Хі-хі… А ви хто будете, може, малєр, такий, як Мороз?
Поет. Ні. Я пишу у ґазетах такі вершики, знаєш? Поезії…
Анничка (співчутливо). Гіі!.. Поет!.. Цес, сараче, ще більший мізерак, як малєр. (Наливає йому молока). Нате, пийте ще!
ЯВА 11
Старий гуцул (входить з бесагами на плечах). Слава Ісусу Христу! Панночку, а може, купите килими та й ліжники, та й бартки аді, з Річки, маю красні, та й касетки, та й зигарнічки, тай всєчину. Купіт, паночку, купіт, бо оце ходю та й ходю, та й уже ноги віходив і ніхто нічо не купує.
Анничка. Де!.. Цес панич нічьо не купит, цес не першак. Цес, аді такий поет, що пише по ґазетах такі всякі сторії, щоб люди читали. А ви йдіт аді плаєм, та через річку, та під Зелений Верх, там живуть ті пани, що з Кракова приїхали, то там щось продасте або заміняєте.
Старий гуцул (до поета). Пане, а може ви заміняєте трохи махорки?
Поет. Ні, ні, я не курю.
Старий гуцул. Та й я не курю, бо нема що. Гай! Єкби не той пан, а не той жид, то бідний гуцко гмер би. Бо свій — то або малєр, або прифесор, або ґазетник якийс, гонір тото має високий, а капшук — порожний. Ет!.. (Виходять обоє з Анничкою).
ЯВА 12
Молодецький (вбігає). Мой, мой, як ти називаєшся? Кажи швидко, швидко!
Поет. А хіба ж ти не знаєш?
Молодецький. Скакун?
Поет. Ну, аякже?
Молодецький. Ґеньо Скакун?!
Поет. Євген Скакун… Що сталося? Може поліція мене шукає?.. Але ж я не належу до ніякої партії!
Молодецький. Слухай, сину муз і потомку Аполлона, ти маєш надзвичайне щастя! Ні, слово чести даю, це просто нечуване, неймовірне. Усміх щастя, ласка з неба!
Поет. Що, що, що? що ти верзеш?
Молодецький. Зараз! Зараз тобі скажу! Отже слухай: як я тобі вже згадував, той помилений директор Бас є тутешнім заступником всіх копунів, боксерів ет цетера бомба, а одночасно головою спортового товариства "Хуртовина". Той другий тип, Кліщик, це його далекий кревний і такий самий вар'ят, як старий. Залізний медик, розумієш, студіює вже 15 літ і з тої нагоди називають його тут доктором. Він крутиться коло Ірки, коло цієї чарівної істоти, яку ти сьогодні тут бачив, — пишна дівчина, що?
Поет. Добре, добре, але що це має спільного?..
Молодецький. Та зараз, не гарячись!.. Ірка має його, того Кліщика, у п'яті, але він не тратить надії і на всякий випадок старається з'єднати собі старого Баса. Отже вдає, що страшенно цікавиться спортом, розпинається за клюбом, їздив навіть на берлінську олімпіяду…
Поет. Ну так, так, але що це має спільного?..
Молодецький. Зараз, зараз, в тому той сук, що має. Отже, той Бас і той Кліщик вже від кількох місяців робили старання, щоб спровадити для свого клюбу якогось екстра-змагуна зі Львова. Якогось короля стрільців, спортову славу, розумієш? Ця справа стала для них пекуча особливо тепер, бо за два тижні їхній клюб мусить розіграти вирішальні змагання за мистецтво. Вони полагодили уже всі зв'язані з тим церемонії, тепер лише з дня на день очікували приїзду цього феномена. Тим часом тут, перед чверть годиною, приходить зі Львова поручений лист, в якому повідомляється, що цей "король стрільців" уже тиждень тому виїхав зі Львова сюди, ну, і десь по дорозі пропав. Щез, мов камфора!.. Ти уяви собі чорну розпуку того бідного Баса… Я думав, що старого ясний шляк трафить, коли він прочитав цього листа.
Поет. Слухай, Славку, я собі уявляю його чорну розпуку, але скажи мені, ради Бога, що це все має спільного з моєю посадою і з моєю збіркою поезій?
Молодецький. Мой, в тому той сук, що має. Ти знаєш, як цей феномен від копаного м'яча називається?
Поет. Ні!
Молодецький. А бачиш! Не знаєш в чому річ і скачеш до мене. Отже я тобі скажу, як він називається: Ґеньо Скакун, розумієш? Так, так, так, Ґеньо Скакун!
Поет. Ну то щось так, як я…
Молодецький. Ага, так само, як ти, йота в йоту. Мой! І що ти на це скажеш? Ти не робиш з того чудесного збігу обставин жадних висновків?
Поет (здвигає плечима). Ні!
Молодецький. Даруй, але якщо так, то ти є круглий ідіот!
Поет. Слухай, я тебе дуже перепрошую, але ти мене…
Молодецький. Перепрошуй — не перепрошуй, а я тобі ще раз скажу, що ти ідіот. Слухай, та ж ти не бачиш, що само щастя всміхається до тебе, що ласкаві боги беруть тебе в свою опіку, що провидіння Боже висить над твоєю закобзареною головою? Нема одного Скакуна — є другий. Без зайвого міркування, без надуми зголосишся сьогодні до Баса, як футболіст, дістанеш посаду за 300 злотих, восени видаєш збірку поезій, а навесну маєш нагороду Нобеля. Вже, вже, вже, не переч, не протестуй, для мене справа вирішена. Ну!.. Камінь мені звалився з грудей!.. Маєш посаду! Маєш посаду!..
