Потім зажмурив очі й тими ж самими лапками затулив вуха. Щоб раптово нічого страшного не почути та не побачити. Та від того що він нічого не чує та не бачить, йому стало дуже страшно. Тому Ибут розплющив очі й знову притулив лапки до рота.
Тахталь підтягнув капець до дверей й через щілину спостерігав за збентеженими побратимами які щось з'ясовували.
— Ні, Агрику, це погана ідея! — зауважила Сафоля.
— А мені здається навіть дуже чудова. Коробочка для подарунка також подарунок. — заперечив їй хом'як.
— Агрику, порожня коробочка це не подарунок. Там повинно щось бути в середині.
— І що, наприклад?
— Наприклад-приклад, моя пір'їна! — втрутився у їхню суперечку папуго Го — Здається, від удару я втратив якийсь шмат пір'я втратив. Тому можна покласти навіть декілька пір'їн. Це буде схоже на букет квітів. Тільки замість квітів пір'я!
— Ні, пір'я не годиться! — мовила кролиця.
— Ні, не годиться! — підтримав її Агрик.
— Ну то візьміть он того капця-капця! — запропонував Го — Айк обожнює господаря капці.
— Капці це чудово! — вигукнув Агрик.
— Ніяких капців ми не даруватимемо. — знову заперечила Сафолина — До того ж за цей капець господар сварить Айка. І взагалі, звідки він тут взявся? Декілька хвилин тому його тут не було!
А поки товариші сперечалися, Тахталь тихесенько витягнув капця з кімнати господарів й лишив його неподалік від них. А сам десь причаївся чекаючи слушної миті.
Папуга намагався зібрати пір'я докупи щоб зрозуміти яка пір'їна з якої частини тіла відлетіла. Сафолина обережно винюхувала капець. Їй здалося, що щось з тим капцем не так. Хом'як лишив порожню коробочку на підлозі й підійшов до Сафолі. Як раптом, щось тихесенько дзявкнуло у сусідній кімнаті.
— Айк прокинувся! — мовила кролиця.
— Імпровізуємо! — прошепотів Агрибос й поглянув в бік маленької квадратної коробочки біля якої з посмішкою на обличчі стояв Тахталь. Той взяв коробочку в лапки й мовив:
— Тримай. І пам'ятай, не можна губити подарунки.
На радощах й з веселим настроєм до кімнати зайшов ибака Айк. І не просто зайшов, як заходять зовсім звичайні собаки у зовсім звичайний день. А зайшов так, як ніби король. Повільно, з високо піднятою головою і з повними очима щастя. Його погляд зосередився на капцю, через який його дуже часто сварили господарі.
— Невже це мені?
Вигукнув Айк й швиденько підбіг до нього. Він охоче почав обнюхувати його, як раптом з того капця визирнув Ибут та весело вигукнув "Сюрприз". Собака навіть трохи злякався. А через те, що злякався собака, злякався й сам Ибут. Він обережно витер лапками свої налякані оченята й грімко чхнув:
— О, а в мене є повітряна кулька. — зрадів Ибут — А, ні, це лише бульбашка з носа!
— Оце так сюрприз! — задзявкотів собака.
— Так, Айку, це тобі капець від мене та Ибута. Поцупили у господарів поки ті спали. — Тахталь обережно обійняв іменинника й відійшов убік, як ніби приготувався втікати. Мабуть, таки хвилювався, що щось піде не за планом.
— Ой, дякую вам друзі. Це ж мій улюблений капець лівої ноги господаря. І пахне так смачно, як ніби в ньому хтось дуже когось злякався.
— Та хто його зна, чим пахнуть господарів капці!? — засміявся Тахталь.
Собака лопав від радощів. Його переповнювали емоції.
— А це від мене-мене! — мовив папуга Го вручивши Айку букет пір'я. — Це як квіти-квіти... тільки пір'я-пір'я.
— Ой, дякую. Як приємно. А який приємний в них аромат. — мовив Айк принюхавшись до букета.
