Але я знаю, яким він має бути. Він — справжній, гідний чоловік, самодостатній і незалежний, добрий і ніжний, сильний і чутливий, чоловік, який поважатиме та розумітиме мене, який не плекатиме почуття своєї вищості наді мною, який захоплюватиметься мною, як найдивовижнішим дивом, і цінуватиме мене, як найкоштовніший скарб, який любитиме мене, тобто бачитиме своє щастя у дбанні про моє щастя, а не просто відчуватиме хіть до мене та бажання насолоджуватися мною, як тварина. Я буду його єдиною, так само як і він буде моїм єдиним. Ми житимемо з ним на моїй рідній землі, в моєму рідному царстві — царстві свободи та гідності, поза яким я не уявляю свого життя, — поділилась я зі Стрижем своєю Мрією.
— Я знаю такого чоловіка. От тільки не знаю, як він отримає можливість жити з тобою у твоєму рідному царстві? Адже чоловікам у ньому жити не можна, — сказав Стриж.
— Я теж цього не знаю. І навіть не маю гадки. Але якось отримає, — запевнила його я.
Стриж задумався на хвилину, а потім усміхнувся і сказав:
— Я теж поки ще не знаю, як, але скоро твоя Мрія здійсниться, Ластівко. А зараз поплаваймо в чистих водах вашої прекрасної річки, — і пірнув у воду.
Я пірнула за Стрижем. І ми плавали з ним наперегони. У цих перегонах спочатку перемагала я, бо була швидшою. Але врешті-решт переміг Стриж, бо він був витривалішим.
Поки ми пустували, жеребець Стрижа покрив Блискавку, після чого вони почали разом бігати берегом річки. А коли і ми, і вони награлися, ми зі Стрижем сіли на наших коней і поскакали до мене, бо я запросила його в гості. Гостинність амазонок славилась у всьому світі, і я не могла не проявити її до Стрижа.
Коли ми в'їжджали в село, всі амазонки, які нас бачили, захоплювалися конем Стрижа і дивувалися тим, що я їхала додому з хлопцем, бо досі вони за мною такого не спостерігали і знали, що я не вступаю ні з ким у близькість через мою "фанатичну мрійність".
— Донечку, невже ти схаменулася і вирішила жити, як усі? — зраділа мама. — З яким чудовим хлопцем ти сьогодні приїхала! Ласкаво просимо, хлопче! Звідки ти?
— Дякую господині за ласку, — відповів Стриж мамі. — Я — сармат на ім'я Стриж. Мій народ живе в горах Кафкасії.
— І що, у вас там у всіх такі добрі коні? — продовжувала підтримувати розмову мама, одночасно з цим допомагаючи мені приймати гостя згідно з нашими традиціями, які містять певні ритуали та певне частування.
— Так. Сарматські коні — отакі.
— А ми-то думали, що найкращі у світі коні — наші. Нам би таких, як твій!
— Скоро такий буде й у нас. Жеребчик Стрижа покрив Блискавку, — сказала я.
— Чудова новина, донечку! Сьогодні взагалі чудовий день! Ось і ти нарешті кинула химерити, моя люба!
— Нічого я не кинула. Я запросила Стрижа до нас згідно з нашими законами гостинності. Але закони гостинності не вимагають від мене кохатися з ним, — заперечила я.
— То ти не збираєшся з ним кохатися? — здивувалася мама і звернулася до моїх сестер: — Тоді, дівчата, цей красунчик — ваш.
— Дівчата, даруйте, але я не ваш, — сказав Стриж своїм воркітливим низьким голосом. — Я кохаю Ластівку. І кохатимусь лише з нею єдиною. Та це станеться не зараз, а після того, як я здійсню її Мрію.
Ці слова юнака несказанно вразили мене. Вони приголомшили навіть маму та моїх сестер.
— Ми знайомі з тобою лише півдня, Стриже. Коли ти встиг мене покохати? — спитала я його.
— Півдня, як ми з тобою зустрілися і як я зрозумів, що моя кохана половинка — це ти. А любов у серці — дещо вічне, так само як сама душа, — відповів Стриж.
Бачачи, наскільки близько до серця ми брали його слова, наскільки ми переймалися його рішучістю здійснити Мрію, Стриж зрозумів, що насправді цю Мрію плекаю в серці не я одна і що кожна з присутніх у вищій мірі небайдужа до того, про що він казав.
— Любі амазонки, — звернувся тоді він до нас, — пропоную скласти план здійснення Мрії. Поділімося всією інформацією, яка нам для цього може знадобитися, а потім разом поміркуймо, сплануймо та зробімо все потрібне, щоб Мрія врешті здійснилась.
— Ну гаразд, пофантазуймо, — з демонстративним скепсисом і прихованою надією сказала мама, а ми з сестрами мовчки кивнули головами.
— Тоді послухайте мою історію, — почав Стриж. — Мій народ, на відміну від інших, не вигадував своїх і не позичав чужих релігій. Ми слугуємо Любові й Життю, знаходимося з Ними в природному зв'язку, черпаємо від Них розум, сили, знання, удачу і все, що необхідно людині для щастя. Через цей зв'язок з Любов'ю і Життям ми трансформуємо свою нижчу егоїстичну природу в вищу природу — природу любові. Хтивість і прив'язаність ми трансформуємо в любов. Схильність бачити в усьому й усіх навколо ресурс для здійснення своїх егоїстичних бажань, схильність експлуатувати все та всіх навколо ми трансформуємо в прагнення опікуватися всім та всіма навколо. Схильність намагатися отримувати щастя через споживацтво ми трансформуємо в здатність сягати безмежного щастя через творення, через діяльність, спрямовану на збільшення краси, гармонії, добробуту та щастя скрізь для всіх навколо. Так ми сягаємо просвітлення, яке розкриває нам всю повноту життя. Тож ми природно маємо усі ті якості, про наявність яких у своїх коханих половинках мріють амазонки.
