Косоглядов каже, що коли на Україні почнуть говорити "міні", то це все одно, що кінець її, повна русифікація... Ха-ха-ха! Оксаночко! Давайте зараз! Га? Ой, голубонько, я не витерплю. Вони ж такі трусливі, що я вам кажу, тут буде таке... Я їх знаю, буржуїв, Оксаночко!
Оксана. Ні, ні, рано ще, Асю. Потім. Трошки потім. Я хочу ще послухать. Хай поговорять.
Таїся (з доброю посмішкою). А що ви хочете зробити?
О к с а н а. Та тут одну штуку. Тільки як дізнаються, то нагорать нам, Асю. Га?
Ася. Ніколи не дізнаються! Тільки ви самі біжіть до дверей, нікого не пускайте. А то пропало все. Потім можна буде сказать, що хтось пожартував. От!.. (До Таїсі). Ми їх хочемо трошки полякать, щоб знали, як збиратись. Вони ж усі як на голках сидять. Подумаєш, які революціонери!
Дзвінок.
Т а ї с я. О! Це, мабуть, Карпо.
А ся. Це він! (Підстрибуючи, біжить в сіни,).
Оксана поправляє зачіску, робить байдуже лице. Входять Ася й Карпо
з книжками в руках. Карпо — молодий, гарний парубок. Держиться здержано, трохи похнюплено, позираючи більше спідлоба, але твердо, з достоїнством.
Ася (до дівчат). Він. (До Карпа). У нас "ко-мі-тет". Да! (Уклоняється й поводить рукою на вітальню).
Карпо (до Оксани). Добрий вечір.
Оксана. Добрий вечір! Що це вас останні дні не видно?
Карпо (сухо). Так. Зайнятий був. (До Асі). То, може, не можна мені? (Киває на вітальню).
Ася (зневажливо). Чого? Фі, подумаєш. Неконспіратив-но, чи що? Вони споряться, як треба писать: "мені" чи "міні".
Карпо. Я хотів би перемінити книжки.
Ася. Перемінимо. Сідайте.
Карпо. Ні, мені треба йти.
Оксана. Останніми часами добродій Карпо дуже зайнятий. Не затримуйте його, Асю. Потім, бачите, який у нього страшенно серйозний вигляд. Напевне, зараз розв'язує питання, чи морально пити лимонад, чи ні.
Карпо (криво посміхаючись). Невже ви мене маєте за такого розумного?
Оксана. Ну, не лимонад, а... Ну, скажемо, чи морально йти на сцену і співать для буржуїв, коли народ гине без... поезії.
Карпо (пильно дивиться на неї. Нічого не одповідає. До Асі). Може б, ви могли мені перемінити?
Ася (здивовано дивиться на них обох). Ви посварились?
Оксана (весело). Чого ради? І не думали. Добродій Карпо завжди такий серйозний. З ним як побалакаєш, то дійсно здається, що посварився з ким-небудь.
Карпо. Будьте ласкаві, Асю. (Показує на книжки).
Ася. Та зараз! Тільки, Оксаночко, помиляєтесь, це він тільки у нас такий. Він інший. Ій-богу! Правда, Таїсю?
Таїся (соромливо). Ну да.
Карпо. Ет, їй-богу!
Входить Захар Назарович.
Захар Назарович. Саню! А чого ж ти втекла? А, це ви, Карпо? Доброго здоров'я! (До Таїсі). Добрий вечір. А ми засідаємо... Чого ж ти втекла, Саню? Зараз будемо голосувати.
Оксана. Хіба вже скінчили ті двоє?
Захар Назарович. Ні, та вони зараз скінчать. Розумні люди... А вченість, Саню? Га? Цвіт України! Серце радіє. От мрія наша, пам'ятаєш? Цей Косоглядов — професор. І українець.
А с я. Ну який він українець! Українофіл. Він по-українському й говорить не вміє.
Захар Назарович. Правда, він балакає по-русько-му. Ну, та то що ж? Аби серце було українське... А говорять як! Боже ж, як говорять! Та гарячі, скажіть на милість; другому б, як мені, скажімо, профану все одно: чи "мені", чи "міні", чи дві крапки над "і" треба, чи одну. А вони аж горять! Наука!..
