Райдуга, що чудово сяє, теж взята в образ. Зороастр21 зобразив сонцем із оцею піснею: "Почуй, блаженний, що маєш всевидяще вічне око!"
Звідси у стародавніх персів поклоніння сонцю, а день недільний названий днем сонця, тобто день Господній.
Образ ока дав привід зобразити людьми, звірами, скотиною, птахами, рибами й гадами. Звідси нагода для ідолопоклоніння. Підлість, бачачи на чесних місцях написані або висічені фігури створінь і не сягнувши у тайноутворене через це богоначало, сліпо, наче за якір спасіння свого, вхопилась за нікчемну тінь образів і загрузла в ній. Звідси обожнення людської тліні щодо інших тварин. Звідси нікчемні, безглуздих думок книги, розколи, помилки й дуже заразна виразка, гірша від безбожництва, — марновірство. Воно те саме, що й ідолопоклоніння. У що хто вірить і на що надіється, те й вшановує. Марновір марновірному вірить, ідолопоклонник пусте шанує.
Та кожного створіння фігура є нечестива пустота, якщо втіленням і вміщенням своїм не освячує [її] один святий. "Ідол є ніщо".
Ідол, фігура, образ є те ж і ніщо. Освічені також зобразили джерелом, а слідом за тим водою, росою, імлою, снігом, льодом, інеєм й іншим.
І серце взяте в образ, як корінь життя, оселя вогню й любові. І камінна гора, що стоїть посеред моря, а слідом за тим острів, гавань, суша або тверда земля [материк] і інше. Серед образів і крила орлині. Вони, підіймаючи схилене додолу пташине тіло, відображають іншу сутність.
А змій, що тримає в устах свій хвіст, привідкриває,що безкінечне начало і безначальний кінець, починаючи, закінчує, закінчуючи, починає. Та незліченний є таємнообразний морок божественних ворожінь.
Розділ 5-й
НА ЦЬОМУ НАЧАЛІ ЗАСНОВАНА ВСЯ БІБЛІЯ
Це істинне і єдине начало є зерно і плід, центр і гавань, початок і кінець усіх книг єврейських.
"Спочатку було слово". Тобто: слово всієї Біблії створене для того, щоб вона була єдиним монументом начала.
"Спочатку було слово". А щоб не було сумніву, що це начало є не підле, а високе, істинне й єдине, тому поряд написано: "І слово було до Бога".
Коли ж вона створена до Бога і для Бога, тоді ця книга, що Богом дихає, і сама стала Богом. "І Бог був слово" так, як вексельний папірець чи асигнація стала монетою, а заповіт — скарбом. Це слово здавна створене до Бога. "Цей був одвіку до Бога". Треба читати так: "Це було одвіку до Бога, тобто слово (цейλογος)". Все у ньому богодане, і немає нічого, що б не йшло до Бога. "Все тим було…" І як у нікчемному вексельному папірці ховається імперіал, так у тлінній і смертній цих книг тіні і в мороці образів таїться пречисте, пресвітле й живе. "У тому було життя" й ін.
Розділ 6-й
БІБЛІЯ — ЦЕ МАЛЕНЬКИЙ БОГООБРАЗНИЙ СВІТ,
АБО СВІТИК. СВІТОБУДОВА ЛИШ ЇЇ СТОСУЄТЬСЯ,
А НЕ ВЕЛИКОГО, НАСЕЛЕНОГО СТВОРІННЯМИ СВІТУ
Мойсей, догоджаючи єгипетським священикам, зібрав в одну громаду небесні та земні створіння, і, додавши рід благочестивих предків своїх, зліпив книгу Буття, тобто світобудови… Це примусило вважати, що світ створений 7000 років тому.
Але населений світ стосується створінь. Ми в ньому, а він живе в нас. Мойсеїв же, символічний, таємнообразний світ є книга. Вона нічим не зачіпає населеного світу, а лиш слідами зібраних із нього створінь веде нас до єдиного всюдисущого начала, як магнітна стріла, поглядаючи на вічну твердь його.
