Мені стало моторошно на саму згадку, те саме було і з Оксаною, хоч вона їх і не бачила. Відчула мій страх.
Але мільйоновий маєток нас манив. Ми зараз вибралися до найближчого села, де власник "ланчонети"[56] дав нам інформацію, кудою йти до містечка. По довгих розшуках ми знайшли нотаря, якому я передав тестамент Вільяма О'Гара.
Копія тестаменту була в його архіві, і він по кількох запитах повірив мені, що я провів у старому домі О'Гара тридцять днів. Від нотаря я дізнався трохи більше про той дивний тестамент і старого дивака О'Гара. Умираючи й не бажаючи нікому записати свого майна, він покликав діда згаданого нотаря і передав йому дивний тестамент. Відтоді кожного року появлялося дивне оголошення в американських ґазетах.
– То це ти той відважний?… О, чоловіче! Як ти з ними витримав?!
– Вони були дуже симпатичні, і я не можу на них нарікати. А втім, я не знав, з ким маю приємність бути знайомим.
– Це твоє щастя! Ти чужинець?
– Так.
– Тому дався зловити, не знаючи правди. Тут було чимало таких сміливців, і ніхто довше одної ночі не видержав. Утікав збожеволілий і в лісах пропадав… – Нотар лукаво всміхнувся. – А признайся, ця леді Алкуї дуже тебе манила?… Не було такого, хто б міг опертися цій опириці, диявольській жінці!..
Недискретне питання в присутності моєї жінки мене спантеличило. Я ніколи їй про леді Алкуї не згадував.
– Ви… про ту… авантурницю?… О ні, вона не мала права навіть до мене приступити… Я й не глянув на неї…
Але я так зашарівся, що, здається, ні нотар, ні жінка мені не повірили. Проте про леді Алкуї Оксана мене ніколи не питала.
Примітки:
54 Діпістка – жінка з табору повоєнних біженців Ді-Пі у Німеччині.
55 "Ґрейгунд" – автобус, що рухається в далекий рейс.
56 Ланчонета – кафе.