Хочеш, буду ролі давати, актрису зроблю?
М а р и н к а. Я б і не знаю, що...
К о т е н к о. Так заходь, я начитуватиму...
Г и р я в и й (підбігає). Ваш вихід.
К о т е н к о. Тю! (Пішов за лаштунки).
Виходить з уборної Кулішевич і йде теж, проглежуючи ролю, на кін.
Б е з р о д н и й. Знаєте, Марусю, якби не ви, давно б у мене опустилися крила.
Л у ч и ц ь к а. Я? Що я?.. Сама безсила...
Б е з р о д н и й. Безсила? Та од вас я тільки й набираюся тії душевної сили і віри, а то давно б уже витратився. І це саме діло, яке мені було великим, тепер часами здається гноїщем, у якому вигодовуються і розплоджуються черви...
Л у ч и ц ь к а. Вас знову, певно, образили чим?
Б е з р о д н и й. Не мене, а мою віру в людей. Те, що я несу збитки, мене мало обходить, а те, що я жодними втратами не можу купить щирості у людини, — те мене рве!
Л у ч и ц ь к а. Вас все занадто смутить: ви надзвичайного хочете... Люди як люди...
Б е з р о д н и й. Людину-то я чую... От ви мені дорогі не таланом своїм, не тим, що на його збирається люд, а своєю ясною вірою у людей і в святу справу, своєю чистою як кришталь душею...
Л у ч и ц ь к а. Не хваліть... не стою...
Б е з р о д н и й. В вас про себе і думки ніколи нема...
Л у ч и ц ь к а. Не хваліть, не хваліть... Не та я...
Б е з р о д н й й. Ви ні перед якою жертвою не зупинитесь...
Л у ч и ц ь к а. Не та я... не та я, кажу...
Б е з р о д н и й. Та, та! Ви не одступитесь од рідного діла...
Л у ч и ц ь к а. Голубчику, ріднесенький! Не знаю... Боюсь, щоб ви й у мені не зневірились...
Б е з р о д н и й. Зроду-віку! Я тільки тут і спочиваю душею...
Л у ч и ц ь к а. Спасибі!.. Дай боже! От ви ще новий ланцюг, який мене в'яже до діла... (Усміхається). Глядіть же, щоб лиха сила його не порвала... (Хутко встає). Не вирве, не вирве, друже!.. Пора, мій вихід... (Виходить).
За нею Безродний.
(Гирявому). Мені, здається, з того боку?
Г и р я в и й. Так, з третього плану.
Лучицька іде за лаштунки, Безродний за нею.
В И Х І Д ХІІ
Квятковська та Безродний.
К в я т к о в с ь к а (примітивши Безродного, мов ненароком набігає на нього з уборної). Таточко? Ах, даруйте, простіть!..
Б е з р о д н и й. Вибачте: я винуватий, на дорозі стою...
К в я т к о в с ь к а. Ох, як я перелякалася! (Бере. його руку). Гляньте, як серце стукотить...
Б е з р о д н и й (не дає руки). Хіба я такий страшний?
К в я т к о в с ь к а. Татко страшний? Таточко наш любий, цяцяний... а не страшний... Ой! Не дивіться на мене так, а то мене то морозом, то приском обсипа...
Б е з р о д н и й. Чого ж то? Пропасниця?
К в я т к о в с ь к а. Може. (Пригортається). Яка я манесенька перед татусеньком: мене як тато шубою вкриє, то й не видко... (Ховається за полу).
Б е з р о д н и й. Не жартуйте так, розігрієтесь, та на холодний протяг, то ще вава буде... До побачення! (Вийшов).
К в я т к о в с ь к а (вслід). До Лучицької вже? А ми невгодні! У, проклята! (Позира на кін, а далі йде до своєї уборної).
В И Х І Д ХІІІ
Котенко, Гирявий, потім Кулішевич.
К о т е н к о (виходить з першого плану, прислухається, — не аплодирують). Що се вони? Сплять чи почуміли? (Пауза). Якесь дрантя в театрі! (Гирявому, що підбіг). Де Лучицька? Чого її не видко?
Г и р я в и й. Пішла тудою на вихід... Он!
Розлягаються оплески; крики: "Лучицька!! Бра-во!!"
К о т е н к о (зло). Здуріли, чисто здуріли! Якісь навіжені чи п'яні! (Гирявому). Де ви мені стіл поставили? А табуретка яка? Трохи не впав!.. Гроші брать знаєте, а пильнувати діла — нема! Чого суфлеру не сказали, що од "Скусителю мій" до "Палайте, мрії" хрест?