Поет (остовпілий). Славку, а може, ти дістав сонячний удар?
Молодецький (бере його за руку). Ґеню, поговорім на розум! Я знаю, що з тобою важко на розум говорити, бо ти поет, але — попробуймо. Слухай! Лови нагоду! Лови день! Лови момент! Це кличі нашої епохи. А нагоду маєш прекрасну, вимріяну, слово чести даю. Подумай, хоч це тобі важко приходить, бо ти поет, я знаю, тут очікують, мов спасіння, Скакуна-копуна. Нема його. Щез! Зник! Пропав, як камінь в воду. Але зате є Скакун-поет, що мусить конче роздобути гроші на видання збірки поезій. Що ж ти робиш?
Поет. Я не знаю.
Молодецький (лагідно). Зовсім просто: приходиш до Баса і кажеш: я є той Скакун-копун, якого ви чекаєте.
Поет. Я?
Молодецький. Ти, ти, ти!
Поет. Але ж то неможлива річ.
Молодецький. Сказав філософ: хто не хоче осягнути надзвичайного, не осягне нічого звичайного. Для досягнення мети добрі всі засоби. А твоя мета — така велика, така достойна. Та ж ти це робиш для української культури і літератури.
Поет. Ні! Навіть для української культури я не буду робити з себе блазня.
Молодецький. Мусиш, Ґеню, мусиш! Мусиш тут запінитися!
Поет. Бійся Бога, але я навіть не вмію копнути м'яча…
Молодецький. І не мусиш, слово чести найсвятіше!.. Як прийде до змагань, то ти занедужаєш або ногу собі зломиш, але посади тримайся руками і ногами. Посада — це свята річ! І пам'ятай: твоя книжка!
Поет. Ну, а коли Бас знає особисто того другого Скакуна і пізнає, що я не той Скакун, якого йому треба?
Молодецький. А власне, що не знає! Бо копунам ніхто не дивиться в лице, тільки на ноги, а ноги люди мають менш-більш однакові. А втім — я беру цілий той крам на свої плечі. Я вже все так влаштую, що буде гаразд, ти навіть не мусиш губу роззявлювати. Горі імієм серця, потомку муз і сину Аполлона! Здайся на мене, як на чотири тузи.
ЯВА 13
Вбігає Бас, дуже сердитий, за ним — спантеличений Кліщик.
Бас. Кліщик! Кліщик! Я тебе не знаю, я з тобою не говорю! Не признавайся до мене, веґ, веґ, мені з очей! То є скандал, якого ще світ не бачив! Як то: ти все те знав і нічого мені не сказав?
Кліщик. Е… пане директоре, та… я… нічого не знав, це були тільки такі поголоски, що той Скакун — дуже непевний тип і нема йому що вірити. Але я не хотів вас тривожити.
Бас. Герр Ґот, ти мене не хотів тривожити? А це що? (Тиче йому під ніс листа). Ніж до горла, нокавт в першій рунді, розумієш? (Ломить руки). Авс! Лежимо на обох лопатках!
Кліщик. Е… пане директоре, на мою думку, ще ніщо не втрачене. Як я їздив до Берліна на Олімпіше Шпілє…
Бас. Кліщик — все втрачене, розумієш? Авс, капут, і крапка! Нема рятунку! Нема рятунку! За два тижні вирішні змагання, а з ким я виїду на правому лучнику?
Молодецький (до поета). Мой, тепер або ніколи! (До Баса). Пане директоре…
Бас. Веґ, веґ, мені з грища з вашим молочком і сметаною! Геть, щезайте мені з очей! Правий лучник! Де я тепер візьму правого лучника?.. Кліщику, чого стоїш, як мумія фараонська, ну, говори щось, ну, кажи щось!
Кліщик. Е… пане директоре…
Бас. Мовчати! Я тебе не знаю! Я з тобою не говорю!
Молодецький. Пробачте, пане директоре, на хвилиночку. Я маю для вас…
Бас (вхопив його за горло). Що ви для мене маєте? Кажіть зараз, говоріть, бо вас замордую.
Молодецький. Несподіванку, пане директоре.
Бас. Що? Несподіванку? Геть мені з грища з несподіванками! Мені треба правого лучника, а не вашої несподіванки. Закрутіть це радіо до лиха!
Молодецький. Моя несподіванка — це ваш правий лучник.
Бас (остовпів). Що, що, що?
Кліщик. Е… що ви сказали, пане маґістер?
Молодецький (випихає поета наперед). Пане директоре. пане докторе, маю велику честь представити вам мого старого шкільного друга, пана Євгена Скакуна зі Львова.
Бас. Що? (Закам'янів). Що, що, що? (Стоїть, як укопаний, потім кидається поетові на шию). Герр Ґот, мій правий лучник, мій Скакун, Скакунець, Скакунчик! Слава ж тобі великий Боже, ми врятовані, ми не лежимо, ми стоїмо, ми виграли змагання, ми здобули мистецтво і срібний кубок! Мій правий лучник, моя зоря, моя надія, король стрільців, йой, коханий хлопче, я не видержу довше, я тебе задушу з радости, я тебе розцілую. Кліщик, я його розцілую! (Цілує поета).
Кліщик.