Оксана (кидаючи поглядом в Карпа). А який симпатичний цей Тихенький! Правда, тату?
Захар Назарович. Д-а! Дуже-дуже симпатичний. Такий молодий, а вже відомий учений...
А ся (фиркає од сміху). Страшенно вчений!
Захар Назарович. Е, Асю, не можна. Учений чоловік, це не можна сказать.
А с я. Ай! Годі. Чим він учений? Подумаєш! Написав книжечку, як живуть люди десь там у Зеландії, чи що. Потім видряпав десь з архіву ненадрукований вірш Котляревського і вже "відомий український учений". Подумаєш!
Захар Назарович. Е, Асю, так не можна... Він, мабуть, ще багато написав, та ви чогось недобрі до нього.
А с я. Нічого він не написав. У нас усі такі вчені. Аж сором за наших. Хе! А цей ще такий кисло-солодкий, все нотації читає.
Оксана. Ні, Асю, він дуже симпатичний, ви помиляєтесь. Він мені страшенно подобається. (Лукаво). Здається, і я йому.
Ася (з обуренням). Фу Г Він ще, чого доброго, сватать захоче.
Оксана (кидає погляд на Карпа, раптом хапає Асю й дуже цілує). Ах ви ж, хороша моя ластівка. Комічна ви моя. Ви нічого не розумієте в цих справах.
Ася. Ого!
Захар Назарович (добродушно сміється). Чудачка!
З вітальні входять Анатолій Олександрович і Кіндра.т
Пилипович.
Анатолій Олександрович (роздратовано). Ну, це просто неможливо! Неделікатно. (До Захара Назаровича). І досі споряться. Ніяк зупинить не можна. Що ти з ними зробиш?
Захар Назарович. Учені люди.
Анатолій Олександрович (побачивши Карпа й Таїсю). А, Карпо Федорович! Доброго здоров'ячка! Чом же раніше не прийшли? Добрий вечір, Таїсю. (Здоровкається).
Карпо. Та у вас же засідання...
Анатолій Олександрович. От іменно! Ви хоч (злегка іронічно) і не наш, а дуже стали б нам у пригоді. Іменно ви, так сказати, голос робітничої среди. (До Захара Назаровича). От і Карпо Федорович, я певний, піддержить мій проект. Співочі товариства хочемо завести, Карпо Федорович. Щоб у кожному селі, містечку були такі огнища народної музики.
Кіндрат Пилипович. Замість кацапських гармоній та балалайок, воша б їм у потилицю!
Карпо (спідлоба подивляється). Мені здається, що це було б добре.
Захар Назарович. Ви думаєте, що добре було б?
Карпо. Звичайно... Я, розуміється, не знаю.
Кіндрат Пилипович. Та тут і знать нема чого! Всякий, хто розшолопа, що таке українська пісня, зразу скаже, що це велика ідея. Та швидше б кінчали там ті сухої-ди. Завели. Гайда, та виведем їх за руки. А знаєте що? Зробимо перерву на вечерю. Як дійде до ковбаси та чарки, то й минеться сварка. Вони перестануть, повечеряєм і будем голосувати.
Захар Назарович сміється.
Анатолій Олександрович. А справді! Виходу ніякого нема. До речі, треба й поспівати трохи, а то вже зовсім некопспіративно.
Кіндрат Пилипович (захоплений своєю пропозицією). А звичайно! За руки та й геть, різав та поров вашу маму, вечерять, учені криси! Годі спориться. Ха-ха-ха! Гайда, хлопці. Ви, Карпо, як моцний хлоп, беріть більшого, а я дідка сухенького. Та й покажемо їм філософію:!
Анатолій Олександрович, Ні, ви, Кіндрате Пилиповичу, не дуже вже, а то образитись можуть.
Кіндрат Пилипович. Не образяться.
Іде в вітальню, за ним Анатолій Олександрович.
Оксана (до Карпа). Так ви, значить, в поезії авторитет? Я й не знала. Вибачайте.
Карпо спалахує, гнівно повертає до неї голову, але здержується й одходить
до Таїсі.
Ася, Оксаночко! Нащо ви так?
Оксана (сміється). Ой, глядіть, Асю, щось ви дуже заступаєтесь за суворих добродіїв.
Ася. Бо ви чогось дурно чіпляєтесь до Карпа. їй-богу!
