Цілуються, лащаться, на шию плигають;
А стара на печі чортом вовкує,
А молода жона по хаті розходжує
Та й каже мужові: — Ти, милий, здорожився,
Налив би меду та трошки напився,
Воно б тобі було на душу тривніше,
Та ще і горілочки, щоб був здоровіший.—
Налив козак меду та й випиває,
Та ще й горілочки — нічого не знає.
Та кріпка ж горілка — з ніг повалила.
— Чого се у мене голова заболіла!
Та наклали ви багато у мед сей хмелю,
Не всиджу на лавці — ляжу на постелю! —
Пішов козак до лежка лягати,
Піднявся та й впав, не зможе устати!
Квилять дітки маленькі край його,
А жінка стоїть стовбняком у порога,
А стара злізла із печі й сокоче:
— Оце так тому, хто старійшим буть хоче!
— Ох, бачу, бачу, що треба умерти:
Завдали ви мені, безвинному, смерті.
Нізащо схотіли мене ізгубити,
Прийшлося вам, дітки, тепер сиротіти.
О, будь їм ти батьком, мій праведний Боже!..
А жінці і тещі — прости їм, Боже!..
* * *
КІНЬ
— Чого ти, коненьку, мій конику хижий,
Невесело, смутно стоїш?
Я тебе кохаю, вівса підсипаю,
А ти на мене й не глядиш!
Веду до водиці, к холодній криниці,
А ти засопеш та й не п'єш,
Мені, молодому, паниченьку твому,
Жалю та тоски завдаєш.
Чи ти притомився, на ноги підбився,
Тоді, як горою, ночною добою,
Все швидко та притко ганяв?
Чи тяжка та важка козацькая зброя
Становиться, коню, тобі?
Чи чуєш пригоду, погану невзгоду,
Паниченьку твому, мені?
Гей, годі здихати, дурно жалкувати —
Іще нам не буде біди.
Оброки наїшся, водиці напийся,
Та вп'ять загасаєм тоді.
Пан коня сідлає, в стремена ступає,
А коник смутний шкандиба,
Склонив головоньку, опустив гривоньку,
Ступою поперся з двора.
Не добре чинити, свій рід боронити
Зібрався панич-неборак:
Шляхи засідати, людей розбивати
Поперся в глибокий байрак.
Там шляхом узеньким, за лісом темненьким,
Із ярмарку їдуть купці.
Хоч краму не мали, усе позбували,
Та повні зате кишенці.
"Гей, коню, мій коню, скачи підо мною
Моїм вороженькам на страх".
Вже місяць стухає, туман налягає
По чистих, широких степах.
Пан коня звертає, наліво заїжджає,
А кінь завертиться й не йде;
Пан коня штиркає, нагайкою крає,
А кінь вже й виха і хропе!..
Пан коня під боки, кінь мов ненароком
Побіг, та й спіткнувсь на пеньок...
— Ет, вража скотина, а щоб ти сказилась!..—
Кінь пана поніс у лісок...
Ніч стала рідіти, починає дніти...
Купці доїздять до села.
В гущині бур'яна кінь скаче без пана,
Понурий, гризе удила.
Чом кінь вороненький понурий, смутненький?..
До хати пустої біжить...
Ой тим він смутненький — панич молоденький
Забитий у лісі лежить!..
Лежить, розпластався, в крові обкалявся,
Своя, не чужая кров та...
Вже й ворон літає, в лице зазирає,
Де кінські ввійшли копита.
Був пан колись добрий, чесний та хоробрий
Лукавий на лихо підвів!
Був кінь колись вірний, в послузі незмінний
В розбої служить не схотів!..
* * *
ЯГОДИ
(з чеського)
Ішла моя мила
По ягідочки
В зелені гайочки,
Та й застромила
Тернову шпичку
В біленьку ніжку.
Ніженька стала
Дуже боліти,
Не зможе мила
На ніжку ступити.
Почала мила
Стиха плакати,
Терен лаяти:
— Ох ти, тернино,
Гостра тернино!
Се через тебе
Мені причина,
Се через тебе
Я так хвораю,
За сеє треба
Тебе із гаю
Всю постинати
Й позакидати! —
— Сядь в холодочку,
Моя миленька,
Я ж до ставочку
Піду по коненька.—
Коник біленький
В травці густенькій
Пасеться, грає,
Пана піджидає.
Сіла миленька
У холодочку
В зеленім лісочку,
Стала тихенько
Вона здихати
Та жалковати:
— Ох, моя мати,
Мати старесенька,
Неня ріднесенька!
Все мені каже
Хлопців бояться,
Од їх ховаться!
Чом їх бояться,
Од їх ховаться?
Вони добренькі
І приязненькі! —
Тут я приїхав
На білому коню,
Наче сніжочок,
В зелений лісочок,
Прип'яв конька
Срібним поводдям
Та до сучка,
З дівкою обнявся,
Поцолувався,
Тулив к серденьку
Свою миленьку.
Забула мила,
Що ніжка боліла!
Тут ми ласкалися,
І цілувалися,
І милувалися.
— Вечір надходить.
Ох, мій миленький,
Мій люб'язненький,
Ой схаменися,
Не забарися!
Сонце заходить,
Місяць зіходить,
Нічка настигне,
Нас в лісі застигне!
Їдьмо додому.—
Тут я швиденько,
Взявши миленьку,
З нею по долу
На білому коню
Дмухнув додому!
* * *
РОЖА
(з чеського)
Ой ти, рожо червоненька,
Зацвіла собі раненько:
Зацвіла та, бідна, змерзла,
Як ізмерзла — поблідніла,
Поблідніла, та й змарніла,
А змарніла, та й зав'яла,
А зав'яла, та й упала!..
Сиділа я довгесенько, до півнів сиділа;
Всі трісочки, всі стругалки за ніч попалила!
Усе миленького ждала;
Усе ждала й задрімала...
От мені, небозі, й сниться:
Наче з правої рученьки,
Наче з пальця мізинного
Покотився золотий мій обідець,
Загубився дорогий мій камінець.
Ой довго-довгесенько камінця іскала:
І камінця не достала, і милого не діждала!..