Г и р я в и й. Говорив...
К о т е н к о. Чого ж він мені подає та й подає... Хор де? Чому не на місці? Нехай тільки накладуть, то захурчать і вони, і ви!
Г и р я в и й (виходить). Ну, колись і я... хоч ограблю, а свою заведу!
Кулішевич виходить з кону з оплесками і криками: "Браво, Кулішевич!"
К о т е н к о. Га? Нова болячка! (До неї). Не надсаджуйтесь для гальорки, не передавайте куті меду!
К у л і ш е в и ч. Чи ви не проспались, чи хміль ще не вийшов?
К о т е н к о (виходячи за лаштунки). Не крутіть!
К у л і ш е в и ч. Тю-тю! Та іще фіть-фіть! (Квятковській). Чи ти його, бува, чим не розсердила?
К в я т к о в с ь к а. Кого? Тата?
К у л і ш е в й ч. Та ні, отого кабана!
К в я т к о в с ь к а. А що?
К у л і ш е в и ч. Сказився чисто, аж пінить! (Пішла до уборної, а далі з неї виходить).
В И Х І Д XIV
Ті ж і хор.
Г и р я в и й (розставляє хор за лаштунками). Панове, будьте ласкаві, ані писніть! Уваги найбільше: ви ж починаєте за кулісами... так щоб разом, по одному маху... Та, бога ради, ані пари з уст... Котенко лютий — всіх розпудить. Дивіться всі на мене — і вмент! (Обходить і прислухається до суфлера).
Р я б к о в а (впереді). А що, знайшла кватирю?
Б о г д а н и х а. Знайшла, та така...
Р я б к о в а.А що в місяць?
Б о г д а н и х а. Вісім за паскудство...
Р я б к о в а. А нам і борщ чудесний дає з бараниною, з салом.
П е р ш и й х о р и с т. Ну й голова, аж крутиты
Д р у г и й х о р и с т. Довго кружляли?
П е р ш и й х о р и с т. До світу... Ні, аж до обід!
Д р у г и й х о р и с т. А рябий всю получку процвиндрив!..
Спочатку ближні, а далі й усі розсміялися. Саме тоді Гирявий махнув: одні вступили, другі спізнились, треті почали іншу пісню. Вийшла кацен-музик.
Г и р я в и й (схопившись за волосся). Ай! Зарізали!!
Хор так і пішов, а на кону вже поправився.
В И Х І Д XV
Ті ж і Котенко.
К о т е н к о (після добрих оплесків і криків "браво" виходить усміхаючись). Ага! Прочумались-таки! (Знову виходить). Ні, публіка в театрі інтелігентна! (Гирявому). От сьогодні хор добре вступив. Спасибі! (До хору, що ввійшов). Молодці, хлопці! (Квятковській). Ну, моя квіточко, заткнім лихо за пояса та на злість ворогам... Ну, боже благослови! (Возлагає руку).
Квятковська вибігає з легеньким оплеском.
О? І єсть!
К у л і ш е в и ч. Чого ви на мене визвірились?
К о т е н к о. Хе-хе-хе! На вас і визвіришся, як вищирите зубки...
К у л і ш е в и ч. Атож: не кладіть пальця в рот...
К о т е н к о (гладить її по плечу). Кусаний уже, моя люба!
К у л і ш е в и ч (виходячи на кін). Отак краще: ласкаве телятко дві матки ссе...
К о т е н к о (вслід). Мені, бідному, хоч би одна, та добра!
В И Х І Д XVI
Котенко, Лучицька, Кулішевич, Квятковська, Гирявий та хо р.
К о т е н к о (зачувши грімовий оплеск). А! Це знов отій примадонні? От каторжна, гадюка чортова! (Знову грім). Розчавив би, щоб і між ногами не плазувала! (Знову оплески). Тпху! Пропадіть ви пропадом! (Іде сердито до уборної, зрива парик). Які се ти мені парики даєш? Просто рощитать, та й уже!
Лучицька виходить з букетом. Крик за лаштунками: "Лучицьку, Лучицьку!" З-за лаштунків виходить Кулішевич, Квятковськаі хор.
(З уборної). Квятковська, на вихід!
Г и р я в и й. Лучицьку кричать.
