Ксьондзами нацькований враже!
А нам, мої друзі, прощатися тра,
Та линути вкупі до діда Петра".
І от обнялися дві пари на смерть,
На спокій німий до пробуди,
Та в тому стисканні загнали ущерть
Ножі один одному в груди…
Упали, й накрив їх опалений стяг,
Той свідок правдивий славетних звитяг…
Епілог
Вже майже три віки в давнині сідій
Пірнуло з часу того злого;
Колишніх кривавих та славних подій
Не сталось і сліду малого;
Де врава ревіла, де бенькет лунав,
Тепер там щириця та висохлий став.
А люди, нащадки славетних орлів,
Що бились за край і за волю,
Блукають понуро край борон, плугів,
Та все не по власному полю,
Та й самі свавольці – пани-королі –
Марніють в неволі на рідній землі…
І сумно надокіл… Покрай течії
Шепочуть но верби похилі,
Як бились з-за кривди дві рідні сім'ї,
І горя добились, безсилі…
А буйний часами питає й зітха:
"Коли ж та розрада минеться лиха?!"