Ой Марку, це ж ти! (Падає на груди синові, руками водночас обіймає і притримує його), І рученьки твої, і очі твої, і навіть вуса твої.
Безсмертний. Усе, мамо, моє, тільки милиці чужіу
Безсмертна. А я вже за упокій твоєї душеньки правила, бо лежить твоя похоронна в землянці, як домовина.
Безсмертний. І де вона лежить?
Безсмертна. За образом Георгія Побідоносця. Кум Гервасій казав, щоб я її в конституцію поклала, а я за Георгія... бо і він, і ти душили Гітлера-зміюку. Правду кажу?
Безсмертний (сміючись). І як на це кум подивився?
Безсмертна. Сказав, що маси до чогось ще не доросли.
КАРТИНА ДРУГА
Землянка Ганни Безсмертної. В печі горить вогонь, коло застеленого і заставленого столу сидить Марко Безсмертний, біля нього примостився Хведько. Ганна Безсмертна, похитуючи головою, оглядає стіл.
Безсмертна. Ніби все приготувала: є картопля варена, і печена, і смажена, і так кусками, тільки хліба святого нема. Якби не картопля, сину, давно вищез би мужицький рід.
Безсмертний. Хліба не одержали?
Безсмертна. Хліб, навіть посівний, вивезли на план. А тепер будуть з плану возити на посів. Усе державі, людям і худобі буде робота. (Із-за Георгія Побідоносця дістає похоронну). І що робити, Марку, з оцим нещастям? Стільки воно мого здоров'я, моїх сліз вибрало... (Починав плакати).
Безсмертний. Не треба, мамо, не треба. Повернувся ж! А які у вас тепер очі? При цій електриці (показує на гільзу снаряда) ніяк не розберу.
Безсмертна. Хіба діти до наших очей придивляються? То тільки ми втішаємось очима дітей.
Безсмертний. Та інколи придивляємось. У вас були сині-сині, як рання весняна роса.
Безсмертна. І невже в мене справді були такі очі? А тепер стали сивими — роса війни виполоскала мій синій цвіт, найбільше цей папірець... Одна тільки жінка не повірила в твою похоронну.
Безсмертний. Що ж це за жінка?
Безсмертна. Така чорнявенька, худенька і вродливенька, нівроку їй. Учителює десь. Заглянула цими днями до нас, усе про тебе розпитувала. І молодість твою згадала...
Безсмертний. А як її звати?
Безсмертна. Як?.. От і пам'яті вигубилось, стара я вже, непотрібна... (Дивиться на похоронну). Може, сину, спалимо її?
Безсмертний. А чого ж — хай щезає смерть!
Безсмертна підходить до печі, кидав похоронну в огонь, з острахом дивиться иа нього. На поріг землянки стає Броварник.
гБезсмертна (починав шептати). Іди, смерте, у дебрі, в болота, де люди не ходять, де півні не піють...
Броварник. Чаклуєте?
Безсмертний (радісно). Даниле Васильовичу! Яким вітром?
Броварник. Почув на станції, що ти живий, то й і примчав. Коні милом дорогу встелили. Здоров, Марку!
Чоломкаються.
Безсмертний. Здрастуйте, Соняшнику наш!
Безсмертна. Тю на тебе! Чого це ти чоловіка соняшником взиваєш?
Броварник (засміявся). Колись я, жінко добра, виступав прилюдно і на свою голову з високої трибуни заявив: "Товариші, що таке на даному етапі наш селянин? Це соняшник! Голова його тягнеться до сонця, а коріння в землю. І що йому потрібно для повного цвіту і щастя? Побільше сонця і пом.еише горобців, що наперед прицілились до кожної зернини". Ну, тоді одразу знайшлися горобці на мою голову. Але якось обійшлось, а мене після цього люди прозвали Соняшником... Не вкоротили, Марку,голову?
Безсмертний. Тільки до неї і не добрались.
Броварник. То тепер ми доберемося.
Безсмертна. І що ви говорите?
Броварник. Бо поставимо Марка головою, а тоді всяке почне добиратися до його голови... по своїй знаю... Ну, що тобі, Марку, треба зараз для повного щастя?