Ми всі виросли в просвітлених родинах. Стосунки між нашими батьками саме такі, про які мріють амазонки. Інших ми не бачили, не знаємо і не уявляємо. Це єдиний стандарт стосунків між чоловіком і жінкою, єдиний стандарт ставлення чоловіка до жінки в нашому народі. Це звичайний стандарт, притаманний людям, які подолали свою нижчу природу і живуть під проводом вищої.
Але все людство живе не так, як ми. Людством править зло. А зло завжди намагається привласнити, поневолити, підкорити та експлуатувати все і всіх, до кого може дотягнутися. І нещодавно зло дотягнулося й до нас. Незліченне військо парфян рушить з півдня, завойовуючи одну за одною країни Кафкасії. Тих, хто чинить опір, парфяни завдяки величезній перевазі в чисельності та озброєні перемагають, їхні міста й села розграбовують і спалюють, а їхніх мешканців убивають всіх до жодного. Тих, хто не чинить опору, парфяни оголошують підданими своєї імперії, обкладають даниною, запроваджують на їхній території свої закони, а всіх неодружених юнаків з їхніх родин забирають у свою армію, за допомогою якої вони прагнуть сягнути світового панування.
Сармати прийняли рішення не чинити опору та підкоритися долі, але всім неодруженим юнакам наказали покинути країну і залишитися вільними, відправившися на північ у пошуках кращого життя. Я — один з них.
Ми зупинились у степу, що лежить на схід від Царства Амазонок. Нас кілька десятків тисяч. Усім хлопцям спало на думку, що найкращим, що ми могли б зробити, було б одружитися з амазонками, стати громадянами вашої квітучої країни і робити свій внесок у її подальший розвиток. Але всі ми добре знаємо про устрій вашого життя. Тож, на жаль, цей чудовий план було визнано нездійсненним.
І лише я ніяк не міг від нього відмовитись. Непоясненне відчуття, що моя доля, моє щастя, моя кохана половинка чекають мене саме в Царстві Амазонок, не давало мені спокою, доки я не відправився сюди і не зустрівся сьогодні з Ластівкою.
— Ця інформація суттєво збільшує шанси на здійснення нашої Мрії, — висловила нашу спільну думку одна з моїх сестер після кількох хвилин мовчання, впродовж яких ми переварювали почуте.
— Чи є поміж вас принц, народжений у династії, яка править вашим народом? — спитала у Стрижа мама.
— Так. Є.
— Тоді, сподіваюсь, у нас усе вийде. Цього року в нас на царство була коронована Зоря, юна дочка нашої покійної цариці, яка загинула в бою, ведучі за собою нашу кінноту під час битви зі східними кочівниками. У битві ми перемогли, але втратили нашу любу царицю. Відомо, що її наступниця береже цноту, так само як наша Ластівка, і є підозра, що причина цього та ж сама, що й у Ластівки. Моя пропозиція така: нехай ваш принц нанесе візит нашій юній цариці. Відразу раджу, який дар він має їй піднести: одного з ваших коней. Вона оцінить! І неодмінно захоче, щоб таких коней у нас стало багато. А головне — нехай принц запропонує Зорі здійснити її Мрію, так само як ти запропонував це Ластівці, і повідомить, що кілька десятків тисяч юних неодружених просвітлених сарматів, які ідеально відповідають нашій Мрії, прагнуть одружитися з амазонками і присвятити свої життя дбанню про їхнє щастя, а також про добробут і безпеку нашого царства, і що сам він мріє одружитися з Зорею. Упевнена, що все інше влаштує цариця.
Я, мої сестри та подруги були останнім поколінням амазонок. Та головне — ми покоління амазонок, яке побачило здійснення своєї Мрії.
ВИБІР
— Вітаю, — сказав Святий Петро панові Богдану, який залишив тіло і постав перед воротарем раю. — Добре в тебе ім'я, друже, правильне. Так і є: Бог дав, Бог взяв. Ходімо, зроблю тобі презентацію раю та покажу й розповім усе, що тобі потрібно знати.
— Вітаю, любий Петре, — відповів пан Богдан, який, хоча й не очікував тут опинитись і зустрітись з апостолом, але не розгубився, швидко зорієнтувався і був радий бачити Петра та усвідомити, що потрапив до раю. — Це велика честь для мене. Не думаю, що я цього заслужив, та все одно мені дуже приємно. Подарунки життя — завжди неочікувані сюрпризи.
— Ну це ти так кажеш через скромність, — заперечив Петро. — Життя ти прожив ідеально. Уникнув усіх пасток затягнути тебе у щось нечесне. Уникнув будь-якого спричинення страждань іншим Божим створінням, зокрема був вегетаріанцем. Завжди брав участь у боротьбі добра зі злом, ніколи не відсиджувався, як би це не було важко. Слугував щастю свого народу і життю в цілому. Тож куди ще ти міг потрапити, як не до нас?
— Та просто, наскільки я зрозумів, тут у вас якась релігійна тусовка, якщо ключі від цих воріт у тебе. А я релігію вважаю шахрайським бізнес-проєктом. Отож і дивуюся: що у мене спільного з тутешніми мешканцями? — зауважив пан Богдан.
— Ані я, ані рай, ані Бог не маємо нічого спільного з релігією, — відповів апостол. — Я теж вважаю її шахрайським бізнес-проєктом. Тож ти потрапив до кола однодумців. Гаразд. Ходімо.
Святий Петро взяв ключ, який висів на ланцюжку в нього на шиї, відкрив ворота, і вони зайшли у світ любові, мудрості, безкорисливості, краси, гармонії та щастя.