Та знайшлися люди, які не захотіли настоювати мої корені—бачте, морока зайва, і почали брати звичайну олію, вводити в неї пахощі й видавати за реп'яхову. Зрозуміло, така олія [ніякої користі не давала. А люди, не розібравшися, хто винен, махнули рукою: мовляв, лопух ні на що не здатний.
ТРАВА СЕМИ ЗАПАХІВ
Лопух хотів іще сказати щось, та в цей час почулася пісня:
Ой розрісся буркун
В нашому городі,
Ціле літо цвіте,
Ягідок не родить...
Світланка повернулася в бік, звідки линула пісня, й запитала:
— А серед вас, зелені сусіди, буркун є?
— Аякже! — відповіла кропива й показала на дрібнолисту рослину з жовтими квіточками.
Та буркун не поспішав знайомитися. Навпаки, нахилився до паркану і вдавав, начебто чимось заклопотаний.
— Ти хоча б привітався із сусідкою,— дорікнула йому кропива.— Дівчинка ось хоче знати, що ти за рослина.
— Нема чим хвалитися,— буркнув буркун.— Он у пісні все сказано...
— Небалакучий він у нас,— пояснила кропива.— На його місці інша рослина он як гонорилася б, а він... Розказав би, буркуне, який чудовий з тебе корм для худоби
—
—
чи який ти гарний медонос.— І пояснила Світланці: — Навіть у негоду бджоли знаходять у його квітках нектар і пилок...
А буркун своє бурчав:
— Нема чим хвалитися... І жодного слова більше.
Тоді кропива сама взялася розповідати:
— Було це за часів, коли колоністи тільки заселяли Америку. Одні переселенці вирощували кукурудзу та бавовну. Добрив на ділянку ніхто не вносив, отож через якийсь час грунт виснажився, і на ньому вже ніщо не хотіло родити. Переселенці кинули цю ділянку, переїхали на інші землі. Може, так би й облогувала ота кинута місцина, якби не впала в око пасічникам.
Ті засіяли її буркуном, бо тільки буркун і міг тут рости. Пасічники були задоволені: з буркуну бджоли мали добрий взяток, а худоба — вдосталь корму. Та по-справжньому вони оцінили цю невибагливу рослину через кілька років: виявилося, буркун повернув землі втрачені сили і зробив ґрунт знову родючим! Цей випадок навернув людей через багато років на думку поліпшувати таким чином піщані ґрунти в лісах. Отож у сосняках почали сіяти іншу рослину, близького буркунового родича— люпин багаторічний. І що ж? Ґрунт поліпшився, дерева тут стали рости швидше. Тепер ти, дівчинко, як побачиш колись у лісі фіолетові свічечки люпину, то знай: це буркун підказав посіяти його там.
А буркун тим часом спокійнісінько погойдував жовтими квіточками біля паркану, ніби то й не про нього [йшлося.
— У нашого мовчуна незвичайні пахощі,— вела далі королева дикого королівства.— У різний час дня та при різній температурі він і пахне по-різному. А ще цікаво: чим пісніший ґрунт, тим буркун краще пахне і пахощі Ійого стійкіші. Людям вони дуже подобаються, а от міль їх не терпить. Тому стебла буркуну нерідко кладуть в одяг, щоб міль не заводилася. І дух той не вивітрюється роками.
ЧІПАТИ НЕБЕЗПЕЧНО!
Світланка слухала кропиву і думала: "Ось які гарна у нас зелені сусіди!" І тут її погляд зупинився на виїсокій гіллястій рослині з білими зонтиками дрібних квіточок і листям, як у петрушки.
— А цього бравого сусіду я й сама знаю! — вигукнула Світланка і якось, сама того не бажаючи, перебила оповідачку.— Я недавно наламала з нього гілочок для кроликів — і хрумають!
Дівчинка потяглася" рукою до вершечка рослини. Ала кропива зупинила її:
— Обережно, це ж болиголов!
— Ну то й що? — не зрозуміла Світланка.
— А те, що від цього сусіди треба триматися подалі! Кроликам потроху ще можна його їсти, а от для інших тварин він отруйний. І для людей теж.
— Тому він і зветься болиголовом?
— Атож. Болиголов плямистий. Бачиш, на його стеблі всюди червонувато-білі плямки.
— І від нього дуже болить голова?
— Ще й як! Буває, недосвідчені й невмілі маленькі господарки переплутують його листя й коріння з петрушкою, а насіння — з насінням кмину. А то ще діти роблять з порожнистих стебел пищики і беруть їх у рот. Тоді завжди трапляється отруєння. Буває, що й смертельне! Отож остерігайтеся цього сусіду. Коли ж закрадеться непевність—болиголов це чи ні, то понюхай листя: у болиголова воно пахне неприємно, мишами.
Світланка ніяково усміхнулася:
— Ніколи б не подумала. З виду така приємна, лагідна рослина...
— Аз отими двома сусідами ти знайома? — Кропива хитнулася в бік розлогої рослини з великим зубчастим листям і трохи меншої — з гіллястими стеблами.— Це болиголові друзі: дурман і блекота.
На першій рослині то там, то тут біліли досить чималі квіти-лійки і стриміли їжакуваті, наче невилущені каштани, плоди. Другу прикрашали жовтаві з фіолетовими прожилками квіти і продовгуваті плоди, схожі на іграшкові глечики.
Кропива розповіла, що обидві рослини теж небезпечні. Особливо часто їхнім дрібним насінням отруюються діти. Трапляється, що й домашня худоба страждає від них, коли ненароком з'їсть. Лише свиням блекота нічим не загрожує, і вони охоче її поїдають...
— Проте,— додала кропива,— навіть такі сусіди іноді стають людині в пригоді, з них роблять ліки і лікують тяжкі недуги. Але дітям краще не мати з ними діла. |Якщо ж і доведеться іноді вирвати болиголов, стебло дурману чи блекоти, коли вони в город залізуть, то потім неодмінно треба вимити руки...
* * *
І цієї миті Світланка почула дідусів голос:
— Ага, ось де ти! А ми кличемо й не докличемося... Задрімала на сонечку?
— Ой дідусю! — похвалилася дівчинка.— Я тут з усіма нашими зеленими сусідами перезнайомилася. І скільки цікавого про них довідалася! Бачила їх щодня, а й не' знала, що вони такі... Вони самі про себе розповідали.
І заходилася переповідати дідусеві те, що сама почула... А коли те й приснилося їй, то в сні тому усе була правда...