Та раптом, його погляд зосередився на квадратній коробочці яку тримав Агрибос.
— А це від Агрика! — невпевнено мовила Сафолина — Коробочка для подарунку.
Хом'як повільно віддав подарунок й трохи закляк. Чи то чогось боявся, чи то когось в чомусь підозрював.
— І що там? — запитав Айк — Від тебе, Агрику, можна очікувати що завгодно! А я, ще одного переляку не витримаю.
Собака згадав, як хом'як підстриг йому вуса. То звісно ж було випадково, але Айк тоді дуже злякався. Він обережно відкрив коробочку і...
— М'ячик! Мій улюблений гумовий м'ячик. Ти поцупив його, щоб потім подарувати мені?
Хом'як трохи почервонів. Йому, навіть на мить здалося, що все найгірше вже позаду.
— Та ні. То я колись, щоб відвернути увагу Тахталя від банана, жбурнув м'яча. М'яч впав на підлогу й кудись закотився. Тахталь побіг на звук, а я банана схопив і втік. А про м'яч зовсім забув. А Сафочка випадково знайшла його. Тож, з Днем Народження, друже!
Від почутого, що Тахталь, що Ибут чомусь хотіли сказати хом'яку якісь не дуже добрі слова. Але в ту мить задзвонив будильник господарів і домашні улюбленці розбіглися по своїх клітках.
Агрибос, звісно ж, усвідомив, що вчинив недобре. І справа була навіть не в тому банані. Справа була у тім, що через його вчинок, Тахталь в усьому звинувачував свого найкращого друга. Та на жаль, це Агрик, і інакше бути ніяк не могло.
Повернувшись до своєї клітки хом'як ніяк не міг знайти собі місця. Щось тривожило його. Тому, щоб хоч якось себе заспокоїти він вирішив зайнятися спортом, а саме, трохи побігати. І от крутиться Агрибос в колесі для бігу та й думку гадає.
— І чому я раніше до нього не підходив? Мабуть, тому, що вже голова йде обертом. Скоріш за все, потрібно бігти, а не просто обертатися як одяг в пральній машині.
Хом'як із невеличкими труднощами підвівся й почав працювати лапками.
— Таке враження, ніби я кудись біжу. — важко дихаючи мовив Агрибос — Та не просто біжу, а втікаю! Можна уявити, що втікаю від Тахталя.
Хом'як зупинився. Зморився трішки. Точніше, хом'як зупинився, а колесо ще оберталося. На жаль, спорт це не його. Але, через силу, він все ж таки вмовив себе ще трохи попрацювати лапками.
— Це ж якщо я тренуватимуся, то стану сильним. Та не просто сильним, а дуже сильним. І м'язи в мене з'являться. І великим я буду, як Сафоля. Та що там Сафоля, стану більшим за ведмедя. Ведмідь Агрибос. Ух, як гарно звучить.
Він знову зупинився зловивши себе на думці, що ведмідь не втікатиме від Тахталя, а навпаки, наздоганятиме. Тому, Агрик почав вдвічі швидше перебирати лапками.
— Й ніхто не прийде та не погляне, чи моє тіло вже за розміром з ведмедя чи ні. Бо мені здається, що м'язи на моїх задніх лапках вже зміцніли і я став дуже великим.
Раптом хом'як вискочив з колеса. Точніше його відкинуло в сторону, але це виглядало так, як ніби він вискочив. В його очах все запаморочилося, і він зручно вмостився на підлогу та про щось подумав. Потім, те про що він подумав чи то кудись поділося, чи то якось забулося і він подумав про шматок тортика. Потім, коли зрозумів, що від думки про тортик захотілося їсти він згадав про те, про що подумав спочатку. Але все одно думка про той тортик нікуди не поділася. Потім, Агрик згадав про ведмедя. Точніше про ведмедя зі шматком тортика. А ще подумав про подарунок. Але після того, як він подумав про подарунок, його думки заплуталися, і він вирішив піти до Тахталя та поговорити з ним віч-на-віч. Поговорити про банан та про його негарний вчинок. Тобто Агрик наважився попросити вибачення.