А в тому не дуже потрібна мудрість, щоб знати, чи спершу створений цвіт, чи народився гриб…
Від цього застерігає нас самий початок книги. "Спочатку сотворив Бог небо і землю". Кажуть, що у єврейському [варіанті] лежить так: "Спочатку сотворив Боги". А щоб це розумілось про книгу, написано; "Я гиммел, ке я гарец", тобто: "Це небо і цю землю". Ця мова ніяк не підходить для вселенського світу. Коли є лиш одна земля, як раніше вважалось, то недоречно говориться: "Цю землю, це сонце"22.
Коли ж населеним світам немає ліку, як нині почали, вважати, то й тут нісенітниця: "Це небо!.." А інше ж, десяте, соте, тисячне, хто створив? Звичайно, кожного світу машина має своє небо з планетами, що у ньому плавають. Ось нащо створена ця книга світобудови! "Небеса розкажуть про славу Бога…" Немає у ній мови ані слова, щоб не дихало благовістю вічного. У всіх цієї землі границях (terminus — знамення) й в усіх кінцях цього Всесвіту виходить провіщення наймилішого начала і є земля обітована. "Це не промови, не слова…" й ін.
У началі Божому заснував Вічний оці небесні й земні створіння, зібрані у цій книзі лиш для нього. "Спочатку сотворив Бог небо і землю". Грязь же ця й покидьки тлінних фігур нанесені негарно й безладно, не маючи ні вигляду, ні доброти. "Земля ж була невидима й необладнана".
І глибока безодня морської течії пітьмою їх невдалого тлумачення вкривається. "І пітьма над безоднею". І дух же Божий над цією грузькою тлінню, наче ковчег поверх всесвітньої води, витає. Він просвічує цю пітьму, як блискавка Всесвіт, сходить на неї, як голуб, зігріває, як кокош23, покриває, як орел хмизове гніздо своє, і крилами своїми нікчемну сутність нашу піднімає у гірне й перетворює. "І дух Божий витав над водами".
Після цього Мойсеєвого вступу починається створення істот, вироблення тіні, творення чудес Божих, фабрика фігур його. "І каже Бог: "Бачу крізь морок вічносуще начало і йому рабськи поклоняюся. Чую таємний його у мені грім цей". "І говорить Бог: слухай, Мойсею! Хай сонячне світло буде фігурою моєю! Вона показуватиме пальцем істину мою, що сяє у тлінній вашій природі, неймовірну для смертних".
"Хай буде світло!" Отже, раптом сонячне світло одягло блиск слави Божої і образ постаті його, а тлінь світила цього стала сонцем правди і поселенням істини, як тільки Вічний заснував у сонці поселення своє.
Оце й є пряме створення сильного![‡] — робити з нічого чудо, із тіні — точність, дати грязі постать, а підлій тліні — велич.
Усі діла його у вірі, віра в істині, істина у вічності, вічність у нетлінні, нетління у началі, начало в Бозі. "І було світло".
На цю добру свою справу дивився Вишній добрим своїм оком. Він, зневажаючи підлу хирлявість нашого світла, що терпить захід, лиш дивиться на своє невечірнє світло, що поселилося у речовинному сонці й із його тіні виходить для своїх прихильників, наче наречений із свого чертога. "І бачив Бог світло як добро".
А щоб із двох сутностей, що становлять одне, не утворилася суміш, а з неї ідолопоклоніння, то розділив Творець між світлом слави своєї і між пітьмою тліні нашої, між істиною і між тінню, що утворює: "І розлучив Бог між світлом і…"
І назвав світло істини днем, а тіньовиду пітьму — ніччю. "І назвав Бог світло — днем…" Та аби знову не почався розбрат, що розриває двоїну зв'язаних воєдино сутностей, то зроблено із пітьми й світла, із дня і ночі, з вечора й ранку "день один". Це світ Божий! Літо радості й веселості, жаданий час, день Господній. Один у 1000 років, і 1000 років у ньому.
Цей день сотворив Господь із протилежних природ: із лукавої й доброї, тлінної й нетлінної, із голоду й ситості, із плачу й радості у незлитому поєднанні.