Оксана (серйозно, голосно). Нічого, він звик панські примхи виносить.
Карпо (хутко повертаючись, обурено). Хто?
Оксана (серйозно, теж спалахнувши). Хтокало!
Захар Назарович (здивовано). Отаке! От маєш! Та що з вами? Саню!
Карпо якийсь мент дивиться на Оксану й одвертається. Потім весь час хмуро-смутний. Іноді подивляється на Оксану. Вона, зустрівши його погляд,
одвертається.
Входять гості. Попереду Анатолій Олександрович веде під руку Косоглядова. За ним Кіндрат Пилипович веде М і щ у-к а. За ним Тихенький, Гаврило Іванович, Кендюх, X а ц-кель і Секлетія Лазарівна. Ідуть позад усіх, силкуючись бути страшно ввічливими одне до одного. У Секлетії Лазарівни тяжко і з виглядом
мучениці стиснуті губи. За всіма семенить Д р и м б а. Косоглядов — невеличкий сухенький дідок з мертво-блідим носом і гострими
оченятами. Кашляє. Міщук — присадкуватий, густо зарослий бородою чоловік з випнутим, упертим лобом і тупим важким поглядом. Тихенький — худенький, молодий ще, чоловік, в пенсне, короткозорий.
Лагідно, миролюбиво посміхається. Гаврило Іванович Кендюх — дуже товстий, коротенький добродій, рудий, лисий, добродушний, але оченята хитрі. Майже після кожної фрази, хоч би й зовсім не смішної, сміється гортанним сміхом, якось одразу випалюючи:
& "Га-га1>
Дримба — незграбний чоловічок, завжди без потреби заклопотаний, хло-потливий. Говорить хапливо, незв'язно, трішки хвастовито, в партіях не розбирається, любить співи.
Косоглядов (озираючись до Міщука, на ходу говорить). Украинская мова, сударь, с такими законами не считается. Не желает считаться, хоть бы вы тут вопили от злости.
Анатолій Олександрович (бажаючи одвести розмову у другий бік). От уже й вечеря на столі. Після гарячих дебатів...
Міщук. Українська мова, добродію, теж із вашими законами не рахується. Це вже як знаєте. Бо коли...
Кіндрат Пилипович. Та годі вже вам. Тю, які яркі! — хай вам воша в потилицю.
Міщук. Прошу не перебивать.
Косоглядов (раптом вириваючись од Анатолія Олександровича, зупиняється проти Міщука і з викликом говорить). Ну, хорошо! Украинская мова допускает смягчение?
Нет; вы отвечайте... Виноват, Анатолий Александрович, это крайне интересный момент. Допускаете?
М і Щ У к (теж виривається). Допускає.
Косоглядов (ехидно). Так. Очень приятно. Очень приятно, —что допускает. Теперь позвольте вас спросить, предлог "од", русский "от", как пишется? Ну-с? (Наставляє вухо).
М і щ у к. Ви перш усього ставите питання...
Косоглядов. Нет! Никаких "перш усього", а отвечайте прямо: как пишется русский предлог "от"?
Анатолій Олександрович. Панове!.. Будьте ласкаві... Це задержує.
Косоглядов (сердито). Виноват, Анатолий Александрович. (До Міщука). Ну-с?
М і щ у к. Пишеться "від".
Косоглядов. Ха-ха-ха! Вот-,вот, голубчик, в этом вся... заковыка. А "од" — нельзя?
М і щ у к. Це — полонізм.
Косоглядов (насмішкувато). Полонизм?
М і щ у к (твердо). Полонізм.
Косоглядов. Вы в этом глубоко убеждены?
Кіндрат Пилипович. Та хоч би по-українському гризлись, все-таки легше було б.
Косоглядов. Извините, сударь, я имел честь раньше заявить уважаемому собранию, что не владею свободно южнорусским говором.
Кіндрат Пилипович. Перш усього не "говор", а мова. А друге...
Анатолій Олександрович (рішуче). Панове! Прошу до вечері. Час не стоїть, прошу, Ксеню! (Озирається). Де мати, Асю?
Ася (що сміялась чогось разом з Оксаною й Таїсею). Я не знаю.
Анатолій Олександрович. Панове! Прошу. (До Косоглядова, майже тягнучи його).