Хом'як оглянув кімнату. Десь там він побачив Айкі та господаря. Між ними, як здалося Агрику, навіть виникла невеличка розмова.
— О, Айку-Спайку, ти куди подів мого капця? З самого ранку всюди шукаю, ніде знайти не можу. — звернувся господар до собаки.
— Ага, так я взяв і сказав тобі! То мій подарунок. Мій. Тому, можеш забути про капець. — відповів Айк.
— Ага, так ти взяв і сказав мені. А якби й сказав, то навряд чи б я тебе зрозумів. — посміхнувся господар — До речі, з Днем Народження тебе! Ввечері будуть гостинці.
Господарі любили своїх домашніх улюбленців і пам'ятали про кожне День Народження. А ще готували їм святковий тортик та якийсь невеличкий подарунок.
— О, дуже дякую тобі, господарю. — відповів собака й кудись побіг.
І хоч вони не розуміли один одного, зі сторони розмова виглядала досить цікавою.
Врешті решт, коли в кімнаті стало нібито порожньо, хом'як, крок за кроком, то на чотирьох то на двох лапах, дуже і дуже вагаючись, подолав пів шляху до клітки Тахталя. І десь на тому пів шляху він помітив двох підозрілих осіб, а точніше дві підозрілі шкарпетки які кудись повзли. Ці особи хом'яку дуже когось нагадували. І він, напевно, зрозумів кого. Але все одно чомусь сумнівався. Тому, він вирішив трохи поспостерігати за ними.
— Лівий, давай праворуч! — прошепотів Правий.
"Лівим" був Ибут. Він повз попереді й чітко виконував накази Правого. Такі таємні імена вони собі вигадали для того, щоб ніхто не здогадався, що це насправді Тахталь та Ибут. І, звісно ж, кожен отримав свою назву виходячи з того, яку шкарпетку він одягнув, ліву чи праву.
— Чуєш, Правий, а чому я попереду, а ти позаду? Це ж якщо попереду якісь неприємності, то всі вони дістануться мені. А я ж боюся неприємностей.
— А якщо якісь неприємності позаду, то всі вони дістануться мені. Ми прикриваємо один одного. Ми ж команда.
— Так, ти правий. — мовив Ибут.
— Правий Правий! Чи Правий правий. Яка різниця? Все одно ж звучить загадково! — наголосив Тахталь.
Раптом Ибут в щось вперся. Точніше не в щось, а в когось. Тобто в Агрибоса. Ну і звісно ж, Тахталь вперся в Ибута, бо той різко зупинився.
— Ви що, живі шкарпетки? — поцікавився хом'як.
Ибут застиг на місці. Йому настільки стало страшно, що він забув усі літери які присутні в словах. Забув всі слова які присутні в словниках. Та й взагалі, забув усе, що пам'ятав. І в ту мить, як йому самому здалося, він і дійсно перетворився на шкарпетку. Тому, він лежав тихо і нерухомо. А ще підозріло пах. Чи то смердів. Ну це вже залежить від того якої свіжості була та шкарпетка на яку перетворився Ибут.
— Так, ми живі шкарпетки! — впевнено відповів Тахталь. — Ми повземо з пункту "А" в пункт "Б", тому краще не заважай нам!
Насправді Тахталь мав план. Точніше він запевняв Ибута, що мав план. А сам діяв за обставинами. Йому хотілося якось провчити Агрибоса, але його плани вмить змінилися. А все через необережну фразу хом'яка.
— Зрозуміло! А я йду ділитися з Тахталем своїм шматком тортика. Ну, бувайте, шкарпетки.
Ох і даремно він згадав про того тортика. Та невідомо як би все трапилося далі, якби Агрибос не згадав про смаколик. Тому, хом'як йшов до клітки Тахталя, а Тахталь повз слідом, забувши про свого товариша Ибута.
— Е-е-е, Правий, ти де? — десь через декілька хвилин тиші та спокою наважився вимовити Ибут — Тахталю, відгукнись.