Між водою підлою й небесною як розділяюча, так і поєднуюча закріплена вічна твердь. А на все це дивиться Творець, як на добре, так і на лукаве.
У цей перший день з'явилось фігур 6: пітьма, світло, ніч, день, вечір, ранок.
Із тих фігур символів 3: пітьма й світло, ніч і день, вечір і ранок.
Символ складається із фігур двох або трьох, що означають тлінь і вічність. Сюди-то й звернутий отой Божий запит до Йова: "У якій землі поселяється світло?" "Яке місце для пітьми?" Наприклад: вечір і ранок; вода, твердь і хмара; море й суша.
Вечір є дім тліні, а ранок — місто вічності. "Увечері оселиться плач, а зранку — радість".
У воді й морі вмістилися пітьма й смерть, а на суші, на небі й у хмарі поселилися світло й життя.
"Коли у ріках лють твоя?" "Над небесами слава його".
Розділ 7-й
ПРО СИМВОЛИ, АБО ОБРАЗИ.
ЯК ВОНИ НАЗИВАЛИСЯ У ГРЕКІВ?
А ЯК НАЗИВАЮТЬСЯ В БІБЛІЇ?
Такі фігури, що таять у собі таємну силу, названі від грецьких мудреців: emblemata, hieroglyphica.
А у Біблії називаються: чудеса, знамення, путі, сліди, тінь, стіна, двері, віконце, образ, границя, печать, посудина, місце, дім, місто, престол, кінь, херувим, тобто колісниця, й ін… Вони і є скотина, звірі, птахи, чисті й нечисті, а Біблія є ковчег і рай Божий, простіше кажучи — звіринець.
"Насадив Господь Бог рай у Едемі, на сході".
Сюди ж у кількість увів і людину. Треба тверезо підіймати очі, коли тут прочитати: одяг, хутро, лахміття, пелени, ясла, коробочка, кошичок, гніздо, нора, щілина, печера, гріб, рів, темниця, пута, сіть, пліт, шатро й таке подібне.
"Які добрі доми твої, Якове, і шатра твої, Ізраїлю!.." Також, коли малюється фігура циркульна, плоскокругла, куляста, яка є перстень, хліб, монета й ін., або виноградні й садові плоди з гілками й насінням тощо. Дивись добре! Наприклад, коли миловида жінка Авигея привезла Давидові, між іншим, 200 хлібин, кошик грон і 200 в'язанок смокв. "Хто прив'язує до лози своє лоша". "Тобі й насінню твоєму…"
Це природний стиль Біблії! Історичним чи моральним лицемірством так сплести фігури й символи, що одне на лиці, а інше в серці. Лице як шкаралупа, а серце — зерно, і це означає: "Веніамін — вовк, хижак рано їсть, ще й на вечір дає поживу".
І не дивно, що весь Ізраїль товче у ступах манну[§]. Манна означає: що це? Тобто чудо, а чудо є образ або фігура.
Сама її мова про фігури дихає мороком ворожби, і найкоротша казочка містить у вузлі своєму монумент найсолодшої вічності; як полова зерно, а молюск перлину і як місяць сонячне світло віддає по всій земляності своїй. Наприклад.
Розділ 8-й
ПЕРШИЙ ДОСЛІД. ЩО ВИПРОБОВУЄ СИЛУ
ТАКОГО СЛОВА: "ЗВЕРШИЛИСЯ НЕБО І ЗЕМЛЯ…"
Під цим історичним видом заховалось те ж, що й під тим: "Спочатку сотворив Бог…" Звершення, верх, кінець і начало є те ж саме. Яків, благословляючи, тобто творячи фігурою Божою Йосифа, переносить на тім'я голови його силу пагорбів або гірських вершин, що з'являються з-під потопу і які утворюють вічність. Те ж чинить і Мойсей. "Від начала верхів'я гір і від верхів'я пагорбів вічних є земля Йосифова", — говорить Мойсей. Також поклоняється Яків верху жезла Йосифового. Згадує й Давид верх волосся… Та все це: "Занеміг — ти ж звершив".
Верхів'я гір, волосся голів, промені зорі й сонця — все це ніщо.