К о т е н к о. І Квятковську — я чую. Випустіть двох.
Г и р я в и й. Лучицька і Квятковська, на вихід! Даю!
Виходять. Крики: "Браво! Лучицька, Лучицька!" Дехто: "Котенко!"
Лучицька і Котенко!
Виходять. Крики: "Браво, браво!! Лучицька Solо!"
К о т е н к о (хмуро). Випустіть її, та й годі! Більше ні разу! Готуйте картину! Дзвінок!
Г и р я в и й. Лучицька! Даю!
Страшний оплеск і крики.
Л у ч и ц ь к а (з букетом і вінком іде до уборної). Ху, утомилася! Голова горить... серце ниє... мов пережила страшну годину... А проте і втіха тремтить... {Маринці, що за нею увійшла). Води мені, голубко, і одеколону.
На кін виходить і публіка розмаїта.
В И Х І Д XVII
Ті ж та Антипов, Юркович та молодь.
А н т и п о в (пробираючись важно до уборної 1-ї). Прекрасно! Чудесно! Ансамбль превосходныq!.. Все на своих мостах... Одобряю, одобряю. (Подає на ходу Котенку і Кулішевич руку).
Ю р к о в и ч (вийшов з дальньої уборної, хитаючись). Неподражаемо!.. Антик! Мы малороссы! Рrachtvoll!.. Сharmant Delicieux!* (*Чудово! (Нім.) Прекрасно! Чудово! (Франц.)) И все не она, а мой друг Котенко... потому — крот... и Гирявый, ура!!
Г и р я в и й (сіпа). Що ти? Антипів он!
Ю р к о в и ч. О? Громовержец!.. Испаряюсь! (Ховається).
А н т и п о в (у дверей № 1). Можно?
Л у ч и ц ь к а. Войдите.
А н т и п о в (входить). Великолепно! Очаровательно! Вы целая прелесть! Ручку, ручку позвольте!
Л у ч и ц ь к а. Вы довольны? Очень рада. А я боялась, что будете бранить... я сегодня как-то расстроена...
А н т и п о в. Вы сегодня восхитительны, моя дива! За одно только журю и буду журить: грех, большой грех! Для такого таланта рамки малы; он рвется из них, а они давят... Мелко, мелко для вас! Поймите зто! Пора на широкое, могучее море!
Л у ч и ц ь к а. Море пустынно й нелюдимо, на нем и затеряться, и утонуть легко; родная ж речка с зелеными вербами и безопаснее, и симпатичнее.
А н т и п о в. Полноте ребячиться; вам и моря мало... океан вас ждет безбрежный... Нет, я теперь от вас не отстану...
Л у ч и ц ь к а. Я хоч й робка, но упорна...
М о л о д ь (входячи). Непорівнянна! Пишна! Богине наша! Браво!! (Аплодують).
Л у ч и ц ь к а (розчулено). Дякую, дякую, мої любі! Спасибі, голуб'ята, за щирість! Нате вам на спогад! (Роздає з букета квіти).
Всі цілують їй руки.
В с і. Спасибі! Слава! Слава!!
А н т и п о в. Ну, теперь и меня придавят... Эх,юность горячая, — завидно!.. Пропустите хоть ветерана! (Пробирається).
К о т е н к о (в двері). Господа, полиция запрещает... Прошу вас! Зто беспорядок... Сейчас начало! (Гирявому). Давайте занавіс. (Сердито своїм). Завела чисто содому!
К в я т к о в с ь к а. Ще й не те заведе!
К о т е н к о. Господа, прошу очистить сцену!
Метушня. Дзвінок. Всі виходять. Котенко і Квятковська — за лаштунки.
В И Х І Д XVIII
Лучицька та Квітка.
Л у ч и ц ь к а (тре собі одеколоном виски). Як дрижить у мене все... Яка радість, яка втіха висока!.. Якого ж ще раю? Одваги, Марусю, більш одваги і сталості! І доля нас не злама! (Виходить на передкін).
К в і т к а (підбіга з букетом). Царице моя! Провідна зоре! Ви окували мою душу, сп'янили...
Л у ч и ц ь к а (збентежено). Тихо, бога ради... Ні слова, Антон Павлович, ні згука! Минуле зосталось за нами: воно нас не дожене, та й ми до його не вернемось...
К в і т к а. Чому не вернутись, чому?
Л у ч и ц ь к а. Шляхи наші розійшлись.
Г и р я в и й (підбіга).