Безсмертний. Для повного? А допоможете?
Броварник. Постараюсь.
Безсмертний. Щоб ви дали сіна для наших коней.
Броварник. Проворний який!
Безсмертний. Дасте?
Броварник. Не дам.
Безсмертний. Жалієте?
Броварник. А може, в мене немає?
Безсмертний. Тоді б не просив. Стіжки ж у вас над річкою ще стоять?
Броварник. Уже й побачив?
Безсмертний. Чуже скоріше бачиш і лічиш... Пожалійте наші коні, як не жалієте мене.
Броварник. О... о! Зашкварчав, як сало на вогні... Хочеш бути сватом? Давай руку! (Б'є Марка по руці). Де вже моє не пропадало! Я тобі даю сіна, а ти даєш Безбородькові коліном під сідало і стаєш головою! По руках?
Безсмертний. З костурами?
Броварник. Він ще й задається, ціну собі набиває! Давай слово, коли люди просять.
Безсмертна. Та що ви, чоловіче добрий! Хай він хоч на ніженьки стане...
Броварник. Ми поставимо, ми й звалимо — все в наших руках! (Знову б'є Марка до руці). Домовились! Я привожу сіно на стайню, а ти йдеш на головування! Спасибі, що уважив старому.
Безсмертний (сміється). Як був, так і залишився партизаном.
Броварник. Еге ж, у регулярній армії мені було б важче. Бо яка тактика партизана? Можна вдарити, можна й утекти.
Безсмертний. Так ви більше втікали?
Броварник (задумався). Всього було, всього... Життя!
В землянку з хлібом, закоркованими кукурудзяними качанами пляшками входять Василь Тримайпода, Іван Гаіішук, пасічник Гордієнко, Гордієпчсха, Мавра, Шавула, вони вітаються з Марком.
Гордієнко. Здоров, синку! Хвалити долю, живим ввернувся в свої хороми.
Гордієнчиха. Хороми! Чи не тю на тебе!
Безсмертний. Здоровенькі були, дядьку Зінодобривечір, тітко Христе. Як ви там? (Цілує їй).
Гордієнчиха (зніяковівши, витирає .руку об спідэ). І не питай, дитино. Як люди, так і ми. взсмертний (до Гайшука). А як ти, Іване?
Гайшук. Ет...
Безсмертний. Одвоювався? Байшук. Та...
Шавула. Ми всі так взволновані, так взволновані, и навіть смерть підманув. айшук (зневажливо). Говори... езсмертний. А як ти, Мавро, живеш?
Мавра. Я не живу... тільки мої сльози живуть... (Заплакала).
Гордієнчиха пригорнула Мавру, щось заспокійливо зашепотіла.
Безсмертна. Призволяйтесь, люди добрі, що колгосп і свій город послав.
Гордієнко. Твоє здоров'я, Марку!.. Ти чого так деликатничаєш?
Безсмертний. Медицина підрізала мені середину, то тепер їм, як горобець, і п'ю наперстками.
Шавула. На сьогоднішній день вигідно тебе підрізали, бо що тепер головне у житті?..
Тримайвода (насмішкувато). План виконання і план здачі.
Шавула. А ти, голубе сиз, уже й проти планів націлився?.. Знаю твою вовчу думку. Чи не скаже тобі за це дехто: "А подати сюди Тяпкіна і Ляпкіна!"?
Безсмертний. Чого ви, Мироне, людей страхаєте?
Шавула. Не страхаю, а піклуюсь, щоб розумнішими були, щоб, к приміру, за його язик у селі не відповідало підспиння в районі. (П'є). Не дурний видумав: говори, та поглядай і на передні, і на задні колеса...
Броварник. Ти вже скоро не те що говорити, думати не даси.
Шавула. Робити треба, а не думати.
На останні слова входять Кисіль, Безбородько і Мамура. Гайшук, побачивши Киселя, спохмурнів, вихилив чарку,
Безбородько. Правильно, Мироне! Правильно і політичне! З приїздом тебе, господаре-хазяїне! (Вітавться з Марком).
Безсмертний (стримано). Спасибі.
