури, філолога Олександра Івановича Кирпичникова (1845—1903): "Этимология русского языка" (1869) і "Синтаксис русского языка" (1869), які були дуже популярні і витримали більш як двадцять видань.
4 ..гірше галицького "язичія".— Термін "язичіє" вживається в художній літературі та наукових працях, ще починаючи з 60-х років XIX ст., для визначення штучної книжної мови, запровадженої галицькими "москвофілами" у своїх виданнях. Для "язичія" характерне безладне поєднання елементів української мови, російської, церковнослов'янської, польської. Одним з найбільш активних пропагандистів "язичія" був галицький поет і журналіст Богдан Дідицький.
* ...російські граматики, починаючи з Греча і Восто-кова і кінчаючи... Гротом.— Маються на увазі автори граматик, за якими провадилось викладання російської мови в шкільних закладах Росії, починаючи з 30-х років XIX ст.
Г р е ч Микола Іванович (1787—1867) — російський письменник, журналіст і філолог. Автор "Практической русской грамматики" (1827), за яку був обраний кореспондентом Петербурзької АН.
Востоков Олександр Христофорович (1781—1864) — російський фі-лолог-славіст, автор двох граматик російської мови — "пространной" і "краткой" (1831).
Грот Яків Карлович (1812—1893) —російський філолог, його праця "Русское правописание" (1895) вважалася нормативною граматикою російської мови.
6 ...наказ 18 мая...— Тобто Емський указ.
7 ...приснопам'ятних авторів "отступлений": Толстого, Потапова, Шувалова і Юзефовича? — Саме ці високопоставлені представники царської адміністрації були безпосередніми організаторами та ініціаторами Емського акту.
Толстой Дмитро Андрійович (1823—1889) —російський державши діяч. У 1865—1880 рр.— обер-прокурор Синоду і з 1866 р. одночасно міністр народної освіти. Був одним із стовпів політично! реакції 80-х років.
Потапов Олександр Львович (1818—1886) —російський військовий і державний діяч. У 1874—1876 рр.— шеф жандармів і головний начальник III відділення власної його імператорської величності канцелярії.
Шувалов Павло Петрович (1847—1902)—російський реакційний політичний діяч, входив до близького оточення Олександра III, що стояло на особливо реакційних позиціях.
Юзефович Михайло Володимирович (1802—1889) — у 70-х роках — помічник куратора Київського учбового округу, надіслав цареві доповідну записку про так званий "українофільський рух", у якому він вбачав "замаскований соціалізм" і "приховане зазіхання на державну єдність Росії". Зіграв підступну, провокаторську роль у справі Кирило-Мефодіївського братства, про що докладно розповідає П. Куліш в автобіографічному творі "Історичне оповідання", яким відкривається його збірка "Хуторна поезія" (1882).
8 Соломон (?—928 до н. е.) —цар Ізраїльсько-Іудейської держави. Згідно з біблійною традицією, уславився надзвичайною мудрістю, вважається автором деяких книг Біблії, зокрема циклу любовно-весільних пісень ("Пісня пісень").
9 ...самовластя цензора Василя Р-го І — Йдеться про київського цензора Василя Рафальського, який відзначився у 80-ті роки особливо жорстоким переслідуванням українського художнього слова. За словами О. Кониського (щоденник), він "довів цензуру до поліцейсько-сискного бюро, а звання цензора постановив за рів но з званням жандарма-сищика".