Безбородько. Спасибі — не відбудеш! От як у житті буває, товариші! На чоловіка похоронна прийшла, сльози ллються у матері, в рідні, а він потихеньку-помаленьку повертається додому, і ми (кивнув на Киселя) одразу знаходимо йому тиху й спокійну роботу — бібліотекарем аж у райцентрі. Сиди тепер, чоловіче, за книжками і підвищуй ідейність! О! Ну, як придумано?
Броварник (сміється). Здорово, Антоне! І чого ти так швидко взявся Маркову ідейність підвищувати? Боїшся з печаткою розлучитись?
Кисіль. Ну, що ви! Печатка в кишені — це тривога на серці!
Безбородько. І чого ти на мою печатку зазіхаєш, коли сам з такою ходиш?
Входить дід Євмен. Безсмертний весело примружився, згадавши видіння, поглянув угору.
Дід Євмен. Не з такою, голубчику, не з такою! Бачили ми твою печатку і на столі, і під столом, а пахне вона не так чорнилом, як самогоном. Уваж людям — здай її Маркові...
Безсмертна. Чого ти, єретичний дід, печаткою страхаєш мого сина? Краще сідай і їж мовчки! Вже маєш одного голову.
Дід Євмен. Безбородька? Та цей же правитель пустить нас із торбами старцювати.
Кисіль (несхвальне похитав головою). Війна завжди розв'язує язики, анархізм і вільнодумство.
Шавула. Так-так-так. Тут уже й проти державних планів деякі типи виступали.
Кисіль. Що?! Значить, дехто, ковтнувши лібералізму, сьогодні переглядає плани, завтра він може зажадати ревізії економічної політики, а післязавтра докотитись до Сибіру?
Безсмертний. Чого це ви, коли ми нестримно котимось до Берліна, Сибіром страхаєте?
Кисіль. Бо в нас, голубчику, без страху менше хліба вродить. У нас хліб не просто заготовляється, здається, а за хліб іде боротьба. А боротьба вимагає не реверансів, а й довбні. Така, служивий, філософія.
Безсмертний (гнівно). Вона вже нам вродила тисяча дев'ятсот тридцять сьомий рік.
Кисіль (зловісна). Он як? Ось де ми зійшлися на одній стежці з буржуазним націоналізмом, міжнародною реакцією, жовтою пресою і...
Безсмертний (підказує). Черчіллями...
Всі засміялися.
Кведько (з дитячою наївністю до Киселя). І чого ви, дядю, ніколи не посміхнетесь?
Броварник. На це часу не вистачає.
Гайшук (уже захмелівши, підходить до Киселя). Андроне Потаповичу, ви на питання без трибуни не відірвідаєте?
Кисіль (сердито). На які такі питания?
Гайшук. Ви не скажете, чого ми такі бідні? Кисіль. Хто це ми?
Гайшук. Селяни нашої округи, значить, з одного боку, і сільське господарство — з другого. Ну, а хто проміж ами крутиться — той якось іще живе.
Кисіль. Мовчи, вусе, коли бороду бриють... .
Гайшук. А я все одно скажу. То я вас завжди слув, плескав у долоні, а тепер ви послухайте мене... Біднаше сільське господарство і бідні ми з ним. А багатипід вашим чуйним керівництвом, надіюсь, не будемо, яка, Андроне Потаповичу, ваша програма? Роби, роби дядьку, та давай, та виконуй, та вивозь, та плати, та знов ори, і сій, і давай. На трибуні ви про все згадаєте: про реманент, і про корови, і про свині, і про кури, про вівці, тільки не про дядька. А він теж, по своїй Іаідсталосгі, і їсти хоче, і почути добре слово хоче... Це я вам напідпитку правду кажу, а тверезим і правди не искажу. Чого ж ви не плещете мені?.. Я все життя чекаю оплесків...
Кисіль. Тепер дочекаєшся, голубчику, заплещемо, та так заплещемо!..
Гайшук. І з конюха скинете мене? І на мою посаду станете? Тоді ось вас мій батіжок! (Подає батіжок). Орудуйтє, стьобайте ним худобу, коней, тільки не людей.
Кисіль. Я тебе... (Вискакує з землянки).
За ним вибігають Безбородько і Шавула.
Гайшук.